Слобода-Рівнянська

До села потрапити доволі просто, із Калуша сюди курсує рейсовий автобус кілька разів на день.  Перед селом нас зустрічає сімейство нутрій про які вже писали на сайті.

Далі, якщо їхати головною дорогою йде закинутинута будівля, в народі її називають "дробілка". Зараз це одні руїни, можна використовувати, як декорації для фільмів. 

З розвалом совка, підприємство ще кілька років існувало, була навіть охорона, з часом тут все занепало. В 1990-х роках вже ніхто не працював. Ще 10 років тому тут була водонапірна башта, це був останній метал який тут залишився. 

Тут особливо красиво саме зимою, мимовіль занурюєшся в якусь атмосферу містичності й давніх історій, в минулі тисячоліття. Приблизно 25-27 тис. років у ландшафтах Прикарпаття панували степові та тундрові рослинні угруповання з осоковими, карликовою березою та інші. Малакофауна також підтверджує наявність відкритих ландшафтів зі степово-тундровими угрупованнями в умовах сухого континентального клімату. Наприкінці плейстоцену та на початку голоцену потепліло та збільшилась вологість, що призвело до широкого розповсюдження низинних торфових боліт та мілких водних басейнів, які періодично пересихали. 

Мамонти були і не тільки в Старуні, алей у багатьох інших селах, в тому числі стоянка мамонтів була й у Рівні. Пізніше в період Енеоліту (мідного віку) У 4-3 тисячоліттях до н. е. мідні знаряддя стали витісняти камʼяні. Мідна доба прийшла на терени України з Румунії у вигляді культури Кукутень-Трипілля й охопила правобережний лісостеп. Українська мідна доба мала анатолійське походження. Племена новокамʼяної доби були частково асимільовані й частково витіснені на північ та схід. На території Слободи-Рівнянської знайдено сокири, кинджал та інші речі доби міді, що свідчить про давнє заселення цієї місцевості людьми.

Ці місця є досить красивими з неповторною природою. Останнім часом їх полюбили бобри, детальніше про цю подорож описали тут.

Колись це було основне річище річки Лімниця, проте з часом через вплив повеней воно змістилося в протилежну сторону від села. Зараз це невеликий потік. На початках історії села тут знаходився перший в селі млин. Пізніше на початок 20 століття тут побудували олійницю, продукцію робили якраз з лену.

Далі зароджуються Боки, їх розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів, котрі брали безпосередню участь в етногенезі українського народу часів раннього середньовічя та Київської Русі.  

У XII столітті на цій території утворилося Галицьке князівство. У XIII столітті землі сучасної Івано-Франківської області входили до складу Галицького князівства. В цей час розпочинається активне заселення сучасної території Рожнятівщини.  У XIX століття до околиць Рівня належали Слобода Рівнянська згадана в 1772 році, але і є згадки 1742, тоді була назва Галин, за офіційною версією від слова галявина. За заснування ходить коротка історія, де чоловік з Рівні ліг на березі річки, мовляв, все саме зробиться, тут в мене свобода. 

За однією з легенд, багач Данило мав довгокосу біляву дочку-красуню Галю. Вона з батьком їздила на полювання, вміла битися на чипагах, стріляти з лука. Та одного разу батько поїхав у справах, а на край напали вороги. Галя не змогла стояти осторонь і ховатись. Вона відрізала свої коси, переодягнулась в мисливські обладунки та пішла битись з ворогами. В нерівній боротьбі вона загинула, допомога надійшла запізно. Дуже журився батько за своєю дочкою і село, де вона загинула, назвав Галін, але назва села не прижилася. Орієнтовно це було в часи Богдана Хмельницького.

