Мова піде за Брошнів промисловий та спочатку трішки історії. Початок його історії відносять до далекого ХVІ століття, а саме  1515 року, коли землі між річками Сівкою, на півночі та річкою Чечва на півдні були передані польським королем Сигізмундом Августом братам Брошньовським. По сусідству уже були села Сваричів, Тужилів, Голинь, село за лісом (як його тоді називали) Креховичі. Брати з часом побудували тут свій осідок та спровадили трохи селян для домашньої та господарської роботи. З часом навколо панської садиби виріс невеликий хутірець з кількох хат, оточений березовими й вільховими лісами.

  Згідно з переданнями після скасування панщини у 1848 році остання графиня Брошньовська виїхала з села продавши маєток. Згодом в селі з’являються два фільварки (великі панські господарства). Власником одного з них був пан Голубовський, який мешкав у Відні, час від часу заїжджаючи у свій брошнівський маєток, яким управляли економи. Часто любив їздити у гори на полювання. Одного разу він опинився у смертельній небезпеці: розлючений ведмідь мав його роздерти. Він чудом урятувався, сховавшись на високій скелі. Після цього випадку пан Голубовський привіз  із гір уламок цієї скали й заповів, щоб йому з неї поставили хрест – пам’ятник на могилі. І по сьогоднішній день на старому сільському цвинтарі збереглася його могила з пам’ятником у вигляді каменя з хрестом угорі.

Водночас із вісімдесятих років ХІХ століття розпочинається новий період існування Брошнева. В цей час австрійські капіталісти Шраєр та Іштер зорієнтувавшись у багатствах, можливостях та умовах регіону, скуповують у брошнівських селян землю та будують у Брошневі деревообробний завод. Будинки для адміністрації та бараки для робітників поклали початок новому селищу. Деякі з цих споруд зберігалися буквально донедавна, як, наприклад, будинок-барак, по вулиці Незалежності. Більш як сторічна будівля згоріла від  необережного поводження з вогнем одним із мешканців.

Працювали на заводі Шраєра та Іштера в основному переселенці – німці й поляки. Їх люди поміж себе називали осадниками. Тому й селище одержало двослівну назву – Брошнів – Осада.

Ще одною будовою в селі стала вузькоколійна залізниця (в наш час уже розібрана) що вела від Брошнева аж в гори (Осмолода, Підлюте). Будівництво її розпочалося 1900 року і вона була призначена для перевезення деревини на заводи Брошнева. 

У жовтні 1918 року в Австро–Угорщині відбулась революція і ця держава перестала існувати, роздробившись на кілька малих держав. На цьому тлі українці спробували захопити владу в Галичині (Листопадовий Зрив). Із середини листопада також на терені Брошнева існувала українська влада, брошнівські селяни та робітники ще встигли повоювати у війні із поляками, проте на території Брошнева, як на загал на всіх територій Західноукраїнської Народної Республіки панував спокій і певною мірою продовжувалось господарське життя.

Та коли на весні 1919 року в Польщу прибула армія генерала Геллера, війська ЗУНР змушені були відступати й бої в короткім часі відбувались і на теренах неподалік Брошнева. Проте остаточна перемога була за поляками й знову у Брошневі панували іноземці.

Це важкий історичний період подарував Брошневу ще один історичний епізод. Дочка тодішнього війта Ліщинського, Марія Ліщинська, що була певний час учителькою в місцевій школі, одружилась у 1916 році із Дмитром Вітовським. На жаль не тривав цей шлюб довго через трагічну загибель Вітовського. Проте тепер в пам'ять про нього та його дружину, в Брошневі – Осаді височить величний пам’ятник Дмитру Вітовському.

 За українців, котрі там жили називали "Барабами" від слова бараки, згодом вже їх називали фабрикантами. Ось така сторінка історії. Нажаль найстаріший барак 1895 року будови згорів у 2005 році.

За польський період (1921 – 1939 рр.) у Брошневі осаді нарощується виробництво деревини. В 1921 році німецький промисловець Фрімер береться за зведення ще одного потужного лісопильного підприємства і незабаром новий завод розпочинає роботу. 

Після 2 світової війни з приходом окупантів в 1961 році була закрита церква у селі,  а парафіян прилучено до церкви в сусідньому селі Креховичі. Пізніше, наперекір на  опір селян внутрішнє оздоблення церкви було спалено чи порубано, а приміщення почали використовувати під склад.

