Дата.17.04.2020р.

Тема. Механічний рух населення: причини і види міграцій, основні напрямки міграційних потоків у світі та Україні. Українська діаспора. Міграційна політика.

Практична робота 12. Обчислення показників природного та механічного руху населення в різних регіонах України

Хід уроку

І.Актуалізація опорних знань учнів

Пригадайте

- Що таке «демографія»

- Які чинники впливають на кількість населення ?

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Україна — одна з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі, де зовнішня трудова міграція стала об’єктивною реальністю сьогодення. Потоки заробітчанства сформувалися в умовах низької заробітної плати в зареєстрованому секторі економіки, підвищеного рівня безробіття та вимушеної неповної зайнятості, поширення бідності та високого рівня маєтного розшарування населення, значного розриву в рівнях оплати праці в Україні і зарубіжних країнах (особливо в перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом).

Навіть економічний підйом, що певний час тривав в Україні з 2000 р., так і не спричинив ні реального покращення умов життя широких верств населення, ні зростання попиту на робочу силу. Більшість показників соціально-економічного розвитку все ще далекі від європейських стандартів. Можливості працевлаштування на офіційному ринку праці України залишилися обмеженими, до того ж зайнятість у зареєстрованому секторі економіки держави не лише не гарантує добробуту, а часто не забезпечує й потреб відтворення робочої сили працівника.

Серед позитивних ознак трудової міграції насамперед слід назвати пом’якшення напруження на ринку праці та підвищення добробуту окремих прошарків населення. Крім того, наслідком тривалого перебування індивіда в країнах Заходу та Центральної Європи стає засвоєння ринкової свідомості, цінностей і норм цивілізованого суспільства. Водночас не може не непокоїти те, що громадяни України є зовсім незахищеними від сваволі роботодавців та посередників, багатьом мігрантам при цьому загрожує небезпека опинитися в нелюдських умовах існування та праці, реальною є загроза потрапити в тенета торговців людьми. Наші співгромадяни переважно займаються роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні. А тривале перебування за межами держави спричиняє послаблення сімейних зв’язків, що негативно впливає на демографічну ситуацію.

На кількість населення певного регіону чи окремої країни, окрім природного руху, впливають переміщення людей по території – механічний рух населення. Його називають міграціями.

Міграції (з латин. – переселення) – переміщення людей на інші території зі зміною місця проживання назавжди або на певний час.

Міграції розрізняють за кількома ознаками. За тривалістю вони можуть бути сезонними, тимчасовими і на постійне місце проживання. За керованістю міграції поділяють на організовані, неорганізовані та примусові (через воєнні дії, політичний тиск, природні катастрофи). За напрямом переїзду виокремлюють міграції внутрішні, тобто в межах країни, і зовнішні – до інших держав. Розрізняють також міграції за причинами (мотивами) переселення.

Внутрішні та зовнішні міграції

Внутрішні міграції властиві всім державам. Найчастіше спостерігається переселення людей із села до міста, що більше відповідає їхнім економічним, соціальним і культурним запитам. Так відбувається перерозподіл населення між великими й малими містами. Великим за площею країнам (Росія, Китай, Казахстан, Канада, США, Бразилія, Австралія) притаманне переселення до районів нового освоєння. Існують також «маятникові» міграції – щоденні переїзди людей між містом і передмістям на роботу або навчання.

Зовнішні міграції в історії людства істотно вплинули на освоєння світу, а також на расовий, національний, релігійний склад населення. Зовнішні міграції масового характеру спричиняють значні зміни чисельності населення країн і цілих регіонів.

Людей, які здійснюють переміщення, називають мігрантами.

Виїзд за межі країни на постійне місце проживання називають еміграцією (з латин. – виселення), а самих переселенців – емігрантами.

В’їзд громадян на постійне місце проживання до країни дістав назву імміграція (з латин. – вселяюся), а людей, що приїздять, називають іммігрантами.

Різниця між кількістю емігрантів та іммігрантів – це сальдо міграцій.

Воно може бути додатним, якщо переважають прибулі люди, і від’ємним, якщо тих, хто покинув країну, більше, ніж прибулих.

Серед країн за кількістю емігрантів лідирують Росія, Мексика й Індія. У першій десятці також є Україна та Китай.

Причини (мотиви) міграцій

Міграції спричиняють економічні, політичні, національні, релігійні та екологічні чинники.

