На цей раз, маршрут розпочинаємо з селища Брошнів-Осада, яке теж варте для мандрів, детальніше тут. Лінія маршруту буде дещо видозмінена, замість проїзду через Ціневу поїдемо іншою дорогою. Дороги на пост-Рожнятівщині це завжди була болюча тема, проте це не заважає насолоджуватися місцевими красотами. Першою такою зупинкою буде річка "Млинівка" на якій відносно нещодавно заселили таких милих тваринок.

Зараз на цьому місці налічується близько 5 осіб нутрій, попередньо їх  було понад 10. Додамо кілька фотографій з літа 2023 року, детальніше як живуть, чи виживають ці твариню можна переглянути тут. На сьогоднішній час це доволі таки популярне місце у туристів сюди приїжджають гості з цілої Калущини. В області ми не зустрічали ось таких місцин де в дикій природі їх можна погодувати, а в Рівні таких місць багацько.  Нещодавно ми знімали відео на цьому місці з ютуб каналом Гуцулендія 

Додамо мапу нашого альтернативного маршруту, на шляху до Перегінського, а там і Ясеня. Ну і ще декілька цікавих локацій поблизу дороги. На цей раз ми пропустимо Перегінське, але ми сюди ще приїдемо, адже тут є багато цікавого. Ясень теж цікавий, чого вартий старий млин, проте і це оминаємо, та прямуємо в урочище "Лази".

Наступна зупинка Лази, місця з багатою історією з легендою тут побував сам Довбуш зі скарбами. Ось та легенда:

Коли опришки наповнили пивницю скарбами, стався такий трафунок. Як вони розходилися, то задній запирав двері. І як запирав, то притиснув мізинний палець і каже:

— Нехай ай їх чорт вже запре. Аби я їх більше не запирав. Аби вони більше не відпиралися.

Там стояв такий, як двері, великий камінь. То як чорт ту каменюку до тих дверей припер, то аж донині. Більше вже ніхто не бував у тій пивниці, ніхто туди не добирався. Та пивниця була у Ясені під Облазом, як гора Гриньки.

На протилежній стороні дороги є ось такий дерев'яний міст, який сильно постраждав від повені 2020 року. Станом на 2021 рік вже був відновлений.

Тут додамо дві світлини в різний період року, літом Лімниця виглядає якось по особливому. Вид в сторону Гринькова та Осмолоди.

Через кілька сотень метрів нас зустрічає сама "Ангелівська домна" колишній символ Рожнятівщини, які досі подекуди використовують.

Тепер трішки історії цього місця. Побудована вона в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита А.Ангеловича, звідси та походить назва поселення «Ангелів». Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 метри. Отвір, через який лився чавун – на зріст людини. На внутрішніх стінах вогонь назавжди приварив до каменів шлак. Маленькі віконниці – отвори у верхній частині домниці і ходи в нижній – служили для нагнітання повітря за допомогою міха, що приводився в дію водяним колесом. Зберігся і канал для води, яка подавалася з річки Лімниця. В піч, висота якої досягає шістнадцяти метрів, руду подавали по спеціально спорудженій на риштуванні доріжці й через верхній отвір засипали.

Під гуту, фабричні споруди, а також під поселення гірників була вибрана ділянка на лівому березі найчистішої в Європі річки Лімниці, між селами Ясень – Гриньків. До 1812 року тривало заселення цієї місцини, здійснювалось будівництво доменної (високої) печі й інших промислових споруд.

При доменній печі спочатку працювала бригада німецьких металургів. На спорудженні об’єктів працювали місцеві майстри-бойки, використовуючи традиційні прийоми народного будівництва. До комплексу, крім названих домни, гамарень, кузні, входили будинки керівника заводу і контролера, двадцять двоквартирних робітничих будиночків, складські приміщення, конюшні, стайні для волів та інші господарські споруди.

Гута мала тоді 12 шахт, одну високу піч, дві гамарні (фабрики, де переробляють залізо, очищають, фришують за допомогою вогню і молота) й кузню для виробництва цвяхів. У 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні при копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах.

На той час на галицьких землях було 15 подібних доменних печей. Деякі історики того часу твердили, що тоді Галичина виплавляла більше заліза, ніж така держава, як Португалія. Ось списки копалень навколо. Було кілька місць, неподалік від Ангелова, де вручну видобували необхідну сировину, яку волами доставляли в домну. Цікаво, що кожне з них мало своє власне “ім’я”. Всього їх було біля 12. Отже, спочатку було 6 таких основних копалень:

- жила Антонія,  в долині потоку Ломоватий,

- жила Кріштіана, в долині потоку Лихий,

- жила Софії, біля Ангелова,

- жила Ігнатія, в долині потоку Клемпа,

- жила Йозефа, біля Ріпного,

- жила Францішка, в Чуті.

Пізніше, в 1814 р. власникам домни вдалось отримати дозвіл на розробку ще кількох місць, зокрема в долині Кам’янця (жила Шилінга), Маркови (жила Маркова) і Лімниці (жила Блюма). Також видобували руду біля Підлютого і Ясеня.

