Embedded Files
Німецького композитора Ріхарда Вагнера називають останнім найзначнішим романтиком XIX століття. Проте його шлях до вершин музичного мистецтва був незвичним. Композитор, який реформував традиційний оперний жанр та створив справжню музичну драму, був майже самоуком. З дитячих років Р. Вагнер захоплювався міфологією, поетичними переказами, театром, музикою, багато читав. У 14 років під впливом трагедій Шекспіра він написав власний літературний твір — трагедію «Лейбальд і Аделаїда», до якої пізніше створив музику.
Перше незабутнє музичне враження Вагнер отримав від музики Л. Бетховена до драми «Егмонт». Композитор став його кумиром. Він вигадав незвичний спосіб музичної самоосвіти: переписувати партитури симфоній Бетховена, слідкуючи за ходом музичної думки та технікою її викладу. Метод був дієвим. І коли до цієї самоосвіти додалося шестимісячне навчання з досвідченим учителем, то цього стало достатньо для того, щоб учорашній самоук набув потрібних професійних навичок. Вже за кілька років Вагнер написав свої перші твори.
Р. Вагнер - реформатор оперного жанру, творець музичної драми, в якій музика «тече безперервним потоком», а вокальні номери замінені речитативами. В історію світового музичного мистецтва Вагнер увійшов як реформатор оперного жанру, творець музичної драми, яка значно відрізняється від традиційної опери.
Метою реформи Р. Вагнера було створення монументального програмного вокально-симфонічного твору у вигляді драми, який замінив би усі види оперної і симфонічної музики. Ним повинна була стати «музична драма», в якій музика «тече безперервним потоком», а вокальні номери замінені емоційно насиченими речитативами.
Важливе місце в операх Р. Вагнера посідають великі самостійні оркестрові епізоди — увертюри, антракти, симфонічні картини, які перетворилися на яскраві та рідкісні за образною силою інструментальні полотна. Деякі з них стали визнаними шедеврами світової програмної симфонічної музики.
«Перстень Нібелунга» Р. Вагнера
Для видатного німецького композитора Ріхарда Вагнера, людини ХІХ століття, достатньо сучасними виявилися образи скандинавської міфології. Загадкові, таємничі і водночас наділені всіма людськими рисами: заздрістю і жадобою, відвагою та самопожертвою заради щирої любові.
У результаті діалогу сучасності та міфології вийшов дуже масштабний твір – цикл з чотирьох опер, або тетралогія, під загальною назвою «Перстень Нібелунга». Серед діючих осіб – боги, герої, декілька видів чарівних істот, і головне – перстень, що дає владу над світом. Тетралогія складається з чотирьох опер: «Золото Рейну»; «Валькірія»; «Зігфрід»; «Загибель богів».
В глибокій давнині скандинавських та німецьких племен народились міфологічно-героїчні «Пісні про нібелунгів» – дітей підземелля з племені злих карликів, які володіють незліченними багатствами.
Ріхард Вагнер веде діалоги з богами, героями, чарівними істотами: З образом непереможного сонячного Зігфріда – героя, який не знає страху, героя майбутнього… З образом верховного бога Вотана - нерішучого, схильного до філософствування, а не до дії, пригніченого злом і несправедливістю, що панують навколо… З образом нібелунга Альберіха – владики золотих скарбів підземного світу: чарівного шолома та проклятого персня. Перстень – символ давньої і завжди сучасної, на думку Вагнера, ідеї згубної влади золота. І всемогутні боги, і сильні велетні, і підступні карлики нібелунги, і люди - усі охоплені корисливістю, спрагою багатства, влади, готові відректися від людських почуттів, стати на шлях насильства, неправди й обману.
Тому Вагнер прагне загибелі цього несправедливого суспільства, гігантської катастрофи, що зруйнує увесь світ - і погребе під його уламками всі пороки і злочини людей. Навіть кращий з героїв тетралогії, відважний Зігфрід, гине, його дії нікому не приносять порятунку. І це додає фіналу похмуро-трагічної риси. Лише в музиці, в останній просвітленій темі, пробивається промінь надії.
Ідея оперного циклу була грандіозною – Ріхард Вагнер створював його упродовж 26 років. Та не менш грандіозною стала його реалізація. Вистава оперної тетралогії проходила упродовж чотирьох діб у спеціально побудованому для вагнерівських опер театрі в Баварському місті Байрейті і стала визначною подією світового мистецького життя. Загальний час виконання всіх чотирьох опер займав понад 15 годин!
Незвичною стала й побудова опер. Це не традиційна послідовність речитативів, арій, ансамблів, а безперервний потік мелодій, що поєднують в собі речитативність та наспівність. Головна роль у виставі відведена оркестру, який розкриває підтекст усього, що відбувається на сцені. Кожна дійова особа, а також її почуття і пристрасті (любов, страждання, гнів), різні предмети (меч, золото, шолом) та природні стихії (вогонь, гроза, райдуга) у Вагнера отримують свою оркестрову мелодію - характеристику – лейтмотив.
Лейтмотив (з нім. провідний мотив) — музична тема, що неодноразово повторюється та характеризує певний образ у музичному творі
Лейтмотиви підкреслюють значення певної ситуації. Саме вони, нові засоби втілення оперних образів, зробили композитора музичним реформатором. І що цікаво, в тетралогії «Перстень Нібелунга» лейтмотивів близько ста! Вони настільки точно і виразно характеризують образ, ситуацію, що народжують в нашій уяві точні асоціації.
Page updated
Google Sites
Report abuse