• Головними з них у всі часи були економічні чинники. Зокрема до еміграції спонукали освоєння незаселених територій і пошук роботи. Найбільше таких емігрантів дала Велика Британія, а розселилися вони в Америці, Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці. Розрізняють фізичні та інтелектуальні економічні міграції.

• Фізичні міграції передбачають пошук некваліфікованої низькооплачуваної роботи за кордоном в основному в сільському господарстві, на будівництві, у сфері обслуговування. Таким чином відбувається еміграція робочої сили зі слаборозвинених країн до високорозвинених. Великими осередками трудової імміграції стали Західна Європа, США, а також країни Перської затоки та Південна Африка. У повоєнні роки напрямки переїздів дещо змінилися. Скоротилася частка заморських міграцій, натомість внутрішньоконтинентальних стало більше. Так, у Західній Європі працюють робітники з країн Середземномор’я (Туреччини, Італії, Іспанії, Греції, Марокко, Єгипту). Першість за кількістю тимчасових робітників у Європі посідає Німеччина. До США тепер більше їдуть із Латинської Америки (особливо з Мексики), до нафтодобувних держав Перської затоки та Південної Африки – із сусідніх країн, що розвиваються. Емігранти часто працюють на низькооплачуваних роботах, нерідко опиняються на дні суспільства.

• З 30-х pоків XX ст. виник новий різновид економічних міграцій – інтелектуальні, або «відплив умів». Сутність його полягає у переманюванні спеціалістів високої кваліфікації з одних країн до інших. Започаткували це явище США, коли вивезли з Німеччини кілька тисяч учених-фізиків. Тепер залучають до роботи іноземних спеціалістів також країни Західної Європи та Канада.

• До політичних причин міграцій належать війни, революції, ліквідація колоній, зміни державних кордонів тощо. Активні міграційні потоки між німцями й поляками були спричинені наслідками Другої світової війни. Після розпаду британської, французької та португальської колоніальних імперій повернулися на батьківщину колоністи. У 1990-х pоках найбільші потоки емігрантів спостерігалися на Балканах під час громадянської війни, що стала наслідком розпаду Югославії на низку держав. Ці території залишили понад 2,5 млн біженців.

• Релігійні міграції можуть мати тимчасовий (наприклад, паломництво до святинь) або постійний характер. Після розпаду Британської Індії на її території утворилися дві держави, що сповідують різні релігії: Індія, де переважають індуїсти, і Пакистан, де державною релігією є мусульманство (іслам). Через релігійне несприйняття один одного почалися міграційні потоки мусульман з Індії до Пакистану, а індуїстів – у зворотному напрямку, які тривають донині.

• Трапляються міграції, що мають національне підґрунтя. Так, коли у 1948 р. було створено державу Ізраїль, туди тільки за перших чотири роки її існування прибуло 700 тис. іммігрантів з країн Європи, Азії, Африки.

• Останнім часом до причин міграцій додалася ще одна – екологічна. Люди залишають райони екологічних катастроф, де існує загроза для їхнього здоров’я та життя, і переселяються в екологічно безпечніші умови. Так сталося після катастрофи на ЧАЕС.

Міграційні процеси в Україні

В Україні спостерігається негативне сальдо міграцій. Нині за рахунок цього вона щороку втрачає понад 20 тис. осіб. Причому від’їжджають переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибувають біженці й переселенці. Найбільше людей з України емігрували до Росії, США, Німеччини, Канади, Ізраїлю. Іммігрують переважно вихідці з Кавказу, країн Центральної та Східної Азії, Молдови. Серед них є багато нелегальних мігрантів. Найбільший приріст мігрантів характерний для Києва, Одеської та Харківської областей. Внутрішні міграції – це переміщення людей у межах України.

Значного поширення набули переїзди населення за напрямком «село – місто». Останнім часом спостерігається також зворотний процес – відтік частини міського населення (особливо людей літнього віку) в сільську місцевість на постійне місце проживання.

Крім того, в Україні простежуються сезонні міграції – переїзди, пов’язані з тимчасовою роботою, чи до місць відпочинку.

Відбуваються й «маятникові» міграції. Сотні тисяч громадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, ввечері повертаючись додому.

Головними в нашій державі є економічні чинники міграцій, що зумовлені переважно браком роботи. Потоки фізичної еміграції з України спрямовані здебільшого до Росії та європейських країн. Масштаби трудової міграції з України оцінюються у 1,4–2,7 млн осіб, із них більше половини – нелегали. Основні країни трудової імміграції – Росія (48 %), Італія (13 %), Чехія (12 %), Польща (8 %), Угорщина, Іспанія, Португалія (по 3 %). Громадяни України становлять найбільшу групу легальних мігрантів у країнах Європейського Союзу.

