Навколо Буковелю

Цього разу дещо змінюємо звичні місця подорожей, мандруючи до південних Горган.  Останні кілька років Буковель є всім відомим брендом щороку сюди приїжджають тисячі туристів, нещодавно тут розпочався літній туристичний сезон. Благо сюди веде хороша дорога що все це дозволяє пропускати таку кількість Транспорту.

Про сам Буковель в інтернеті є безліч статей про вже всім відомі місця, про те саме "Озеро Молодості" чи "Оглядове колесо" протее інколи хочеться чогось автентичного, невідомого

Поляниця це універсальне місце для відпочинку у будь-яку пору року. Тут гармонійно поєднуються сучасна туристична інфраструктура, мальовнича природа та гуцульські традиції.

Частково можна побачити цю автентичність, яка вже перетворилася в комерцію на місцевому гуцульському ринку, чи етно парку "Гуцул ленд". 

На противагу цьому хочемо запропонувати кілька місць навколо Буковелю де так і відчувається гірське життя. Особливо актуальним є у літній та осінній час.

В селі бере початок річка Прутець Яблуницький — це не суто географічна пам’ятка, а й частина карпатських туристичних маршрутів. Стара назва цієї Прутець-Жинець на подобі річки у селі Татарів. У своїй основі струмок — чудова природна локація, але також він інтегрований у культурний контекст: через його витік у формуванні назви села Яблуниця та як частину туристичних маршрутів регіону.

 Історичні архівні фото (знімок 1934 року дослідницею Луїзою Арнер Боуд) показують привабливість цього потоку вже в минулому, підкреслюючи його природну цінність та красу .

На теперішній час справи з річкою є дещо гіршою,  і ще треба постаратися щоб в селі знайти чистою річку.

Зараз в селі річка виглядає приблизно так коли через кожних кілька метрів над нею простягнулися мости з укріпленими берегами.

В селі "Поляниця"  в урочищі "центр" збереглися кілька цікавинок, одна з них церква "Введення в храм Пресвятої Богородиці УГКЦ". Село відоме з XIX століття як Поляниця-Поповичівська - полонина у власності якогось Поповича. На початку XX століття тут були мисливські угіддя князя Ліхтенштейну. Дерев'яна Введенська церква заснована в 1912 році, під час війни згоріла, відбудована лише в 1990 році.

Трішки вище неї є старий цвинтар в урочищі "Подина" із збереженою старою каплицею.Багато цвинтарів знаходяться на схилах або біля церков, щоб бути ближче до святині. Панорамні види довкола створюють особливу атмосферу спокою й величі Карпат.

Цвинтарі на Гуцульщині – це не лише місце поховання, а й важливий елемент культурної та духовної спадщини. Вони зберігають у собі багатовікові традиції, вірування й мистецькі особливості гуцулів.

У XX столітті дедалі частіше почали ставити кам’яні надгробки з традиційними орнаментами та написами гуцульською говіркою. 

Старі гуцульські цвинтарі сьогодні часто стають об’єктами туристичного та етнографічного інтересу, адже вони зберігають неповторний дух і естетику Карпат.

Ці місця мають велику історію яка пов'язана з часами 2 світовою війни та післявоєнними подіями. Є такий фрагмент з тих подій де щоб відірватися від переслідування, ввечері Ковпак дав наказ здійснити кидок із Зелениці в напрямку урочища Буковинка. Біля с. Поляниця Поповичівська, де нині розташовується гірськолижний курорт Буковель, ковпаківці наштовхнулися на позиції угорських полків, німецьких прикордонників і 13-го поліцейського полку. 28—29 липня минули в безперервних боях.

Обози й артилерія обмежували головний козир партизанського з'єднання — мобільність. "Рухатися з гарматами ніяк не можна. Топографічних мап цієї місцевості немає. Противник нарівні із захопленням висот захоплює і населені пункти, чим змушує нас голодувати (змінюємо свою тактику)", — міркував Сидір Ковпак 28 липня.

Тож опівдні 29 липня вогонь гармат і мінометів обрушився на ворожі позиції в с. Поляниця. Коли полетів останній снаряд, арт батарею підірвали.

