Один з небагатьох цікавих музеїв Бойківщини. Музей старожитностей знаходиться на Горі в селі Топільське. Щоб добратись до нього доведеться пройти подвір'я школи та підійматися вгору стежкою з камінням. Далі зустрічає нас одинокий будинок, впізнати можна по машині з відповідним надписом.
Одразу на подвір'ю видно старі знаряддя праці. Всередині стодоли можна побачити віялку, сани, діжку для соляної ропи, лопату для насипання вугілля в паротяг та інші знаряддя праці.
Лопата за допомогою якої закидували вугілля в локомотив довоєнна, у вочевидь з брошнівської вузькоколійки, що дивом збереглась.
Тепер буде окремо про кожний предмет все буде в описі під світлинами, відповідно на бирці теж є опис більш детально
Діжка для соляної ропи, нею возили сировицю з Петранки.
Збірка цегл різного періоду.
Ведмежий капкан
Керамічна пральна дошка
Основна колекція музею старожитностей знаходиться на другому поверсі. Експозиційно музей складається з двох кімнат та коридору. В музеї зібрані речі з Бойківщини, Поділля та полісся. Охоплюють період історії від 5 століття до нашої ери до совітського періоду. В першій кімнаті розташовані речі побуту: взуття, одяг, ліжко колиска і т.д.. В іншій її частині знаряддя праці. В коридорі знаходяться інструменти.
Скриня, та затичка в діжку для пива, у вочевидь із Калуша.
Бамбе́тель — лавка-ліжко, яка розсувається для спання та складається для сидіння. У 19 ст. та на початку 20 ст. на Галичині в розкладену лаву клали сінник, і на ній спали, водночас часто виконувала функцію скрині. Кришкою-віком на день закривали висувну шухляду-лежак, вимощену соломою, також часто на неї складали одяг.
Бойківський одяг
Бойківський одяг
Тачівка-утюг. Так було до моменту винаходу праски, за допомогою качалки, на яку намотувалась білизна, і товстої плашки з зарубками й держак, яку рухали вперед-назад.Ребра цієї плашки торкались тканини, розминаючи й згладжуючи зморшки. У різних регіонах Русі це прасувальне знаряддя називалося по-різному. Тканини тоді виготовлялися вручну і були так грубі, що після прання стояли колом. Обробка їх Рубелем не тільки видаляла складки, але і робила їх м'якше.
Патефо́н — портативний грамофон, механічний пристрій для програвання грамофонних платівок. Патефон має маленький рупор, вмонтований у корпус, сам пристрій має вигляд валізки. Слово «патефон» складається з двох частин: «Пате» — відома французька фірма з виробництва патефонів та «фон», що з грецької означає звук. Натисніть на світлину та відрийте відео зі звучанням.
Герб часів підпілля, був захований на даху одного з будинків в селі Топільське. Це село взагалі мало найбільшу кількість криївок на кількість будинків.
Постоли́, діал. керпці, моршні, ходаки́ — взуття, яке побутувало в Україні до початку ХХ століття. Виготовляли з одного шматка товстої, але м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини та способу стягування таке взуття ділилось на тупоносе та гостроносе.
Личаки отакі – ніде не бачив, у жодному музеї, – хвалиться Ганчук. – Зроблені з березової кори. Одна бабуся 95 років відзначила, то казала, ще пам’ятає, як у селі в такім ходили. То з лика зроблено, тому й личаки.
Колись уся сім’я жила в одній кімнаті – старі, молоді, малі, – говорить Ганчук. – Отак закривалися й робили собі спальню. А тут до жертки колиска з дитинкою прив’язана. За шнурочок взяв і поколисав, коли плакала. Я не раз звідси падав. То сестри так гляділи. Колисали, а то ворозка (мотузка) обірветься, бовх – і паду
Заходять в музей очі розбігаються скільки тут всього тут зібрані речі народного побуту, інструменти, старі гроші та багато інших цікавинок. На стіні багато мисок з квітковими орнаментами. На підвіконні глечики й гасові лампи. Найбільше уваги приділяє малим речам.
Дмитро Ганчук розповідає що відкрив музей в 2014 році, за фахом технік-механік та вже зараз на пенсії. Частина експонатів – сімейні, щось знайшов сам, щось знайомі передали для доброї справи. Музейник не міг дивитись, як викидають цінні речі, збирав ще з совітського періоду. Багато експонатів з Топільського та сусідніх сіл.
Гасові лампи та чорнильниці для каліграфії.
Колекція взуття
Римські динарії.
Старий годинник
Образ в вочевидь з 19 століття. Тітка тої жінки з 1916 року, й вона не пам’ятала, відколи був той образ в їхній хаті.