Тимчасом дедалі більше зростає, через роботу підприємств, Брошнів – Осада. Відкривають наступні класи школи, з’являється професійно – технічне училище (сучасний ліцей). В 1960 році в селищі з’являється велична будівля Будинку культури. Брошнівська футбольна команда «Карпати» навіть стає чемпіоном УРСР серед аматорських колективів.

ДОК ім. 17 вересня в середині 60–х років проводить вдосконалення виробництва і реорганізацію та перетворюється в потужний комплекс – лісокомбінат «Осмолода». Проте умови праці робітників залишаються важкими, зберігається високий рівень травматизму та низька оплата праці. Радянська влада нічого не робить для «буржуазних націоналістів», які нібито живуть на заході УРСР.

В 1955 році для необхідного ремонту вузькоколійного залізничного складу, який доставляв деревину з гір на деревообробні комбінати, створено центральні ремонтні технічні майстерні (ЦРММ), які в народі одержали назву «цегарем». Згодом підприємство розширило виробничі площі й почало виготовляти нестандартне обладнання для лісокомбінатів західного регіону (під назвою «Лісдревмаш»).

З початком горбачовської перебудови хвиля звільнення із запізненням доходить і до наших країв. Твориться районний осередок Народного Руху, відновлюється релігійне життя, відбуваються мітинги та проходять перші до певної міри демократичні вибори. 22 січня 1991 року брошнівчани  також беруть участь у грандіозному ланцюгу єднання Київ – Львів – Івано-Франківськ. І так поступово ми доходимо до наших часів. Починаємо в селі Брошнів від мосту на річці Чечва або як місцеві називають лавка.  Фото зроблене в ночі на 10-ти хвилинній витримці.

За цей міст вдалося знайти старі панорами зроблені ще у 2015 році,  за допомогою звичайного цифрового фотоапарата.

За цим мостом є одне цікаве місце територіально це ще Сваричів, але фактично можна віднести до Брошнева. Здалеку, на перший погляд ростуть дві звичайні тополі. Підійшовши ближче можна добряче здивуватися ширині стовбура, вік цих дерев вже більше 150 років. Тепер трішки історії, в давнину русло річки "Чечва" було дещо іншим, тут де зараз дорога проходив канал до села Брошнів. В свою чергу тут був збудований Сваричівській млин разом з будинкам господарів. Що до тополь, то тут була ціла алея вздовж каналу. Звичайно пізніше і млин занепав, і комуністи змінили русло річки. Ось це все що залишилося від історії. Знаходиться це місце на лівобережжі Чечви, сторона села Брошнів. 

Далі ми потрапляємо в село Брошнів та від лавки ще треба трохи проїхати різними поганими дорогами з калюжами, ось і видніються перші хати. 

За сотню метрів по асфальтованій дорозі ліворуч бачимо, на перший погляд, нічим не примітну каплицю Яна.  Насправді не відомо коли була збудована дана споруда, відомо тільки станом на 1910 рік вона вже існувала. Збудована Валентієм який жив в іншій частині села Брошнів. В ті часи ця місцина виглядала трохи по іншому, позаду каплички текла маленька річка, яку згодом перекрили.

Окремо слід сказати про статуї з дерева, котрі були перенесені з придорожнього хреста поруч. Такі придорожні хрести були досить популярними в Галичині до приходу комуністів. Статуї з кераміки теж досить популярні.

Неподалік від центральної дороги стоїть кілька одиниць техніки, вона вже не працюча. Дивно, що не розібрана на метали

На околицях села Брошнів є одна хороша місцина джерело, зраз його обладнали встановили бруківку, скосили траву.

Ну і вже традиційна панорама 360 х 180 зроблена в такому міні-канйоні, трава теж створює певну атмосферу, радує що рік тому тут облаштували все.

Будівництво храму в Брошневі-Осаді закінчилось в 1936 році. Храм був скромно обладнаним і мав головний вівтар з копією Туринської плащаниці.

Останній священник залишив парафію Брошнева 15 березня 1944, передавши ключі від костелу місцевому греко-католицькому священник.

Костел не зберігся. Незабаром костел перетворився на продуктовий магазин, а в 1960-1962 був знесений. Матеріал, що залишився використовувався для створення клубу в Брошневі. Зараз на цьому місці будівля пошти. А вершина костелу знаходиться на цвинтарі в селі Брошнів.