Німецько-мадярські частини під градом снарядів і натиском піхоти, змушені були рятуватися втечею. Але їхні заслони все одно закривали всі виходи з долини на відстані 30 км. Така сторінка зі історії села.

Під час Другої світової війни церкву, школу і більшість хат зруйнували німецькі окупанти. Населення скоротилась з приблизно 300 до лише 40 осіб.

У повоєнні роки село пережило сталінські репресії: мешканців висилали до Одеської області, а хати розбирали — і навіть тимчасово приєднувалося до Яблуниці.

Йдучи трохи дальше в присілок Чурів можна натрапити на цікаву місцину де розкинулися старі оселі над річкою Богдан. На сучасний час в селі Поляниця це вже велика рідкість. 

У Поляниці традиційна забудова має риси гуцульської дерев’яної архітектури. Хати зазвичай будували з ялини чи смереки, на високому кам’яному фундаменті. Дахи – двосхилі або чотирисхилі, покриті ґонтою чи дранкою. Біля хати часто був хлів, стодола й невеликий тинок. У Поляниці через близькість до Буковелю чимало старих хат перебудовано під садиби й готелі, але ще можна зустріти автентичні дерев’яні обійстя з різьбленими ґанками.

Вище бере початок річка Богдан яка для місцевих мешканців завжди був важливим природним ресурсом: біля нього селилися, використовували воду для господарства, а сьогодні річка приваблює гостей Паляниці як місце для прогулянок та фотографій. Її гуркіт добре чути в обійстях, що стоять неподалік. Трішки вище знаходить однойменний водоспад Богдан — невеличкий (3 м), але дуже атмосферний куточок Карпат. Ідеальне місце для тих, хто хоче втекти від туристичного галасу та віднайти тишу поряд із прозорим потоком серед лісу.

Водоспад знаходиться на однойменному струмку, лівій притоці Прутеця Яблуницького, в присілку Прохідний, село Поляниця, Івано-Франківська область. До центральної дороги села — близько 1,5 кілометра.  уздовж гірської стежки .

Перепад води — приблизно 3 метри. Вода падає каскадом по щільних пісковиках і створює тихий, заспокійливий шум у лісі з буків і ялин .

Це маловідоме, але живописне місце — ідеально підходить для спокійних прогулянок, фотосесій та відпочинку на природі без натовпу. Природна краса з абревіатурою «Бог–даний» (від вдячності за прохолоду у спекотний день) або від легендарного подорожнього, що оцінив місце — серед гіпотез походження назви .

Річка Богдан бере початок на схилах Південних Горган і стрімко тече через село Поляниця, надаючи йому особливої мальовничі. Її вузьке, але динамічне русло пробивається крізь кам’янисті береги, а чиста холодна вода дзюрчить навіть у спекотні літні дні.

Влітку біля річки часто відпочивають туристи, охолоджуючись у прозорій течії після гірських мандрівок. Узимку ж Богдан стає частиною зимової казки: крижана вода та засніжені береги створюють неповторний гуцульський колорит.

Рухаючись угору течією, подорожній поступово виходить на гірські стежки, що ведуть до славнозвісної вершини Хом’як. Таким чином річка стає своєрідним природним дороговказом для тих, хто прагне побачити велич карпатських пейзажів.

Це не дуже популярний маршрут, через що в малолюдний на противагу іншому з урочиста "Поповичиське" Сама по собі ця стежина з села Поляниця виводить  нас на полонину "Хом'яків" про яку хочеться сказати кілька слів. Велика похила полонина на північних схилах хребта Синяка-Хом'яка. Звідси ідуть стежки: в долину потоку Женець  підйом на гору Хом'як , стежка хребтом через жереп на вершину Синяка, траверс вершини Хом'яка до полонини Бараня і джерела  і далі серпантин в долину Прутця Яблуницького.

Тут можна трішки зануритися в історія з кількома старими світланами часів Польщі.

Звідси і видно гору Xом'як  висота, якої становить 1542 м, вона складається з пісковиків і конгломератів. Привершинна частина Хом’яка вкрита кам’яними розсипищами, а далі – полонинами і криволіссям. Схили гори зеленіють смерековими та буковими лісами, які посмуговані притоками річок Женця і Прутця Яблуницького.