За другою, в селі жила білява красуня Галя, Батьки Галі були заможні та вільні, бо проживали на окраїні села Рівня. Ці поселення називалися слободами, тому що на декілька років (три, десять) ці люди були вільними від кріпацтва, і цю Галю полюбив чорнявий Микола з Рівні, але він був кріпаком. Значить приходив Микола свататись до Галі, та її батьки заборонили їм зустрічатись, не дозволивши побратись. Довго дівчина тужила за милим. З жалю й туги померла. Тому на її честь село було назване Галін, а вже пізніше Слобода при Рівні. Сучасна назва Слобода-Рівнянська. 

Перші вихідці були з села Рівня,  вони втікали від кріпацтва. Отже, завдяки слободам прикарпатські землевласники змогли якоюсь мірою утримати селян у своїх господарствах. Одночасно, цими заходами вони сприяли продовження кріпацтва до 1848 року.  Першими родинами були Поповичі (Більневичі, Бабчук), Феняк, Ясінець, Гинечко, Василечко, Чехній, Мельник, Побережник.

Село дійсно починалося з сучасного центру, в туму місці де сучасна церква, тоді через село проходили дві дорги, причому основна йшла через сиглу. Пізніше в центрі села була корчма котру тримали жиди, пізніше вони пересилилися до Рожнятова. Довгий час вони видавали жителям села кредити, у разі не виплатити жидам, ті забирали землю у селян. Мочар на той час був вкритим лісами, тільки поодинокі приватні ділянки були вичищені від лісу.                                                                                         

Пізніше вже за Австрії особливого значення набуває дорога на Вільхівку, тут часто їздили пани на бричці. В літні дні тут світило сонце, граф з Рожнятова розпорядився засадити дуби біля дороги. Найстаріші дуби досі залишилися перед Вільхівкою.

У 20 столітті цими дорогами часто їздив Андрій Шептицький прямуючи дорогою до Осмолоди, це був альтернативний шлях вузькоколійки.

Селом пройшлися 2 світові війни. З 1914 року тут тривали бої, село переходило з рук в руки, на початок 1915 року сили центральних держав вибили РІА. В продовж 1916-1917 року тут намагалися наступати росіяни, оборну тримав чеський полк LIR 29. Найбільша атака на позиції була в літом 1917 під назвою "Наступ Керінського". РІА наступала на Калуш, зайшовши в місто росіяни вчинили погроми. На Рожнятів теж наступали на річці була повінь, що значно стримувала натиск Росії. Повінь на Лімниці дозволила підготувати сили та відкинути росіян за річку Збруч. 

На сьогодні відомо кілька імен жителів села що брали участь у великій війні, це Feniak Anton, Kuftyn Stefan, Matlak Anton, Matulak Nikolaus, Merduch Kirylo,Muzyczyn Mykieta, Muzyczyn Prokop, Wasyleczko Onufer, Wasyłeczko Johann, Wasyłeczko Basil, Yakiw Popowich, Петро Дмитрів. На той час хто загинув хоронили в селі Рівня.

За Польщі був невеликий етап стабільності, село розбудовувалося в селі діяла просвіта, є кілька фото. На жаль і були негативним наслідки, в селі була кімната для ув'язнення. 

В ті часи були й мольфари, або ворожбит, так називали на Бойківщині Андрій Попович (Кулачковський). Мовляли, коли у нього украли, якесь простирадло, то він припік корінь й злодій повернув вкрадене. Також приходили люди, якщо не хотіли служити в армії Австро-Угорщини, він щось примовляв і хлопця завертали були у нього ведіння майбутнього. Після цього мольфарством займався його племінник Данило Василечко, був доволі багатий.

На той час серед майстрів славився Олекса Яцишин. В Слободі працював кушніром, інколи їздив до Надвірної по баранів з яких робив кожухи. На той час був дуже начитаним, часто ставив вистави й вертепи.  В своєму господарстві мав 50 вуликів. Прикріпимо його фото.

