Nach Bogriwka

Розпочинаємо нашу мандрівку з села Рівня з автостанції, та як ще ми її називаємо “рогатка” тому, що на перехресті доріг. Першим пунктом буде джерело з якого бере свій початок річка Млинівка . З джерелом пов'язані безліч легенд, наприклад про Дівчину зі Слободи та юнака з Рівні на цьому місці збудували капличку. Неподалік від джерела живе сімейство нутрій які теж є на сайті, тож заздалегідь для них треба взяти ласощі, людей вони не бояться, бо вже звикли до них. 

Попереду Слобода-Рівнянська, село з гарною природою, якраз напередодні зробили кілька таких фото цих місць.

Тут трохи скоротимо дорогу через поля прямо до Перегінська. Тут доволі красиві місця додамо фото зими початку 2021 року.

Перегінське має багату ісорію та основна ціль попереду торкнемося тільки центру, а точніше замку Збудований на початку 17 століття дана споруда являла собою скоріше укріплений оборонний двір, а не повноцінний замок, до наших днів збереглися лише головна садиба. 

Закінчується село та закінчується асфальт минаємо річки Малу та Велику Турову. Місця боїв повстанської армії праворуч підіймаємось на гору машиною тут не проїхати тільки велосипедом і мотоциклом. Звідси можна доїхати на вершину гори Космечара та в пластовий летунський табір “Чота крилатих”. 

Їдемо до підніжжя вже видно ліворуч поля сонячних панелей та село Луквиця. Луквиця звичайне Галицьке село яких багато. Пагорбами добираємось самої Богрівки милуючись по дорозі осінніми краєвидами. 

В селі Богрівка розташовано близько 9 Австрійських дотів часів І Світової війни. Об'єкти були збудовані з метою контролю дороги, що проходить крізь село. В Європі мілітарний туризм дуже популярний, особливо, що стосується Першої світової. Для західної Європи вона травматичніша за Другу світову, адже були важкі позиційні бої. Для Галичини також, адже ми були ареною постійних бойових дій. Росіяни прагнули прорватися через перевал, захопити угорську рівнину і вивести союзника Німеччини Угорщину з війни. 

Доти з трьома ярусами бійниць на наших теренах зустрічаються рідко, а решту однорівневі. Перший дот знаходиться біля церкви на час подорожі він був закинути та товщина стін вражає. 

В центрі села знаходиться музей детально інформацію можна дізнатися тут. Світлин буде багато тож можете все уважно переглянути. Фотографії надали працівники музею.

«У роки І світової війни на території Богородчанського району Івано-франківської області проходили кровопролитні бої. У 1916 році лінія фронту наблизилась до с.Богрівка. Для зупинки наступу російської армії генерала Брусилова солдати будівельної команди австрійського війська звели на підвищеннях уздовж лінії оборони довготривалі вогневі укріплення. Пісок для будівництва дотів доставляли вузькоколійкою, а на гори возили у мішках кіньми.

Використовуючи оборонні укріплення, австрійські вояки стримували наступ противника майже два роки. Старожили свого часу згадували, що нерідко солдати обох армій у святкові дні браталися і якось навіть разом їли паску на Великдень. 

За інформацією директора Богрівської школи Марії Михайлівни Матищак, станом на 2006 у Богрівці залишилося дев’ять вогневих точок. У деяких з них на стінах прикріплені таблички з назвами військових частин, які будували ці укріплення. В період великої війни d 1916 році жителів перевозили до Рівні.  Чоловік на відео це колишній війт. Їхні дерев'яні будинки були розібрані для укріплення окопів. Під час відступу австро-угорські війська розібрали церкву та винесли високо в гори в урочище "Заштимів", тому що купол церкви був прямим орієнтиром для артобстрілу російським військом. Пізніше, відступаючи, війська спалили церкву. Після закінчення війни жителі повертаються в село та відбудовують його 

Наступним буде головний дот "Паламент" минаємо церкву підіймаємось в гору минаємо цвинтар, натрапляємо на лісову стежину яка приведе вас до фортифікації. Радує те, що напередодні цю стежину очистили, а сам дот прибрали студенти історики. Найкраще зберігся дот на горі Погарі, іменований «Паламентом». Він триповерховий, у плані має форму півкруга, повернутого до схилу Обстріл з нього вели з бійниць, розташованих на трьох рівнях. Верхній ярус мав дещо менший діаметр, ніж нижні. Із середнього ярусу стріляли лежачи, бо його висота становила близько метра. 