На місці там де колись стояв костел стоїть відділення Укрпошти, яке працює час від часу як інші державні установи Брошнів-Осади.

Варто згадати за стару школу в Брошневі-Осаді, знаходилась вона на місці теперішньої бази, десь там на фоні видно пошту.

Поруч є гарне місце по вулиці Шептицького де видно безліч старих хатів, а поруч видніється і старий цвинтар теж доволі атмосферне місце. Також в цих місцях є ось така легенда. Чи знаєте ви, чому річку називають «Млинівка»? Колись дуже давно на річці був млин, що належав сім'ї Курташів. Коли було створено колгосп, русло річки змінили, а млин забрали взагалі. Але назва річки не змінилася. Її, як і колись, називали «Млинівкою», а частину села за річкою - Замлинівкою. Приблизно 50 років тому дорослі та діти купалися у маленькій повноводній річці «Кахна», ловили рибу і раків. До нас дійшли оповіді, що колись давно на берегах річки проходила битва з татарами. Наші земляки мужньо захищали свою рідну землю, аж річка стала червоною від ворожої крові. «Кахна» з жахом кричали татари і тікали з нашої землі. З того часу люди називають річку «Кахна», що в перекладі означає «кров».

На цих берегах липи ростуть вже понад 50 років, це досить мальовнича вулиця Шептицького. З цієї гори можна споглядати гарні краєвиди, де-не-де видніються столітні дуби. Посеред цих дерев на одній липі десь 2 роки тому, обрізали велику гілку, що заважала. З часом на місці зрізу почали з'являтися дивні візерунки, які спершу нічого не нагадувало. Пізніше вже рік тому це побачили сусіди що тут живуть фото. 

Ось ще декілька фото зроблених на мобільний телефон цього явища, під помаранчевим світлом виглядає дещо по іншому.

З часом візерунок все більше почав нагадувати зображення людини, а саме жінки можливо і діви Марії. За кілька сотень метрів звідси знаходиться старий цвинтар, де на пам'ятниках є схоже зображення

Тут колись був старий будинок просвіти, в очевидь побудований за часів Австро-Угорщини. На фоні видніється стара церква в селі Брошнів.

З давнього часу в селі на горі стояла маленька церковця, що рахувалася капличкою і з початком ХХ століття в селі заговорили про потребу побудови нової церкви. Всі кошти на її побудову були зібрані громадою. Нову церкву побудували поряд зі старою. Проєкт розробив інженер з Рожнятова на прохання громади села, а будували її майстри із сусіднього села Ціневи, які мали великий досвід у цій справі. Церква була освячена 10 листопада 1910 року в честь святої мучениці Параскевії при великому зібранні народу. 

На томість поширювалась освіченість населення. Зокрема продовжували існувати школи, а в 1930 -1934 рр. в селі Брошневі було збудовано читальню товариства «Просвіта». В читальні була велика бібліотека. А також відбувались вистави сільських аматорів та професійних артистів, існували спортивні товариства, футбольна команда. 

  Тут ще знаходиться ось такий старий хрест встановлення на честь скасування панщини на західноукраїнських землях.

Якщо поїхати далі цією дорогою, то можна натрапити на одне гарне місце, ось такі стави. По дорозі також можна буде побачити старий холерний цвинтар.

Далі йде район "автоматика" така назва походить від колишнього військового заводу совітської епохи з однойменною назвою "Автоматика". Це був військовий завод там робили мотори для військових ракет, а також паяли плати та для чого ті плати були не знаю (там все працювало в строгій секретності як за союзу на військових виробництвах). Все відправляли в Росію. Також там робили різні предмети широкого вжитку сейфи, гірлянди, прищіпки.

Рухаємось далі звідси вже видніються кілька багатоквартирних зупинок, включайте постпанк та насолоджуйтесь краєвидами, рельєф Брошнева дозволяє утворюватись туманам.  

З промислового в районі вузькоколійного депо є ось така приватна пекарня БХП або повністю Брошнівська хлібопекарня в низу те що очерет там тепер вже ставок.

Колись тут до 2011 року було багато техніки зокрема від вузькоколійної залізниці по декуди видно депо та залишки колії.

На теперішній час тут все обгороджено 2-метровою бетонною огорожею та доступ сюди закрито, різні чутки за це місце ходять.