Ще кілька фото того періоду звичайної сільської родини орієнтовно це десь 20-30-ті роки 20 століття, горішній кінець

2 світова пройшла спокійніше, на самих початка під час розділу Польщі бої як таких не було. Одразу комуністи почали наводити свої порядки. В червні 1941 боїв в селі не було, совітські війська дуже швидко відступали, до Галичан німці ставились відносно добре.  Поступово в ці роки активізовується дією УПА. 1943 року після поразки вермахту  під Сталінградом  починається формуватися дивізія при військах СС "Галичина" кілька жителів вступили в неї, відомо мало за Музична Пилипа, Музичина Миколу й Феняка Михайла. Вже 1944 фронт наблизився до села, через село проходила дорога на Перегінське, війська осі особливо мадяри відступали на Осмолоду. Місцеві загони УПА роззброювали мадяр, слідом за ними зі сторони Новиці наступала червона армія. Частини РККА певний час стояли в селі, за той ходять легенди про втоплений танк в селі.

В повоєнні роки владу почали встановлювати комуністи. 10 лютого 1946 року відбулись вибори до Верховної Ради СРСР. Згідно з радянською статистикою на вибори “добровільно” з’явилось майже 100% зареєстрованих виборців. На практиці все було дещо інакше. Згідно з повстанськими звітами вибори в нашому терені проходили наступним чином:

Вже кілька місяців перед голосуванням більшовики поширили свою пропагандивну акцію за голосування до Верховної Ради. Свою пропагандивну акцію проводили при помочі війська, яке в дні 12-16 січня 1946 року прибуло на всі села району. Численна кількість гарнізону була від 15-30 більшовики в кожному селі. Для успішного проведення виборів кожне село поділили на десятихатки, до яких прикріплено десятників-агітаторів. Ці агітатори були з місцевого населення в не проводили жодної діяльності. До кожного села був прикріплений пропагандист-більшовик, який скликував часті мітинги та проводив сходини з десятниками й сільськими головами. При тому багатьох ангажовано до сексотської роботи. Крім цього більшовики вживали різного роду застрашування, що тих хто не піде голосувати будуть вивозити в Сибір. Заявляли що в їхньому інтересі є побудувати Українську Самостійну Соборну Державу, побити капіталістів і гнобителів трудящого народу. Терор, який більшовики застосовували перед виборами, дещо вплинув на населення. Крім ведення виборчої кампанії, більшовики проводили при помочі військових частин, дуже сильні облави по селах і лісах. Криївки знаходили повсюди, в хатах, лісах та криницях.

В селі ходить така історія за лейтенанта НКВД Коломійця, коли в 40-х роках повстанці знищили його групу, згодом шукали його. Коломієць у всіх традиціях  Керенського переодівся в жіноче плаття, так тікав з села. Згодом Лейтенант, чи то з Голиня, чи Рожнятова привів підмогу для НКВД в село. Проте комуністи далеко за межі села не виходили, остерігаючися засад в лісах.

Вперше в селі починають показувати фільми в основному пропагандиські, або військового характеру. У тодішніх фаворитах були фільми про авіацію більше можна почитати тут.

Слобода Рівнянська : Згідно виборчих листів, зачислялось 440 виборців. Під терором проголосував голова сільради, після нього більшовики, які були там. Перед полуднем більшовики розійшлися по селі, записували прізвища і кидали більшовики до урни самі. У цей час відбулося примусове переселення населення, особливо учасників національно-визвольного руху. Багато жителів попрямували на схід, після смерті Сталіна, оголосили амністію. Спершу жителів району відправили на Херсонщину та Миколаївщину,  нащадки їх живуть там досі. Вже до кінця 50-х більшість жителів повернулися додому.

Варто згадати дримбаря Василя Дмитріва із села Слобода-Рівнянська, що на Рожнятівщині, — відомий у районі дримбар. До того ж, він мастак і на шапки зі шкіри, і на футбол, і на танці, і на бджолярську справу. І на жарти теж. Пригадуючи минулорічне присвоєння його ансамблеві дримбарів звання народного, пан Василь каже: «Я від несподіванки аж вмер зі страху! Де б я міг подумати, що шматочок дроту може мене так прославити. Пам’ятаю післявоєнний 1946?й, коли мені було два роки, до хати увійшов батько й говорить мамі: «Марисько, маю нині відіграти весілля». І хоч грати тоді не можна було, тато відіграв цілісіньке весілля на одній дримбі. Отак і мені передалося те народне».  Більше тут.