На вершині гори Хом’як (1542 м, Горгани, Карпати) стоїть невелика дерев’яна капличка Пресвятої Богородиці. Її звели у 2000 році до святкування 2000-ліття Різдва Христового.

З вершини з капличкою відкривається чудова панорама – видно Синяк, Довбушанку, Чорногору, Ґорґани. Місце особливо мальовниче на світанку та заході сонця.

З вершини Хом’яка відкривається чудовий краєвид на сусідню гору Синяк (1665 м). Вона добре видно на південний захід – темна, кам’яниста, зі стрімкими схилами.

Цікаво, що між Хом’яком і Синяком лежить глибока перемичка – сідловина, якою проходить туристичний маршрут. Тож з Хом’яка видно не лише сам Синяк, а й стежку, якою мандрівники переходять з однієї вершини на іншу. Цю гору ми відвідаємо наступною.

Побувавши в цих місцях ще варто відвідати криві дерева. Зазвичай у горах чи лісах трапляються лише поодинокі випадки дивної деформації стовбурів, коли дерево росте не рівно вгору, а набуває химерних форм. Проте тут, каже, на цій полонині Хом’яків, таких дерев – десятки, які нагадують природні скульптури, викликаючи подив і захоплення. Явище може мати кілька пояснень, серед яких і сильні вітри та лавини, які у молодому віці деревини могли спричинити нахили і викривлення, особливості ґрунтів та кам’янистої основи, що змушують коріння шукати собі шлях і тим самим “крутити” стовбур, кліматичні умови Карпат, зокрема різкі перепади температур та велика кількість снігу взимку.

Старт буде дещо в іншому місці, а саме в урочищі Вишні з видом на село.

 Перед цим покажемо види які відкриваються з підніжжя гори "Бульчиньоха", особливо прекрасно тут у надвечір'я, це якраз нам по дорозі більше тут.

Звідси варто розпочинати старт до гори "Синяк" дороги ось такі знищені вантажівками що вирубують ліс, проте по дорогах немає сміття, тут доволі чисто.

Далі йде вершина гори Бульчиньоха – це одна з менших, але цікавих вершин у Горганах, розташована поряд із більш відомими горами Хом’як та Синяк. Висота Бульчиньохи близько 1455 метрів з неї відкриваються гарні види на курорт Буковель.

В цьому місці є гарна локація з новою  одна з неінстаграмних локацій у Буковелі — величезна дерев’яна гойдалка з панорамним видом на Карпати.

Її збудували з місцевої смерекової деревини, що висохла й відстоялася , щоб не тріскатись від дощів чи сонця. Спершу колоди обтесували на землі, а потім сколочували вже на місці .

Мальовничий краєвид: розкин та видовище карпатських вершин — один із найсильніших аргументів для тих, хто планує сюди дістатися.

Прямуємо далі — і стежка виводить нас на полонину Томнатик. Це мальовнича відкрита галявина серед кам’янистих схилів та густих смерекових лісів. Звідси відкриваються широкі краєвиди на гірські хребти, що хвилями здіймаються на обрії.

Полонина Томнатик розташована на висоті близько 1350 метрів над рівнем моря, на хребті Східні Горгани. Влітку вона вкрита килимом запашних трав і квітів, а взимку перетворюється на безмежне біле поле серед величних ялин.

Звідси відкривається чудовий вид на масив Синяка та сусідні вершини – Малий Горган, Хом’як, Довбушанку. Словом в нас вже є кілька фото різного періоду для порівняння з видом на Синяка.

Можна заглибитись трішки дальше в історію побачивши історичні світлини гори Синяк .

Тут розпочинається підйом на вершину про яку вартує трішки розповісти. Гора Синяк (1665 м) – одна з найвиразніших вершин Ґорґан, що здіймається над долинами Поляниці й Татарова. Її легко впізнати здалеку: темно-синюваті схили та кам’яні осипища створюють враження суворої, навіть неприступної гори. Саме цей відтінок і дав назву Синяку.

