На Малий Горган

Кінець весни виявився доволі дощовим — на деякий час польові дороги потонули в болоті, треба було чекати на кращу погоду.

Потроху прийшло літо, а разом із ним — справжня спека. Лижні траси Буковелю завмерли без діла, мовби заснули до наступної зими, так само як і техніка, що залишилася після холодного сезону. Це було певним знаком, що говорив слід збирати рюкзаки й рушати у нові подорожі.

Погода на вихідні видалася доволі приємною: хмарною, але без жодної краплини дощу. Наш маршрут ми традиційно починаємо від автостанції Буковель, рухаючись знайомою стежкою у напрямку гори Синяк, про яку вже згадували раніше.

За кілька хвилин ми підіймаємося на схили гори Стубір, а позаду нас у далині вже проглядаються будівництва в селі Поляниця.

Далі прямуємо знайомим маршрутом у бік полонини Томнатик, неквапливо піднімаючись все вище крізь тихий гірський ліс.

Трішки далі зустрічаємо дубовик крапчастий — це їстівний гриб із родини болетових, відомий своїм масивним виглядом і характерним темно-оливковим капелюшком. Їх тут росте особливо багато, що правда туристи їх часто збивають.

У кулінарії дубовик цінують за насичений аромат і смак, але його обов’язково треба добре проварювати, оскільки сирим він може викликати розлади травлення.

Спокій мандрівки порушує хіба що свіжа вирубка, яка знаходиться вже біля підніжжя гори Бульчиньоха.

Ось ми й піднялися на вершину, звідки відкривається широкий краєвид на весь курорт. Особливо добре все проглядається, якщо наблизити зумом — хоча цього разу трохи заважав легкий туман, що завис над схилами.

Одразу за Бульчиньохою починається полонина Томнатик, про яку ми вже не раз згадували, особливо в цій статті. Та цього разу полонина була огорнута туманами — через густу пелену майже не проглядалися навколишні гори, і навіть Синяк повністю зник із виду.