На сьогоднішній час від колись найбільшого депо в Європі залишився тільки поодинокий вагон та старий світлофор.

Далі погуляємо біля прохідної заводу Лісдеревмаш або в народі Цегарем, теж доволі такі атмосферні місця і ця широка колія по якій давно не їздять. Кран знаходиться де нижній склад Брошнівсько длг.

Є ще старі фото цього крана 1970 року, з того часу мало що змінилося, за винятком іржі й нових дерев віком понад 30 років

Є одне місце з трагічною долею на місці пересильного табору після 1944 року, по декуди тут збереглися німецькі казарми часів 2 світової.

Неподалік є ще одна місцина в районі "Памібро" з ось такою великою трубою, а вхід замурували щоб діти не лазили в гору. на вершині навіть видніється напис Україна 2014

Коли будете тут в район Виробничої варто ще відвідати контора Лісдеревмашу, будівля вже закинута, проте можна потрапити всередину практично без проблем.  

Ще є одне цікаве місце куди варто поїхати, це місце за міським парком позаду будинки культури, є можливість потрапити всередину.

Далі будемо виїжджати на головну дорогу Брошнів-Осада під назвою 22 січня. Цікавим тут буде будинок культури, покріпимо кілька фото різних періодів.

На світлині ансамбль електрогітаристів Будинку культури лісокомбінату «Осмолода»: Кушнір С., Мацьків Я., Раб М. та Кушнір П.; 5 вересня 1968 року.

Навпроти ще є одна цікава місцина будівля колишнього садка, лікарні , а раніше це була адміністративна будівля, позаду теж було багато цікавих місцин зокрема єврейське кладовище.

Далі за старою лікарнею, а пізніше садком йдуть декілька старих бараків, декотрі на сьогоднішній час вже закинуті інші навпаки відновлені.

Прямуємо вулицею 22 січня та бачимо результати децентралізації, пішоходи, оновлена школа та пам'ятник кобзарю разом зі сквером.

За школою там де базарчик потрібно звернути ліворуч та рухати вздовж залізниці та праворуч ви побачите ось таку споруду періоду Польщі, та по факту це був млин.

Після цього прямуємо до брошнівської божниці. Невелика дерев'яна синагога в Брошневі була побудована ще перед Першою світовою війною. А в 1931 р. вона згоріла. Тому в місцевих євреїв постало питання будівництва нової. І от з ініціативи адміністрації фірми Глезінгер в 1932 р. постала нова мурована синагога збудована за проєктом палестинського архітектора Адама Аппенцеллєрма. Найбільше до будівництва доклались директор Карл Фар, Єгуда Шапіро, Хаїм Локштейн, інженер Ліхтенфельд, Яаков Ізак Артман та інші.  Нова синагога в Брошневі побудована архітектором Адамом Аппенцеллєром в "палестинському" стилі прості геометричні форми без зайвих декорацій.

  Одразу за кілька сотень метрів розкинувся ще один так званий барак, в Брошневі-Осаді майже не змінились будівлі ось такого типу. Та саме в цього є доволі цікава історія. Він був побудований у 1920 році євреєм, та спершу тут був магазин та кнайпа. Традиційно у таких будинках вхід був зі сторони дороги. Пізніше в цьому будинку оселилися поляки, до слова це був один із перших будинків в Брошневі куди була підключена електроенергія що подавалась з тартака. Вже пізніше після 2 світової війни комуністи виселили звідси поляків та оселили українців з хелмщини в рамках операції "Вісла" детальніше тут. За часів Совітського союзу його остаточно зробили житловим та зараз він виглядає саме так.

Також вартує звернути ліворуч там де ресторан "Імперія" там досі збереглась в гарному стані будівлю "профілакторій" стиль вказує будови вказує на початок 20 століття, по іншому ці місця називають пекло, адже колись тут розстрілювали євреїв найбільше в липні 1943 року  їх було 83.

Це у лікувальному корпусі профілакторію. На фото медсестра фізкабінету Марія Іванівна Вінтон (Шевчук) - рідна сестра Батька патріарха УГКЦ і тета Блаженнішого Святослава Шевчука.До речі, на стіні зображено картину, викладену мозаїкою

Якщо поїхати трохи далі цією вуличкою можна натрапити на маленьку пішохідну зону, тут навіть є доріжка з бруківки та кілька старих дубів.