Поступово заходимо в саме село, наш зустрічає така місцина, тут ще була баня місце не прижилося, не було популярним.

Нещодавно тут встановили пам'ятник знак на честь загиблих повстанців. В списках є: Іванишин Ярослав, Печеняк Василь, Цюпин Роман, Бойко Павло, Музичин Марта, Василечко Зіновій, Мельник Василь, Мельник Микола, Мельник Михайло.

Раніше в 1800-роках в селі жило не більше близько 250 мешканців, зараз тут вулиця заселена з обох сторін, можна прослідкувати різницю з теперішнім часом. 

Звідси бачимо церкву. Перша дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста в селі зведена у 1879 році, по іншим даним церква старіша, її оскільки вівтар датується 1847 роком. Будовою керував мешканець села Стефан Бабців. Була філіяльною парафіяльної церкви в Рівні, та напряму пов'язана, можна переглянути тут.

Найвищого мистецького рівня досягли місцеві зодчі в монументальній архітектурі. Бойківські церкви та дзвіниці відзначаються оригінальністю архітектурних форм, конструктивною простотою, доцільністю і виразністю окремих деталей.

У плані бойківські церкви тридільні. Кожний зруб перекритий багатоярусною чотири – або восьмигранною банею. Завдяки ярусам баня з висотою звужується, творячи поверхи щоразу легші. Так створюються ілюзія висоти. Церкви мають при вході красиві галерейки, часто дверні рами їх прикрашені декоративною різьбою.

Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у церкві 3 дзвони діаметром 66, 48, 35 см, вагою 142, 62, 22 кг, виготовлені в 1892, 1880, 1886  рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала. На сьогодні стару дзвіницю перетворили на склад.

Сьогодні стіни церкви під пластиковою вагонкою, вікна також замінені пластиковими. У 2013 році церква вже була під пластиком, для порівняння додамо фото 2024 року. Під час ремонту було знищено безліч елементів фасаду. За дзвін теж є одна розповідь напряму пов'язана церквою в Рівні. В повоєнний час комуністи вивозили слобіцький дзвін, це було в ночі, далі вже десь в Рівні місцеві забрали той дзвін в сою церкву. Назва того дзвону "Ілля".

Вівтар церкви орієнтований від дороги, на захід. Хоть і церква невеликого розміру, але складається враження масштабності. Розмалював церкву та іконостас маляр Юліан Залуський. В совітський період святиня була зачинена, використовували як склад ікон.

Серед унікального в церкві збереглися стародруки початку 20 століття, й такі ручні хрести, вони досить поширені на Бойківщині.

На даний час в складських приміщень церкви збереглося тільки кілька творів. Тут була певна проблема в 1990-х роках, де через недбалість багато чого втратили, в тому числі архіви.

Були ще ікони Залуського. Ікона вівтаря «Воскресіння Христа з атрибутами страстей». 1847 року. Ікона вівтаря «Свята Родина». 1847 року. Завершення вівтаря з іконою «Різдво Марії». 1857 року. 

Старих фото церква є дуже мало, найстаріші, що вдалося знайти датується 1989 року під назвою "Освячення церкви". В ті роки багато ікон було повернуто їхнім власникам у Вільхівку та Дубу. Інші ж ікони з церковного майна загубилися в ті часи.

Повною мірою можна переглянути в цьому відео,  коли вмикається світло церква заграє геть іншими барвами.

З приватних будинків найстарішим можна вважати цей на вулиці Січових стрільців. Історія його до кінця не відомо, тільки фрагментами. Десь в 1920-х роках його привезли в Слободу із Перегінського, отже в Перегінську він теж був деякий час. Ця хата нижча за сучасні, на початкових етапах вона ще була вкрита ґонтою. В середині це традиційна бойківська оселя, із трьома кімнатами. 