Кажуть, що ангелівськими цвяхами – ухналями підковувала коней уся військова кіннота Австро-Угорщини. Руду, добуту в цьому урочищі, до домни підвозили на фірах кіньми і волами. Спеціально спорудженою доріжкою, закріпленою на риштуванні, її подавали до верхнього отвору в печі – на 16 метрову висоту. У невеликі отвори, розташовані у верхній та нижній частинах домни, нагнітали повітря. Його “вдихав” сюди міх, що приводився в дію водяним колесом. А колесо рухала вода, яка текла відвідним каналом з річки Лімниці.

В 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні в копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах. Охороняли поселення 80 солдатів і 2 офіцери. Підприємство працювало недовго – у 1818 р. за наказом митрополита Левицького його закрили. Найперше тому, що місцева руда була бідною, тож собівартість продукції – надто високою; окрім того, ішов судовий процес між Ангеловичем і управителем Гекером.

Проте Ангелівська гута діяла всього шість років. Уже в 1818 році вона була закрита. Дослідники називають різні причини:  погана якість місцевої залізної руди, судовий процес між митрополитом Ангеловичем і управителем гути Гекером та інші.  

Під час Першої світової війни артилерія російської армії генерала Брусилова майже зруйнувала комплекс. Вціліла лише споруда доменної печі.  Детальніше про ці події описано тут.

Із встановленням влади Польщі, сюди часто навідувалися туристи. Пластуни теж доклали багато у дослідження рідного крає, свідком цього є це фото 1930-тих років.

Спершу додамо панораму зроблену ще  влітку 2014 року,  дещо на іншому ресурсі, тоді тут все було значно краще.

Додамо панораму як воно виглядало в влітку 2023 року, тоді вже і стенду не було. Дерева вже росли на вершині споруди

З того часу все ставало тільки гірше, звичайно було кілька спроб відновити, ходило багато розмов, котрі ні до чого не призвели.  Тільки в останні роки 2021 та 2023 почали регулярно прибирати територію. У 2024 ця споруда виглядає так, радує те що не має сміття. Зараз тут не вистачає сучасного інформаційного стенда з корисним інтернет посиланням.

По де куди збереглися залишки старих будівель, які зараз позаростали десятилітніми деревами. Ці закутки радше нагадують залишки давньої цивілізації, де століття не ступала нога людини.

Рушаємо до наступної локації, вона має багато назв "Кедрові палати", "Урочище Підлюте", "Резиденція Шептицького"

Ця місцина має доволі цікаву історію, коротко. Розвиток Підлютого тісно пов’язаний з історією греко-католицької митрополії. Воно стало відоме ще за митрополита Ангеловича, який у 1809 році тікав зі Львова від наполеонівських військ у свої Карпатські добра до теперішнього Ангеліва (кілька кілометрів перед Підлютим) і мав намір через гори перебратися на Угорщину. У 40-их роках XIX століття, коли наслідник Ангеловича митрополит кардинал М.Левицький поїхав лікуватися у власні землі і позбавився у Підлютому від ревматизму.

На цілюще повітря, багаті звіром угіддя, лікувальні сірчано-йодисті мінеральні джерела звернув увагу і Львівський єпископ Сильвестр Сембратович, який за рекомендаціями тодішніх спеціалістів, лікарів, розпорядився побудувати в Підлютому резиденцію для свого літнього відпочинку і для приїжджих гостей. Тоді в екзотичному куточку Бойківщини було закладено зруб „Кедрової палати” – резиденції. Щоправда під час Першої світової війни її було зруйновано гарматним вогнем російської армії під командуванням генерала Брусилова.

Але згодом Митрополит Андрей Шептицький відбудував власним коштом будівлі для відпочинку та інші. До Підлютого було прокладено вузкококолійку. Вибір саме цього урочища для митрополичої резиденції не випадковий, адже в Підлютому — три мінеральні джерела. Відтак, обладнали три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. В урочище приїжджали відпочивати й лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини. Лікували ревматизм, «жіночі» хвороби, недуги нервової системи, туберкульоз кісток і недокрів’я. За хімічним складом підлютівська вода подібна до трускавецької, її пили й використовували для ванн. Резиденція стала відомим курортом, на якому щоліта оздоровлювалися, за різними даними, від 120 до 350 осіб. В Підлютому працювали відомі лікарі, лікування було доступне не тільки для священнослужителів. Вода з мінеральних сірководневих джерел використовувалася для лікування ревматизму та інших захворювань. Останнім часом почали різні речі говорити за воду, як позитивне, так  негативне.