Далі відправляємось у сторону ЦБМ Осмолода, його добре видно від дороги, прикріплю фото як виглядав колись.

Та щоб тепер попасти доведеться йти різними стежками, і го гуляти. Як то кажуть "Пішов і не боявся" місця гарні особливо для фотосесії.

Вартує і додати трохи мобільної фотографії можливо якість не така хороша та емоції вона повинна передати. Закинуті склади які можливо відновлять.

Навпроти нової пошти знаходиться ще одна історична будівля періоду Австро-Угорщини, тут колись були адміністрація лісгоспу а згодом садок.

За кілька сотень  метрів навпроти сільської ради тут знаходиться вагагон, в яких людей вивозили до Сибіру, на даний час у 2023 році музей поруч ще не відкритий. 

Ну і сама селищна рада варта уваги, адже це будівля ще з австрійських, звичайно багато чого перетворили в гіршу сторону.

Електростанція була введена в дію одночасно з лісокомбінатом у 1911 році. Під час Першої світової війни вона була розбита і розтягнена. Тому після війни, у 1923-24 роках довелося її відбудовувати наново. Генератори постійного струму 220 приводилися в дію паровими машинами та забезпечували потужність 119 кВт.

Офіс тартака, робітничі й господарські будинки знаходилися на протилежному боці державної дороги № 9/13 Станиславів – Стрий від виробничих корпусів комбінату й електростанції (тепер ЛК “Осмолода”). І це додавало зайвих клопотів підприємцеві, бо перетин дороги електропроводами, а це треба було зробити в трьох місцях, підлягав погодженню з дорожнім та поштово-телеграфним відомствами. Після відповідного погодження староство видало дозвіл на 10 років, до 31 грудня 1935 року. При цьому висунуло низку умов. Всього їх у переліку 21, а окремі можуть являти інтерес для сучасників, що цікавляться історією електротехніки:

- стовпи дерев'яні повинні мати в діаметрі не менше 24 см, забезпечені табличками з пересторогами...

- через одержання дозволу на прокладання електропроводів фірма не набуває жодного права власності на Грунт, зайнятий під стовпи.

- якби виникла потреба перебудови гостинця (битого шляху – прим. авт. ) або з якоїсь причини навішені проводи виявились для нього обтяжливими, фірма зобов'язана стовпи з проводами пересунути без жодних претензій до державної скарбниці.

- фірма зобов'язана власним коштом застосувати такі охоронні пристрої на своїх проводах, які запобігали б пошкодженню державних телефонних і телеграфних ліній, виключали перерви в їх функціонуванні, забезпечували безпеку що обслуговує персоналу...

- за використання гостинця фірма платитиме 1 зл. за кожні 100 м провадження проводів...

Після того, як встановлений термін дозволу витік, тартак оформив новий дозвіл на наступні 10 років.

В 1936 році електростанція була розширена, стала потужнішою. Тут, як і раніше, було дві парових машини, але появився генератор змінного струму 380/220 в, крім наявного раніше генератора постійного струму. Потужність закладу зросла до 159 кВт. Того року він виробив 484000 кВт-год електроенергії.

Крім електростанції в тартаку Й. Глезінгера у Брошневі від 1933 року працювала ще одна електростанція в державному тартаку.

За училищем у вуличці є ще декілька цікавих будиночків часів Австро-Угорщини найстаріший із них був побудований у 1905 році.

Далі прямує до Свісс Кроно яке є контроверсійною установою, одні говорять про викиди в повітря інші про скиди у воду, є такі й хто захищає.

Ну і кілька світлин залізниці, по дорозі можна зустріти зупинку від Укрзалізниці та кілька переїздів з дощок.

Позаду вулиці Залізничної є одне доволі цікаве місце ставок із джерелом, тут гарно особливо літнім вечором.

Звідси повертаємось ставимо фотоапарат на штатив, витримка 30 секунд та на узбіччя тут і літом і зимою будуть гарні світлини.

Проте гарні, щоб робити гарні світлини достатньо мобільного пристрою та трішки погратись із кривими та експозицією.

І на додаток два відео з тік току про подорожі всіма закутками Брошнева села та Брошнів осади, благо погода була досить гарна.

Ну і на закінчення відео з дрона над Брошневом-Осадою, в основному увага приділена центральній вулиці 22 січня.

Previous post

Рівнянська Церква

Next post

На оглядовий майданчик "Сокіл"