Варто згадати звичайні сільські будинки. З давніх часів славиться Бойківщина традиціями мистецтва, архітектури. Остання займає помітне місце в культурній діяльності місцевого населення, принесла йому загальне визнання. І це цілком природно. Тут споконвіку був ліс – чудовий будівельний матеріал. За допомогою сокири народні майстри робили будівництво хати з галареями, водяні млини, церкви, дзвіниці, які ми тепер цінуємо як шедеври народного зодчества. З віками, на онові масовості цього виду творчості, і виробився неповторний бойківський стиль. У ньому знайшли відображення кмітливість, спостережливість, естетичні смаки й уподобання народних будівничих.

Звичайна хата… Але й тут народний зодчий проявив свій смак, практичні знання. Будівництво було з товстих смерекових півкругляків з високим, гострим, дещо вигнутим дахом. З профілю силуети таких будівель подібні до старих смерек із звислими до низу гілками, створюючи з ним гармонійне ціле.

Важливе місце в старовинній бойківській садибі займають господарські будівлі. Серед них виділяється “стайня”. Складається вона з двох частин, розділених стодолою. По довжині всієї протилежної від входу стіни стайні тягнеться половник, куди зсипали полову, іноді клали сіно. Коли інтер’єр старого житла складав безрадісне враження, то в господарських будівлях відчувалась увага ґазди. Тут задивуєшся різноманітністю і своєрідністю складених там предметів, господарських знарядь.

Цікаві зразки рослинного орнаменту мають вибійки. Фарбування проводилось рослинними фарбами за допомогою трафаретів. Хвилюють своєю фантазією, тонкістю виконання вишивки. На даному будинку збереглося викладене сонце.

З іншої сторони села, ближче до кінця був млин найвідомішим власником якого був Лука Рудий, допомагали йому сини Степан і Йосиф. При млині функціонував тартак, проте його закрили при комуністах. На сьогодні тут залишився тільки фундамент, й назва річки "Млинівка"

Це вже інший горішній кінець села, далі йде дорога тільки на село Рошняте. Дорога традиційно погана, вона вже століття не змінюється. В цих місцях в 60-х роках були виявлені поклади солі, при пошуку нафти, але ці записи були не дуже великими. Тут звернемо праворуч на західну сторону села. 

За прогулянку селом в літній вечір краще за все можна побачити тут, різноманітні старі будівлі створюють цю атмосферу бойківського села. 

З іншої західної сторони села є ще одна місцина урочище "Коло круглої", фактично це вже мочар котрий тягнеться від Сваричева до Вільхівки. В Слободі цю болотну місцевість називають "сиглами", інколи в осінні вечори тут часто можна побачити туман. 

За часів Польщі тут була трясовина, інколи тонула худоба, за іншими оповідями люди.  Кажуть, що в часи підпілля тут комуністи втопили місцеву дівчину Анну, у всіх традиціях НКВД. Її звинуватили в допомозі підпіллю, забрали прямо з весілля.  

В 60- роках, колгоспи цю місцевість хотіли використати для сільських. Стартувала активна вирубка лісу й осушення місцевості, до добра це не довело. В ті роки колгоспи забрали багато землі у селян, тим самим скоротивши межі села. На сьогоднішній час природа повертає своє, сюди ще часто приїжджають грибники з інших селів.

Варто згадати за інші урочища в селі: Смерикуватий (Соснина), Лани, Смикова, Вінкінкі та Луги.

Кілька років тому жителі викопали не один ставок, згодом запустили рибу. На додачу побудували кілька будиночків на берегах.

Від ставків ми повертаємось до долішнього кінця села, одночасно це є початком селі, зі сторони Рівні. Тут знаходиться цвинтар, є доволі збережена стара частина. Пам'ятники ближче всього нагадують цінівське кладовище.

Previous post

Від перших карт до штучного інтелекту

Next post

Сваричів від витоків до сьогодення