Старий світильник
Збірник стрілецьких пісень та розповідей.
Садоводство 1913 року.
Струблеві банкноти зразка 1910 р. у народі іменувалися «катеринками» або «котеньками». Це було з тим, що у банкнотах було зображення Катерини Великої – російської імператриці. Вони змінили 100 банкнот, випущених 1898 року.
Куделя. Прясти – тяжка робота, – зітхає чоловік. – Льон сіяли, пололи, вибирали. Далі вичісували насіння, а рослину ставили на поліг на два-три місяці, аби зігнивала до волокон. Потім ставили на піч сушити. Восени, коли вже нема багато роботи, то по селі йдеш і чути, як стукають терлиці. Цю соломку ламали раз, другий і робилося таке повісмо – сиве волосся. Вичісували оцими щипцями. Таке грубе йшло на верети, а тоненьке – на полотно».
Льон — це найдавніша культурна рослина, однією з перших почала використовувати людина. Стебла льону, нитки, мотузки та інші вироби знайдені в будівлях, що належать до кам’яного віку. Разом з коноплями льон одягав, годував, зігрівав людину. З давніх часів, ще до заснування Київської держави, льон, для отримання волокна, масла і виготовлення полотна, вирощували всі племена, що населяли територію сучасної України.
Ткацький верстат. Ручний ткацький верстат також називають кро́снами. У деяких діалектах словом «кросна» називають і саме полотно. Зараз більшість вироблюваного полотна виготовлюється на сучасних механічних верстатах, а ручні можна знайти лише в небагатьох хатніх господарствах.
Ступа і пест з каменю — одна з найдавніших знарядь праці людини, відома з Кам'яного віку, як мінімум з 8 000 років до н. е., і зерна, що використовувалося для помелу, та інших харчових продуктів.
Коновка з села Небилів. Коно́вка, коні́вка — дерев'яна посудина для пиття, великий дерев'яний кухоль. Технологія виготовлення кінви може бути різною: її або виточують з одного шматка дерева, або складають з окремих дощечок-клепок аналогічно дерев'яним відрам, бочкам і діжкам.
Німецька швейна машинка. Stoewer (Штевер) — з 1858 року німецький виробник швейних машинок, автомобілів, мотоциклів, велосипедів та агротехніки. Штаб-квартира знаходиться в Щецині. У 1935 році компанія купує фірму Neuen Röhr AG. У 1945 році компанія припинила виробництво автомобілів.
В третій кімнаті також знаряддя праці: кузня, посуд, ваги, обчислювальні машини та речі побуту вояків УСС, РККА, та вермахту.
Шанцева лопата, багнет від Маузер 98К, граната лимонка, австрійська, сталевий шолом СШ-40 та інші знаряддя побуту солдата.
Револьвер системе наган
Кузня
Дерев'яні корита та управа коліс до воза. Найголовніша деталь воза – це колесо. Складається воно з декількох частин: обода, спиць, металевої шини, рифи та маточиці (ступиця, втулка). На виготовлення деталей для колеса витрачалось багато часу
Обчислювальна машинка. Фелікс» - найпоширеніший в СРСР арифмометр. Названо на честь Фелікса Дзержинського. Випускався з 1929 до 1978 року загальним тиражем кілька мільйонів машин. Усього було створено понад два десятки модифікацій арифмометра. Основними виробниками були заводи лічильних машин у Курську («Рахунокмаш»), в Пензі (Пензенський завод обчислювальної техніки) та в Москві (Завод лічильно-аналітичних машин імені В. Д. Калмикова (САМ)).
Арифмометр «Фелікс М» — це механічний лічильний пристрій, який до появи калькулятора допомагав виконувати складні операції складання, віднімання, множення та поділу. Для рахунку на арифмометрі слід повертати барабан і зрушувати каретку для розрядів одиниць, десятків, сотень і більших чисел. Праворуч в арифмометра встановлена ручка додавання та віднімання: її обертали на себе при додаванні й від себе при відніманні. Спереду на приладі є два важелі для скидання даних - введених чисел та отриманого результату обчислення.
Наконечники стріл: Скіфи, Рим, середньовіччя, та ще декілька речей побуту акуратно складені та перетворені в приватну колекцію.
Класний журнал 1948-1949 року. Цікавим є те що надпис відчинений означає, що вислали в Сибір.
Додамо ще кілька світлин із відвідування музею, вечір робили фото на телефон та якість не дуже, тут псувало би взяти якесь кольорове освітлення та познімати з різних ракурсів.
Контакти: Ганчук Дмитро Пантелеймонович
+380984508712