У Підлютому стояли два будинки для відпочинку знатних світських людей. Біля резиденції були «вакаційні оселі» (до 1939 р.). Тут було збудовано відпочинковий павільйон з центральним опаленням, що мав 31 кімнату для гостей. Для розваг функціонували стрільниця, дансинг, купальня, тенісні корти. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів — «райштоків» («рай шток» — з нім.: шлях для їзди верхи). До їхніх послуг були також балева зала, читальня, телефон. Для курортників адміністрація організувала мандрівки на карпатські вершини Грофу, Ігровець, Високу, Попадю, Сивулю, яка є найвищою вершиною в Горганах – частині Українських Карпат між річками Свіча та Бистриця. Висота її сягає 1836 метрів.

Підлюте було улюбленим місцем відпочинку і для Андрея Шептицького, який вже в поважному віці кілька разів поспіль щоліта приїжджав лікувати застуджені в російському полоні ноги. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати гірськими дорогами на спеціальній кінній бричці. Старожили розповідають, що тут був досить багатий, з унікальними експонатами музей, який в роки Другої світової війни було перенесено до Рожнятова, а з часом знищено окупантами.

Що стосується самої будівлі «кедрової палати», то старожили, яким пощастило колись відвідати приміщення, згадують, що особливо затишною і гарною була кімната, призначена для Шептицького. Стеля в ній нагадувала небо: на східному боці було намальоване Сонце, на західному — Місяць, між ними — зірки. Переважали відтінки бузкового. Стара будівля була спалена в 70-х роках 20 століття. Згодом збудували сучасну будівлю-резеденцію.

   Кілька старих фото цих місць з сайту фото планета зроблені приблизно в той самий час, цікаво, що зроблені зимою де видно річку і будівлю.

Повертаємось в сучасність, зараз тут все по іншому збудована нова церквиця, сама будівля вже перероблюється під житловий комплекс. Додамо кілька світлин спершу літо 2023.

Зимою 2024 тут теж доволі гарно, особливо досліджувати нові незнані куточки цього комплексу. На даний час ремонт тут заморожено. В майбутньому все відновиться, радує те що вхід сюди вільний.

Далі будуть комбіновані світлини церквиці,  словом вона була збудована нещодавно. Особливо вразила мозаїка в церкві автором яких є Євген Андрухін.

Повертаючись до назад до річки Лімниця до цього моста натрапляємо на один з найкращих видів річки Лімниця. Додамо фото річки та околиць в різні пори року.

Є ще таке фото цієї місцевості зроблене гостями Підлютого. Орієнтована дата фото це 30-ті роки минулого століття.

За Підлютим розпочинаються вже реально "дика" місцевість, де з людей можна зустріти тільки лісорубів. Звичайно колись це село було центром життя в околиці, до того як знищили вузькоколійку детальніше тут.

До прикладу кілька старих фото, яким було життя в Осмолоді на кінець 20 століття. Тут був вокзал, клуб, пошта, магазини й т.д.

Щоб доїхати до Росохану потрібно звернути праворуч одразу за мостом і рухатись за вказівниками кілька кілометрів і ви вже там. Орієнтиром будуть дві гори Яйко Перегінське та Синява.

За вирубку лісів теж не варто забувати, на маршруті ми зустріли ось такі наслідки поводження з природою. Потім люди дивуються чому такі жахливі повені в Карпатах.

Трішки вище бачимо вказівники до озера встановлені у 2018 році небайдужими волонтерами з гуцульщини.

Ми вже прибули до нашої кінцевої мети. Поміж вершин хребту Аршиця розкинулось безліч мальовничих озерець. Найкрасивішим безсумнівно є озеро Росохан зі своєю кришталево чистою водою.

 Існує кілька версій про походження цього озера. Перша версія розповідає, що давним давно тут впав метеорит й залишив кратер завглибшки кілька метрів. З того часу його почала наповнювати вода із танення снігу. Підтвердженням цієї версії може слугувати те що тут вона практичне не має жодних мікроорганізмів, температура не підіймається понад 10 °c навіть у найспекотніші дні. Сюди навіть пробували запустити форель, проте вона не прижилася. Це озеро інколи має іншу назву "Мертве озеро" через чистоту води, проте вода тут дійсно смачна.

 Інша версія більш банальна, та вона виглядає правдоподібніше, все через зсув породи. Таким самим чином утворилося і сусіднє озеро "Аршиця".

 А все-таки це місце однозначно є "перлиною" Рожнятівщини куди хочеться повертатися знову і знову, адже тут прекрасно у будь-яку пору року, особливо зимою.

Що до історичних подій, то ту були й битви світових воїнів, повстанські битви. Останньою подією стало падіння літака Міг 23 детальніше за цей інцидент тут.

Додамо кілька світлин з літа 2023 для порівняння. Літом тут своя атмосфера, особливо гарно тут увечері при наметах. Наступного разу беремо із собою гамаки, піддупники, намети  та щось смачненьке, влаштуємо собі пікнік на озері. 

На закінчення додамо панораму цього місця, погода була дощова, але воно повинно передати всю атмосферу цього місця.

Ми закінчуємо цю мандрівку, проте ми ще повернемось в ці місця за для пошуку нових емоцій, вражень і можливо знайомств.

Previous post

Фронтир опілля Войнилів і Томашівці

Next post

Похід на Коня Грофецького