Набули поширення й інтелектуальні еміграції («відплив умів») з України.

З огляду на політичні причини загострилася проблема незаконного в’їзду в Україну біженців з країн Азії.

Унаслідок військової конфронтації на Донбасі з 2014 р. виникла проблема внутрішніх біженців із зони бойових дій. З окупованих територій Донецької та Луганської областей в інші частини України переселилося більше ніж 1 млн осіб.

Типовим прикладом міграцій на національному підґрунті в межах України є повернення на свої історичні землі репресованих у роки Другої світової війни кримських татар та їхніх нащадків.

З екологічних причин багато людей залишили свої домівки у зоні відчуження, що виникла після аварії на ЧАЕС, і переселилися в райони, де немає загрози для їхнього здоров’я та життя.

Міграційна політика в Україні

Цілями міграційної політики в Україні є зменшення масштабів зовнішньої міграції, стимулювання повернення емігрантів на батьківщину та контроль за перетином державного кордону.

Міграційна політика – цілеспрямована діяльність держави, пов’язана з регулюванням і контролюванням міграційних процесів.

Міграційна політика істотно впливає на стан трудового потенціалу і є складовою частиною загальної демографічної політики. За даними досліджень, Україну залишає майже дві третини мігрантів у віці від 15 до 39 років, які становлять основний трудовий потенціал держави. Майже третина емігрантів – люди з вищою освітою. Широкомасштабна еміграція негативно позначається на шлюбності й народжуваності, а отже, й на формуванні трудового потенціалу. В Україні розроблено закон «Про основні засади міграційної політики», у якому подано ширше тлумачення державної міграційної політики. Її основними напрямами є регулювання міграції громадян, іноземців та осіб без громадянства; допомога біженцям, раніше депортованим особам й іншим особам, які потребують допомоги; повернення кваліфікованих людських ресурсів в Україну; прогнозування міграційних потоків.

Українська діаспора та її склад

Добровільна і вимушена еміграція українців протягом тривалого часу сформувала у світі чималу українську діаспору. До неї належать українці, які проживають за межами своїх етнічних земель і зберігають національну самобутність (мову, культуру, звичаї, традиції тощо). Оскільки українські етнічні землі ширші, ніж сучасна територія України, не всі українці, що живуть поза сучасними межами держави, є діаспорою.

Діаспора (з грец. – розпорошувати) – це перебування значної частини нації поза межами історичних (етнічних) земель у результаті добровільної чи примусової еміграції.

Нині близько 10 млн українців живуть за межами історичної батьківщини. У минулому столітті етнічні українські землі входили до складу різних держав. Західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, східні – у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Цим пояснюється формування західної та східної української діаспори. Їх виокремлення має не так географічне, як історичне підґрунтя.

Східна діаспора проживає в межах країн – колишніх республік Радянського Союзу.

Західна діаспора – поза межами СРСР, тобто в країнах Західної Європи, Америки, Австралії, Азії, Африки.

Країни з найчисельнішою українською діаспорою

«Нашого квіту по цілому світу», – твердить українська народна мудрість. Соціальні, політичні й економічні негаразди розпорошували по чужих краях квіт нашої нації. Нині українці живуть в усіх частинах світу та в багатьох країнах.

Найчисельніша українська діаспора існує в Росії – 2 млн осіб. Регіонами Росії, що найбільше населені українцями, є Слобожанщина (області, які межують з Україною), Малиновий Клин (Кубань), Жовтий Клин (Поволжя), Сірий Клин (Західний Сибір), Зелений Клин (Приморський і Хабаровський краї, Сахалінська й Амурська обл.).

Особлива роль належить українській діаспорі Канади. Нині тут проживають близько 1,2 млн українців, або 3,1 % канадського населення. Більшість українців розселилися в степових провінціях, де їхня частка становить 6–10 % населення. Вінніпег – головний центр української культури в Канаді, побратим Львова.

США – третя за чисельністю української діаспори країна світу. Тут проживають близько 1 млн осіб українського походження. Понад 90 % українського населення живе в містах Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго, Пітсбургу, Детройті, Клівленді. 75 % українців США зосереджено у штатах навколо Великих озер.

Численна українська діаспора в Казахстані – близько 800 тис. осіб, що становить понад 5 % населення країни. Українці розселені переважно на півночі Казахстану. Першими поселенцями тут були ще заслані у ХVІІІ ст. учасники придушеного гайдамацького руху, відомого як Коліївщина. Активно переселялися українці у пошуках вільних земель наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У роки радянської влади приїздили на новобудови Казахстану та освоєння цілинних земель.

