Nach Bogriwka
Розпочинаємо нашу мандрівку з села Рівня з автостанції, та як ще ми її називаємо “рогатка” тому, що на перехресті доріг. Першим пунктом буде джерело з якого бере свій початок річка Млинівка . З джерелом пов'язані безліч легенд, наприклад про Дівчину зі Слободи та юнака з Рівні на цьому місці збудували капличку. Неподалік від джерела живе сімейство нутрій які теж є на сайті, тож заздалегідь для них треба взяти ласощі, людей вони не бояться, бо вже звикли до них.
Минаємо села Слобода-Рішняте-Вільхівка та повертаємо ліворуч на Перегінське звідси вже гарно видно Східні Горгани.
Перегінське має багату ісорію та основна ціль попереду торкнемося тільки центру, а точніше замку Збудований на початку 17 століття дана споруда являла собою скоріше укріплений оборонний двір, а не повноцінний замок, до наших днів збереглися лише головна садиба.
Перегінська школа
Їдемо далі ліворуч на міст Небилів Перегінське звідки відкривається панорама на Горгани та Лімницю особливо гарно тут літом та осінню. Доїжджаємо до центру Небилова та натрапляємо на пам'ятник першим українцям в Канаді Івану Пилипіву і Василю Єлиняку, родом із села Небилів прибули до Канади пароплавом «Орегон» 19 вересня 1891. З їхнім прибуттям розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади. Погана тенденція з того часу збереглася.
Їдемо праворуч в Сторону села Сливки вже починається погана дорога праворуч від нас Лімниця, тут можна перекусити в піцерії Pepito неподалік є Церква Святого Миколая це буде нашим орієнтиром повертати ліворуч. За селом ще є солене джерело.
Закінчується село та закінчується асфальт минаємо річки Малу та Велику Турову. Місця боїв повстанської армії праворуч підіймаємось на гору машиною тут не проїхати тільки велосипедом і мотоциклом. Звідси можна доїхати на вершину гори Космечара та в пластовий летунський табір “Чота крилатих”.
Їдемо до підніжжя вже видно ліворуч поля сонячних панелей та село Луквиця. Луквиця звичайне Галицьке село яких багато. Пагорбами добираємось самої Богрівки милуючись по дорозі осінніми краєвидами.
В селі Богрівка розташовано близько 9 Австрійських дотів часів І Світової війни. Об'єкти були збудовані з метою контролю дороги, що проходить крізь село. В Європі мілітарний туризм дуже популярний, особливо, що стосується Першої світової. Для західної Європи вона травматичніша за Другу світову, адже були важкі позиційні бої. Для Галичини також, адже ми були ареною постійних бойових дій. Росіяни прагнули прорватися через перевал, захопити угорську рівнину і вивести союзника Німеччини Угорщину з війни.
Доти з трьома ярусами бійниць на наших теренах зустрічаються рідко, а решту однорівневі. Перший дот знаходиться біля церкви на час подорожі він був закинути та товщина стін вражає.
В центрі села знаходиться музей детально інформацію можна дізнатися тут. Світлин буде багато тож можете все уважно переглянути. Фотографії надали працівники музею.
«У роки І світової війни на території Богородчанського району Івано-франківської області проходили кровопролитні бої. У 1916 році лінія фронту наблизилась до с.Богрівка. Для зупинки наступу російської армії генерала Брусилова солдати будівельної команди австрійського війська звели на підвищеннях уздовж лінії оборони довготривалі вогневі укріплення. Пісок для будівництва дотів доставляли вузькоколійкою, а на гори возили у мішках кіньми.
Використовуючи оборонні укріплення, австрійські вояки стримували наступ противника майже два роки. Старожили свого часу згадували, що нерідко солдати обох армій у святкові дні браталися і якось навіть разом їли паску на Великдень.
1916 вид на село Богрівка
Більше про ці події можна почитати в мемуарах солдата РІА. В інтернеті їх можна багато познаходити, також є мемуари й за сусідні села.
За інформацією директора Богрівської школи Марії Михайлівни Матищак, станом на 2006 у Богрівці залишилося дев’ять вогневих точок. У деяких з них на стінах прикріплені таблички з назвами військових частин, які будували ці укріплення. В період великої війни d 1916 році жителів перевозили до Рівні. Чоловік на відео це колишній війт. Їхні дерев'яні будинки були розібрані для укріплення окопів. Під час відступу австро-угорські війська розібрали церкву та винесли високо в гори в урочище "Заштимів", тому що купол церкви був прямим орієнтиром для артобстрілу російським військом. Пізніше, відступаючи, війська спалили церкву. Після закінчення війни жителі повертаються в село та відбудовують його
Наступним буде головний дот "Паламент" минаємо церкву підіймаємось в гору минаємо цвинтар, натрапляємо на лісову стежину яка приведе вас до фортифікації. Радує те, що напередодні цю стежину очистили, а сам дот прибрали студенти історики. Найкраще зберігся дот на горі Погарі, іменований «Паламентом». Він триповерховий, у плані має форму півкруга, повернутого до схилу Обстріл з нього вели з бійниць, розташованих на трьох рівнях. Верхній ярус мав дещо менший діаметр, ніж нижні. Із середнього ярусу стріляли лежачи, бо його висота становила близько метра.
До того з вершини цієї гори відкривається гарні краєвиди на половину Богородчанщини, звідси й в далині Маняву видно та й інші села.
Позиції утримували до липня 1917 р. Після наступу "Керенського" і позиції стали непотрібним, оскільки армія росії відступила за річку Збруч.
На жаль день закінчувався та не було часу дослідити всі доти, що ж повернусь сюди іншим, адже напрям дійсно перспективний та недосліджений, особливо буде цікава тема поховань 1 світової війни.