До того з вершини цієї гори відкривається гарні краєвиди на половину Богородчанщини, звідси й в далині Маняву видно та й інші села.

Позиції утримували до липня 1917 р. Після наступу "Керенського" і позиції стали непотрібним, оскільки армія росії відступила за річку Збруч. 

Трішки досліджень від іноземних колег, родом із колиньої Австро-угорської імперії, чи правельніше сказати її руїн.

Менш ніж через рік після переїзду на схід він провів 54-й. Піхотний полк (54) переважно на Буковині. Через успішний наступ російського генерала Брусилова на початку червня 1916 року, однак полку довелося (подібний до Шумперського 93. піхотний полк) відступ після програного бою біля села Окна (сьогодні Вікно) до перевала Яблоніця в Карпатах. IR 54 звіт 10. червень 1916 року: "Коли полк отримав наказ відступати занадто пізно, знищені частини полку потрапили в руки противника, що просувався на їх боці та в тилу з орієнтовними втратами 1300 чоловік. З Куцкуміка де близько 8. вечірні години зібрані рештою бригади, продовжили марш на Валава. "Група, яка зібралася тут, не сильніша за 50 чоловік". 10 червня щойно було зроблено біля села Погорлуц біля Окна мій дідусь Йозеф Марсіан.

У книзі Північноморавці під час Великих Війн - 2. Епізод на сторінці 28 читає: "При вході в Яблоніцький перевал з 10. Липень 1916 року в рамках липневої операції Брусилова розв'язалися нові бої. 9 полк також приймав участь. Роботи пішої бригади, 93 не виконані поки що. Піхотний полк Шумперський і однаково ослаблений 54. Оломоуцький піхотний полк, який, як пише пам'ятник, був повністю розбитий, а тому мав бути хоча б частково укріплений одним із прапорів Високоміфічної 98-го. піхотного полку". Наступного року обидва полки провели в передгір'ї Карпат. У той час як у дев'яносто тридцятих було 14 загиблих тут у 1916 році, а у 1917 було 51, у сорока чотирьох було 28 чоловік після відступу з Вікна (включно з 98. Високоміфічний піхотний полк - наприклад Франтішек Граціяс, Йозеф Грегор, Рудольф Кнаф, або Йозеф Вода та інші) а в 1917 році тоді 16 полеглих і померлих. Інформація з записів у військових матрах полків.

Серед полеглих з Оломоусе 54. Також знайдемо кілька чоловіків з сьогоднішнього Простойовського району в піхотному полку. Алоіс Навратіл з Дубану - Маргелік і Август Новотню з Джевновіці поховані в селі Посеч і Фердинанд Свачина з Простойова потім в Любізні. У 1917 році - Франтішек Грубє з Ниви та Йозеф Кюр з Бродека у Коніце - місцева частина Дешна поховані на греко-католицькому кладовищі в селі Пшислуп, Йозеф Строухал з Лутотіна потім в Подзаступці біля Слівки та Йозеф Шустр з Обаровиці на східному кладовищі в Павельце.

З часом ми можемо дізнатись набагато більше про місця останнього спочинку цих наших рідних людей. Колеги в Україні інтенсивно та успішно розшукують кладовища та могили воїнів, які полягли або загинули на Івано-Франківщині під час І. світові війни. Вони заслуговують на велику подяку.

На жаль день закінчувався та не було часу дослідити всі доти, що ж повернусь сюди іншим, адже напрям дійсно перспективний та недосліджений, особливо буде цікава тема поховань 1 світової війни.