Серед країн Європи найбільше вихідців з України мешкає в Молдові (близько 600 тис. осіб), Польщі (350 тис.), Білорусі (159 тис.), Словаччині (55 тис.), Латвії (54 тис.), Румунії (51 тис.), Чехії (50 тис.).

У країнах Азії українська діаспора доволі чисельна в Узбекистані (150 тис.) та Киргизії (70 тис.).

У Новому Світі, крім США й Канади, українські переселенці живуть у Бразилії (500 тис.) та Аргентині (300 тис.). Більшість із них працюють у сільському господарстві.

Наймолодша українська імміграція – в Австралії і Новій Зеландії. У цих країнах налічується до 35 тис. українців.

Нині розширюються зв’язки з українцями зарубіжжя. Діє програма «Зарубіжне українство», у Києві відбуваються всесвітні конгреси українців, за підтримки діаспори проводиться щорічний Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

ІІІ. Домашнє завдання

- Опрацювати матеріал §51, виконати практичну роботу 12 (с.253)

Дата. 13. 04.2020 р.

Тема. Статево-віковий склад населення світу й України. Тривалість життя населення. Зміна кількості населення в світі та Україні. Регіональні відмінності демографічних процесів. Демографічна політика

Практична робота 11.Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу.

Хід уроку

І.Актуалізація опорних знань

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Вік і стать — найголовніші чинники, що мають вплив на склад населення. Дані населення стосовно віку й статі затребувані практично в усіх сферах суспільного життя.

Приміром, дитина ще не з’явилась на світ, проте відомості щодо чисельності жінок різного віку й рівень народжуваності минулого року допоможуть досить чітко визначити, скільки буде новонароджених на певній території в певному році. їхня чисельність дозволяє оцінити на найближчу перспективу потреби в кількості місць (ліжок) для вагітних і породіль, лікарів-акушерів. Немовлятам та їхнім матерям потрібні не тільки медичні послуги, але й дитячі візочки, ліжечка, підгузки, дитяче харчування. Цією інформацією користуються фірми і підприємці, які займаються виробництвом та продажем товарів для немовлят. Ці дані потрібні для фонду соціального страхування для планування своїх витрат для виплати допомоги при народженні дитини.

Відомості про кількість дітей більш старшого віку необхідні для оцінки потреб у дошкільних навчальних закладах, лікарях - педіатрах, дитячій одежі та взутті, дитячих книжках та іграшках. Перелік сфер використання даних щодо кількості населення подальших вікових груп дуже великий. Це — школи та інші освітні заклади, армія, житлове будівництво, виробництво товарів, надання послуг, медична допомога, пенсійне забезпечення та багато - багато інших.

Віковий склад населення

Наочне відображення вікового й статевого складу населення надають діаграми — статево-вікові піраміди. Виділяють три типи відтворення.

1) Прогресивний — частка дітей близько 40%, літніх — близько 10%; високий рівень народжуваності та смертності; піраміда має форму трикутника; за дуже стрімкого росту природного приросту — демографічний вибух.

2) Стаціонарний — частка дітей близько 27%, літніх — близько 20%; зниження рівнів народжуваності та смертності; піраміда у форми дзвоника.

3) Регресивний — частка дітей близько 20%, літніх — близько 30%; низькі рівні народжуваності та смертності — старіння нації; піраміда у формі урни. В Україні 2015 р. частка дітей 0-15 років становила близько 16% (на початку XX ст. — близько 40%), доросле населення 15-64 років — близько 69%, 65 років і старші — близько 15% (на початку XX ст. близько 4 %)

2. Статевий склад населення

Біологічні, історичні й соціальні причини впливають на співвідношення чоловічого і жіночого населення. Загалом у світі чоловіків більше на 34 млн. Проте це пояснюється переважанням чоловіків у азіатських країнах. Висока смертність серед жінок в Азії зумовлена принизливим ставленням до них, ранніми шлюбами, численними дітонародженнями, недостатнім харчуванням, постійною важкою працею. В інших регіонах світу за кількістю переважають жінки. Це пов’язано передусім із біологічними причинами. У світі хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток. Утім за рахунок вищої дитячої смертності серед представників чоловічої статі цей показник вирівнюється до 15 років. Серед людей літнього віку явно домінують жінки. Генетично зумовлено, що середня тривалість їхнього життя на 5–8 років довша, ніж у чоловіків. З історичних подій на переважання жіночого населення суттєво впливають війни. Так, у Європі ще й досі серед людей літнього віку значно більше жінок, ніж чоловіків. Особливо це помітно у Німеччині та Австрії. У країнах «молодої еміграції» переважає чоловіче населення. Зокрема, до 70-х років ХХ ст. чоловіки становили більшість у населенні Австралії та Канади.