Вершина гори – це класичний ґорґан: хаотичні кам’яні брили, які утворюють ціле «море каміння». Нижче – густі смерекові та букові ліси, полонини з чорницями та різнотрав’ям. Синяк належить до масиву разом із сусідніми вершинами Малий Синяк і Довбушанка.

Зі Синяка відкривається один із найкращих оглядових краєвидів у цій частині Карпат: на сході здіймається велична Довбушанка, на півдні вдалині сяє хребет Чорногори з Говерлою та Петросом, на заході добре видно стрімкий конус Хом’яка. Внизу розкинулися села з  стрічками з річок і далекою лінією Карпатського хребта. З вершини можна побачити ще одну гору "Горган малий" до неї рушимо наступним.

Цього разу старт буде трішки західніше в тому ж урочищі "Вишні" сюди можна буде такою стежиною, словом вона чудово підійде для вечірніх прогулянок.  У центрі села є вказівники на хребет. Стежка спершу йде пологим лісом, піднімаючись між смереками та буками.

Одразу за цією стежиною починається справжня магія кілька таких штучних озерець на річці "Савчак" з альтанками поруч чим далі в ліс тим менше слідів людей. 

З цією річко можна пов'язати одну місцеву легенду у селі знають одну історію, містичну і трохи моторошну. Цим вона нагадує «Тіні забутих предків». Жив у цих горах у першій половині ХХ століття геніальний скрипаль. Звали його Юрко Савчин. Керував народною капелою, якось поїхав із нею до Києва на музичний конкурс. Грав чудово й переміг одного циганського скрипаля, також неперевершеного майстра гри на скрипці. Спересердя той чоловік нібито навіщував Савчину: «Ти більше грати не будеш». Юрко Савчин повернувся у рідні гори, а за рік помер від невідомої хвороби. Віддав життя за те, щоб неперевершено грати, — пішли по його смерті легенди.      

Далі відкривається вид на озеро "Вільчанське" воно є штучного походження з таки ось смарагдовим відтинком.

На початковому етапі маршрут доволі легкий: дорога петляє серед полонин, де влітку росте чорниця й малина.  Далі підйом стає стрімким, а ґрунтова стежка поступово переходить у кам’янисту. 

Трохи далі виходимо на полонину Блажів яка розташована на висоті приблизно 1100–1200 м, серед смерекових лісів. Це одне з тих місць біля Буковелю, де можна втекти від шумного курорту й відчути справжній дух Карпат: тиша, запах сіна, дзвоники корів і вид на дикі кам’янисті хребти.

Але варто лиш зробити кілька кроків угору, і весь цей гамір зникає, наче його накрила тиша гір.Ближче до вершини з’являються характерні ґорґани – хаотичні кам’яні брили, які іноді доводиться переступати чи обходити так ми потрапляємо на наступну нашу вершину.

Малий Горган  висотою 1592 метри— це гора, яка наче сховалася в тіні свого могутнього сусіда Синяка, але має свій особливий характер. Вона не така відома туристам, однак саме тому здається більш дикою й первісною.

Погляд мимоволі тягнеться до Синяка — його темна піраміда ніби простягає кам’яну руку до сусіда. А ще далі здіймається стрімка Довбушанка, мов легендарний воїн, що тримає варту над усіма цими горами. Звідси видно і шумний Буковель унизу, і далекі білі вершини Чорногори, які світяться на обрії.

Таким чином робивши пів коло з північної      сторони села, варто повернутися назад до Буковелю через гору "Бабин погар" Перед нами відкриється новостворене друге озеро. Наразі воно є не дуже відомим, тож туристів тут досить мало, поспішаєте до поки є таке можливість.

Тут трішки оминемо курорт Буковель і більш детально ми напишемо в згодом. На закінчення додамо ще одне інстаграмне місце яке поки тільки розвивається, знаходиться воно в урочищі "Перелуки"

Якщо піти трішки далі через, то ми фактично виходимо на адміністративні межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Тут спорудили ось такий оглядовий майданчик.

Таким чином ми зробили подорож околицями буковелю і фактично вийшли на околиці села Яблуниця про яке теж варто буде зробити матеріал

Previous post

Топільське село на криївках

Next post

Tourism day