Наступили вже по справжньому весняні дні, а це означає час вирушати в чергову подорож. Підкорювати нові вершини в гірському масиві Горгани.
Їдемо вже за традиційним маршрутом, детальніше можна ознайомитись тут, в нас сформувалась своя постійна зупинка в селі Гриньків.
Вже в Осмолоді бачимо такого коника, це вже гарний знак оскільки наш маршрут буде йти на гору Кінь Грофецький.
Подорожі Карпатами зачарують нас не тільки природою, але й історією. Одна з таких історій – легенда про походження назви гора Грофа. Вона розповідає, що жив колись такий собі пан Гроф (граф), який по вуха закохався в дружину місцевого священника. Легенда розповідає, що він її викрав, однак чи проти волі, чи за згодою – невідомо. Далеко втекти йому не вдалося: спочатку він втратив коня біля гори, яка нині зветься Кінь Ґрофецький. Невдовзі він і сам помер біля гори, яка зараз зветься гора Грофа. Брат графа вирішив за будь-яку ціну втримати полонянку. Бранка, чи з горя, чи з сорому наклала на себе руки біля гори, яку від тоді називають Великою Попадею. Існують різні варіанти цієї легенди, є багато пов'язаних з часами татаро-монголів.
Ми будемо рухатись по зеленому маршруту, це є екологічна стежка навколо гори, насолоджуючись краєвидами невідомих Горганів.
Звісно радує те що стежки акуратно розчищені від впавших дерев, по декуди розчищено до найменшої гілочки, проблема тільки з маркуванням що вже є типовою.
Останні метри цієї стежини по особливому мальовничі, дуже інстаграмне місце. Додати в обробці світло темніше, тіні світліші й ось результат.
Під вечір ми добираймось в місце яке називають "Сідло" інша назва "Під Конем". Тут знаходиться гарний двоповерховий туристичний притулок. Гарно облаштований, на зовні є столики та місце для багаття. Тож беремо всі свої припаси, спорядження тут і заночуємо. Туристи тут не так часто і бувають особливо на початку квітня. Висота над рівнем моря 1286 метрів.
Атмосфера цього місця просто заворожує, тут відчувається спокій, проте на будиночку є кілька попереджувальних табличок про небезпеку зустрічі з ведмедем, дикою кішкою, мова про комах навіть не йде.
Додамо ось такий віртуальний тур біля хатинки, особливістю є те що починають проростати буряни, або як в нас кажуть лопух.
На старих фото зроблених ще на плівку притулок виглядав трохи гірше тоді не було такого горища, постійно було холодно.
Нам пощастило натрапити на відновлений притулок, адже перед війною він виглядав значно гірше, детальніше тут. Його вже кілька разів відновлювали зокрема у 2015 році.
Є ще таке фото зроблено в 2013 році, тоді притулок мав гірший вигляд, проте галявина поруч була значно чистішою і не так позаростало
Наступного вирушаємо на основну мету цього походу "Кінь Грофецький" тими самим Горганськими стежинами. Позаду нас видніється Грофа, нам у протилежну сторону, йде просто напряму.
Потихенько доходимо до вершини, характерною ознакою чого є величезні брили каменюк, і жодної рослинності. Крутих підйомів не так багато, але шлях досить важкий: ви втомитесь уже через кілька годин, якщо це ваш перший похід на вершину гори. Трапляються навіть трагічні наслідки, як минулого року, детальніше тут.
Гора Кінь Грофецький – 1552-метрова вершина. Кінь Грофецький є кінцевою (чи початковою, залежно від того, з якої сторони подивитися) вершиною у Грофецько-Попадійському півколі. Гірська система простягається від локальної гори Студенець через Петрос Горганський, Коретвину, Велика Попадя, Мала Попадя, Паренки та Грофу до самого, власне, Коня Грофецького. Сама вершина покрита традиційними для Горган жовтаво-зеленими кам’яними осипищами та густими, важкопрохідними заростями жерепу – альпійської сосни.
Варто зазначити, що на вершину Коня Грофецького на даний момент немає маркованих маршрутів. Однак, тут присутні дві добре протоптані стежки: одна йде з перемички гора Грофа, друга – з долини річки Котелець.
Допадаємо ще одну панораму цього разу з вершини гори, сподіваємось це зможе передати ті відчуття, той вайб. Ми тут пробули кілька годин, забувши про буденність.
На останок ми побачили гарний знак, тінь від хмари, що за формою нагадував територію Росії, проте через кілька секунд тінь розбилася на кілька частин. Можна порівняти з розпадом Російської імперії 1917 року.
Ми спускаємось до автомобіля вже короткою дорогою навпростець, в кінці вийшовши на екологічну стежину. На кінець розповімо одну історію з цих місць.
В урочищі «Котелець» вівчарі з Перегінська пасли вівці. До них прийшли повстанці «Яструб» і «Сова» і сказали, щоб вони заготовили їду. Старший вівчар Данило Сліпий сказав повстанцям, щоб прийшли за кілька днів. Енкаведистам дав знати один повстанець, який був командиром боївки на псевдо «Тарас», що 14 липня до вівчарів прийдуть повстанці по їду. Перед тим днем енкаведисти із Сенькіним вночі прийшли до колиби пастухів під горою Великий Канюсяк і говорили між собою, що вони засікли радіохвилі в районі гори Попаді. Енкаведисти зробили засідку між Великим Канюсяком і Грофою на рейштоці.
14 липня 1950 р. чотири повстанці сходили з полонини Плісце. Дудка Семен «Яструб» і Микола «Сова» перейшли місток на рейштоці й потрапили у засідку. Вони стріляли у ворогів з кулемета й автомата. Обидва загинули, а два інші повстанці, що прийшли пізніше, залишилися живі. Вбитих повстанців енкаведисти стягли до складу, у лісорубів забрали коней, зачепили вбитих повстанців і так тягнули по землі пару кілометрів до вузькоколійки. Погрузили на возок і повезли в Осмолоду, а потім – на поїзд у вагон у Перегінськ. Родина впізнала Семена по вишитій сорочці. Два тижні перед тим Дудка Семен і його товариш Микола з Долинського району були в Перегінську. Мати і сестра просили Семена здатися, але він сказав, що має гранату і здаватися не буде. Повстанець Микола полюбив сестру Дудки Семена Зосю. Вони мали одружуватися. Коли вбитих повстанців привезли у Перегінськ, то старший лейтенант Сенькін закликав молодшу сестру Семена Павліну і каже до неї: «То твій брат вбитий лежить». Павліна сказала, що то не її брат
Previous post
Next post