В Україні диспропорції у статевій структурі населення дуже помітні: жінки становлять 54 % від усього населення, а чоловіки – 46 %.

Вікова структура населення

Тип відтворення населення та міграційні процеси впливають на вікову структуру населення.

Виділяють три основні вікові групи:

· діти (0–15 років)

· люди працездатного віку (15–60 років)

· літні люди (старші за 60 років).

Перша і третя групи – люди непрацездатного віку, які перебувають на утриманні другої. Від того, наскільки «молоде» населення країни, великою мірою залежить інтенсивність демографічних процесів.

Розрізняють два типи вікової структури населення, що відповідають типам його відтворення.

Перший (регресивний) тип вікової структури формується за першого типу відтворення населення. Для нього характерною є мала частка дітей і людей молодого віку та велика частка літніх людей. Частка людей працездатного віку – 50–60 %. Такий розподіл людей за віком спостерігається переважно у розвинених країнах, яким притаманне старіння населення.

Другий (прогресивний) тип вікової структури мають країни, що розвиваються за другим типом відтворення населення. Тут велика (навіть до половини!) частка дітей і людей молодого віку та вкрай низькі показники частки літнього населення. Осіб працездатного віку близько 51–55 %.

Для України характерний регресивний тип вікової структури. Старіння населення в нашій державі відбувається швидкими темпами. Зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності спостерігалося зростання частки літніх людей із 3–4 % на початку XX ст. до 21,2 % у 2013 р. Найбільшими темпами старіє сільське населення. Водночас падає частка дітей. Якщо на початку ХХ ст. їхня частка була 40 %, у 1939 р. – вже 35 %, у 2001 р. – 16,5 %, а у 2013 р. – 14,4 %. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60–64 %.

Однією з характеристик демографічної «старості» є середній вік населення.

Найстаріші – європейські країни: Монако – 49,4 року, Німеччина – 44,9 року, Італія – 43,5 року. З-поміж країн Азії найстаріша Японія – 44,8 року.

Наймолодші – африканські країни: Уганда – 15,1 року, Нігер – 15,2 року, Малі – 16,3 року. Україна належить до «старих» за середнім віком населення – 40,5 року. У селах цей показник ще більший – 44,2 року. За 1989–2013 рр. середній вік населення збільшився на 4 роки.

В Україні спостерігаються відмінності у віковій структурі населення між різними регіонами. Наймолодше населення у Закарпатській (середній вік – 36,2 року), Рівненській (36,7), Волинській (37,3) областях. Найстаріше – у Чернігівській (42,7 року), Донецькій, Сумській (41,7) та Луганській (41,6) областях.

Демографічне навантаження – характеристика, що показує, скільки осіб непрацездатного віку повинні утримувати працездатні люди.

Нині цей показник дуже високий: у пенсійній системі України на 10 платників страхових внесків припадає 9 пенсіонерів. Хоча останніми роками рівень старіння в Україні дещо знизився через підвищення народжуваності, він і надалі залишається складною проблемою для держави.

Статево-вікова піраміда

Для графічного зображення розподілу населення за віком і статтю застосовують статево-вікову піраміду населення. Вона формується одночасно під впливом природного руху та міграцій населення. Піраміда являє собою двобічну гістограму розподілу чоловіків (ліворуч) і жінок (праворуч) за їхнім віком на одній ординаті. На вертикальній осі позначають вікові інтервали (одно- чи п’ятирічні), а на горизонтальній – абсолютну кількість (або частку) окремих вікових груп населення. Класичну форму піраміда статево-вікового розподілу населення має лише у країнах із високими рівнями народжуваності та смертності. В економічно розвинених країнах пірамідальної форми давно немає. На віковій піраміді старіння населення відображається у розширенні з часом її верхньої частини і звуженні – нижньої.

Існує три основних типи статево-вікових пірамід.

Зростаючий тип притаманний країнам, що розвиваються за другим типом відтворення. Цей тип має форму правильної піраміди. Для неї характерний високий показник народжуваності, велика частка дітей, мала частка літніх людей, коротка тривалість життя, загальне зростання кількості населення.

Скорочувальний тип піраміди властивий розвиненим країнам із першим типом відтворення. Для неї характерний низький показник народжуваності, мала частка дітей, велика частка літніх людей, висока очікувана тривалість життя, старіння населення. Такий тип піраміди округлий: із завуженою основою, розширеною серединою та дуже вузькою верхівкою.

Омолоджувальний тип піраміди зустрічається в деяких розвинених країнах, де в результаті демографічної політики зростає рівень народжуваності. Форма діаграми подібна до попередньої, але з ширшою основою, яка догори дещо звужується, потім знову розширюється і знову звужується.

На форму вікової піраміди впливають війни, голодомори, стихійні лиха тощо. Наприклад, під час війн на піраміді помітне зменшення людей призовного віку і зниження народжуваності. Якщо країна відчуває притік іноземних робітників, збільшується кількість людей працездатного віку. Тоді грані піраміди стають нерівними. Такі порушення залишають слід у віковій структурі населення. Аналіз статево-вікових пірамід дає змогу не лише схарактеризувати демографічну історію країни, а й спрогнозувати демографічну ситуацію на майбутнє.

Тривалість життя

2015 р. лідерами тривалості життя населення були Монако (89,52 років), Японія (84,74) та Сінгапур (84, 68). Найменша тривалість життя — в найменш розвинених країнах Африки та Азії (Чад — 49,8, Афганістан — 50,9). В Україні тривалість життя, за даними 2014 р., становила середня — 71,37 років, у чоловіків — 66,25, у жінок — 76,37.

Демографічна політика

Демографічна політика – це система державних заходів із регулювання народжуваності у бажаному напрямі.

У наш час майже 130 країн ведуть активну демографічну політику. Серед них усі високорозвинені держави та понад 80 тих, що розвиваються.

У розвинених країнах із першим типом відтворення демографічна політика спрямована на стимулювання народжуваності. Перші такі спроби зробила Франція ще у ХІХ ст. Тепер цьому приділяють увагу багато країн. До основних заходів належать відпустки для догляду за дитиною, виплати при народженні немовляти, щомісячні виплати на дитину, суттєве зростання виплат на другу, третю й усіх наступних дітей, першочергове право на одержання квартири родинам із дітьми тощо.

Більшість країн із другим типом відтворення населення вживають заходів, спрямованих на скорочення народжуваності. Найактивнішою демографічною політикою щодо зменшення народжуваності у ХХ ст. відзначилися Китай та Індія. Основними її напрямами були правовий, економічний і морально-психологічний тиск на населення. Закони, зокрема, збільшили шлюбний вік. Наприклад, в Індії для жінок – з 12 до 18 років, для чоловіків – з 14 до 21 року. У Китаї заборонено одружуватися молоді, яка здобуває освіту у вищих навчальних закладах, до закінчення навчання. Законом обмежено кількість дітей, яких дозволено мати: у Китаї – одна-дві дитини, в Індії та В’єтнамі – дві. У Китаї держава сплачує кошти на утримання однієї дитини, водночас стягуючи великі штрафи за другу. В Індії проводять пропаганду здорової, щасливої, забезпеченої родини з двома дітьми. Найважче здійснювати демографічну політику в арабських країнах через релігійні та національні традиції, другорядне становище жінки у суспільстві. Осторонь політики планування родини стоїть і більша частина африканського континенту.

Демографічна політика – певне обмеження прав людини. У США такого регулювання немає. Громадянам надано повну свободу вибору щодо кількості дітей, багатодітні родини одержують допомогу через систему податкових пільг.

У країнах Європи демографічна політика спрямована на стимулювання народжуваності. Вона здійснюється за кількома напрямами.

· По-перше, це фінансова допомога сім’ям: гранти на освіту, субсидії на житло, спеціальні цільові позики певним категоріям сімей, податкові пільги сім’ям з дітьми.

· По-друге, запроваджено політику допомоги жінці одночасно як матері і як працівнику. Вона передбачає відпустки матерям (батькам) у зв’язку з народженням і вихованням дітей. Жінки мають спеціальні пільги у сфері зайнятості (робота вдома, неповний робочий день, гнучкий графік роботи).

· По-третє, передбачено допомогу самотнім батькам, особливі пільги в забезпеченні дитячими дошкільними установами.

· По-четверте, проводиться робота з підвищення стабільності сімей. Для цього регулюється мінімальний вік вступу до шлюбу, процедура розлучень, а також здійснюється програма планування сім’ї: забезпечення населення засобами контрацепції, політика щодо абортів.

В Україні матерям, які народили дитину, держава надає грошову допомогу, забезпечує допологову відпустку та трирічну відпустку для догляду за дитиною, створює систему кредитування молодих сімей.

ІІІ. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал §50, виконати практичну роботу 11(с.247)

Дата. 06.04.2020р

Тема. Кількість і зміна населення в світі та Україні. Чинники, що впливають на кількість населення.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

Пригадайте

- На які дві галузі поділяється географічна наука.

- Що є об’єктом вивчення економічної і соціальної географії. Які методи географічних досліджень доцільно використовувати під час вивчення населення?

-Чи для цього необхідні знання про особливості розміщення різ­них груп населення?

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Наука, яка вивчає закономірності і просторові особливості формування та розвитку сучасного складу населення та його поселення в різних соціальних, економічних, історичних та природних умовах, називається географією населення. Вона є частиною економічної і соціальної географії. Предметом її вивчення є дослідження географічних відмінностей складу, відтворення населення, його територіальне розміщення та переміщення, трудові ресурси та їх використання, відмінності в культурі, побуті, звичаях, обрядах, населені пункти та їхні територіальні системи.

Це й буде предметом нашого вивчення.

Наука про закономірності відтворення населення називається демографією. Вона вивчає закономірності і соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності і припинення шлюбу, міграції, зайнятості, вікову структуру населення, його статевий склад.

Географія населення і демографія тісно пов’язані між собою, а також з етнографією, соціологією, економікою, містобудуванням, районним плануванням.

Кількість населення – це кількість мешканців України у певний момент часу. Головним джерелом відомостей про кількість населення здавна вважалися переписи населення. У далекому минулому необхідно було знати кількість працівників, що платили податки, кількість війська, тощо.

Перші переписи проводилися в III ст. до н.е. у Єгипті та Китаї.

У IXст. У Київській Русі населення переписували з метою обкладання його податками. Петро І зробив «ревізії» населення обов'язковими в Росії, з 1897 р. перепис відбувався в Росії кожні 10 років. Науково обґрунтовані методи перепису ввів у Росії знаменитий географ П.П.Семенов-Тянь-Шанський, що очолював Російське географічне товариство. В Україні останній перепис проводився в 2000 році. Для чого необхідний перепис населення сьогодні? Яка його мета? На ці питання ми будемо відповідати на сьогоднішньому уроці частково, і повну відповідь дамо на наступних уроках.

У наукових та літературних джерелах не збереглося достовірних відомостей про чисельність населення України в першій половині Х ст. Вважають, що на початку XVI ст. чисельність населення складала приблизно 4,4 млн. чоловік, на початку XVII ст. — 5,2 млн. чоловік. Незначний природний приріст населення України в той час пояснюється затяжними війнами, масовими епідеміями, засухами та іншими несприятливими явищами. Згідно з оцінками вчених у XVIII ст. на українських землях жило близько 9 млн. чоловік, на початку ХІХ ст. — понад 30 млн. чоловік.

Населення України в ХХ ст.

Кількість жителів не залишається постійною. Вона може збільшуватися або зменшуватися. На кількість населення впливають історичні події. У XX ст. кількість населення України збільшувалася невисокими темпами. Великі втрати населення спричинили такі події, як громадянська війна (1918–1922), штуч¬ний голод (1932–1933), сталінські репресії, війна з фашистською Німеччиною (1941–1945). Зменшувалася кількість населення через вимушені, часто примусові переїзди (депортація кримських татар, німців, поляків). Виселялись окремі верстви населення («куркулі», духівництво, інтелігенція) або ж окремі райони (так, після приєднання Західної України до Радянського Союзу цілі села вивозили до Сибіру на поселення або до таборів).

Наука, що займається вивченням динаміки кількості населення, називається демографією.

Загальна кількість наявного населення України станом на 1 жовтня 2015 року за оцінкою Державної служби статистики України становила 42 млн. 788,5 тис. осіб (без АРК). За січень-жовтень 2015 року чисельність населення зменшилася на 139,8 тис. осіб. Як ви вважаєте, чому?

Кількість населення планети на кінець 2015 приблизно становить 7,3 млрд. чол.

За кількістю населення Україна посідає 32 місце у світі і шосте місце в Європі після Росії, Німеччини, Великої Британії, Італії, Франції. Таким чином, Україна — одна з найбільших держав Європи.

Головними чинниками, що впливають на природний приріст населення, є кількість народжених і померлих.

На народжуваність впливають такі чинники:

• соціально-економічний рівень розвитку країни;

• санітарно-гігієнічні умови життя, у тому числі екологічні;

• рівень медичного обслуговування;

• становище жінки в суспільстві;

• співвідношення кількості чоловіків і жінок;

• релігія;

• традиції даної держави;

• війни;

• кількість міських і сільських мешканців.

В Україні відзначається низький рівень народжуваності (нижче, ніж у середньому в Європі). За останній час він зменшився на 25,6%. Головні причини цього явища – соціальна криза, падіння рівня життя, дорожнеча утримання дітей, непевність у завтрашньому дні, екологічна ситуація, події в ООС(АТО).

Найнижчий рівень народжуваності у Донецькій, Чернігівській, Харківських областях, найвищий – у Закарпатській, Рівненській, Івано-Франківській.

Депопуляція населення відбувається тоді, коли відсутнє заміщення поколінь, тобто відбувається інтенсивне зменшення кількості мешканців країни. Україна проводить демографічну політику на збільшення кількості народження. А, наприклад, Індія, Китай – на зменшення.

Демографічна ситуація, яка склалася в Україні, цілком обґрунтовано викликає стурбованість як владних структур, так і широких верств суспільства. Яка ж демографічна ситуація в Україні?

• • • • • • Скорочення кількості населення;

        • зниження тривалості життя;

        • стрімкий спад народжуваності;

        • велика кількість людей виїжджає за кордон в пошуках кращих умов життя;

        • конфлікт на Сході України

Це ознаки демографічної кризи в Україні.

ІІІ. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал §49, виконати завдання «Шукайте в інтернеті» с.241.

8 клас

Дата: 30.03.2020р.

Тема. Природно-заповідний фонд України. Національнаекологічна мережа.

Практична робота10.

Позначення на контурнійкартіоб’єктів природно-заповідного фонду України

Географічна номенклатура:біосферні заповідники: Асканія-Нова, Карпат­ський, Чорноморський, Дунайський; природні заповідники: Карадазький, Український степовий, Медобори, Канівський, Поліський; національні природні парки: Карпатський, Швацький, Синевір, Подільські Товтри; регіональний ландшафтний парк «Меотида».

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

-Пригадайте, що таке «природні умови» та «природні ресурси»

-З’ясуйте, що становить природно-заповідний фонд будь-якої країни світу.

- Які рослини, тварини, природні угруповання нашої місцевості потребують охорони?

-Пригадайте найвідоміші природоохоронні об’єкти України та нашої області.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Одним із найбільш ефективних заходів щодо забезпечення охорони довкілля є комплекс робіт з організації заповідних територій.

Для створення природно-заповідного фонду має бути міцна законодавча база. Пригадайте, які міжнародні програми з охорони довкілля вам відомі. Які міжнародні організації їх ініціюють і здійснюють?

Законодавство стосовно природоохоронних територій

1992 року прийнятий Закон «Про природно-заповідний фонд України», в якому викладені основні положення стосовно охорони навколишнього середовища в різних природоохоронних територіях. 1994 р. прийнято Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні, 2004 року — Закон «Про екологічну мережу України»

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Вони перебувають під охороною держави з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу. Українською державою визнано розвиток заповідної справи одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики України. Спеціальним уповноваженим органом Державного управління в галузі організації, охорони і використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Моніторинг навколишнього середовища — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами та явищами, що в них відбуваються, з метою про­гнозування їхніх змін та розробки рекомендацій щодо запобігання негативним наслідкам.

- Знайдіть на карті атласу об’єкти зазначені в географічній номенклатурі

- З’ясуйте, які елементи екологічної мережі трапляються у нашій місцевості. Які з них належать до сполучних, буферних, еталонних?

- Поясніть вислів «Зберігаючи природу, людина зберігає себе».

В Україні зберігають генофонд живих організмів, типових та унікальних ландшафтів, чому сприяє моніторинг навколишнього середовища. Дієвими інструментами охорони навколишнього середовища є оцінка впливу екологічної ситуації, екологічна експертиза, розробка всебічних заходів, які б попереджали про негативну дію в результаті діяльності людини на навколишнє середовище. Отже, ми повинні дбати про довкілля, бо природа була і завжди буде сильнішою й мудрішою, ніж людина. Природа вічна і нескінченна. Людина, зберігаючи природу, береже себе, і ставлення до природи є показником моральності і культури.

ІV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Опрацювати матеріал § 48, записати у зошит «Запамятайте», навчитися показувати на карті об’єкти географічної номенклатури та виконати практичну роботу 10 (с.234)