20. Рапсодія

Різнобарвну панораму образів і сцен народного життя можна відчути, слухаючи угорські рапсодії Ференца Ліста (1811—1886). У них можна ніби побачити народні свята з запальними танцями чи почути народного співця, який неквапливо розповідає бувальщину.

Чудовий угорський композитор і піаніст, один із родоначальників програмної музики, Ференц Ліст народився в селі Дебор'ян у сім'ї доглядача графської кошари. Батько його був талановитим музикантом-самоуком, і ще в ранньому дитинстві з його допомогою Ференц освоїв мистецтво фортепіанної гри. Перший його публічний виступ відбувся, коли хлопчикові було всього 9 років.

Успіх був такий, що Ференца повезли у Відень до композитора, піаніста і педагога К. Черні. Черні охоче взявся за навчання Ліста, і незабаром слава про маленького піаніста-віртуоза пішла містом. Сам Л. ван Бетховен, який одного разу був присутнім під час гри Ліста, пророкував останньому велике майбутнє.

Батько мріяв, що син продовжить освіту в знаменитій паризькій консерваторії, але дванадцятирічному хлопчикові відмовили — він був іноземець.

Потрясіння було велике, здавалося, в одну мить рухнули усі надії на те, що він стане відомим музикантом. Батько і син все ж залишилися в Парижі, але їм припало туго. Особливо важка пора настала через чотири роки, коли помер батько і Ліст залишився один. Але, живучи в крайній нужді, Ліст все ж примудрявся поповнювати свої знання — не маючи регулярної загальної освіти, він пішов шляхом самоука. Гордість і самолюбність спонукали його, і він жадібно вбирав у себе літературу і культуру минулого і сьогодення, ставши врешті-решт одним з найосвіченіших людей свого часу.

Продовжував він удосконалюватися і як музикант-виконавець, пильно вивчаючи твори композиторів-класиків. Він багато виступає, і поступово, вже в тридцятих роках, про нього дізнаються не лише в Парижі, айв інших європейських столицях. Здавалося, на фортепіано для Ліста не існує технічних труднощів. Він ніби по-новому осмислив цей інструмент, виявив раніше приховані його можливості. Ліст примушував його звучати то як оркестр, то як людський голос.

У 1830—1840 роки Ліст виступає з концертами по всій Європі. Тоді ж він сам починає писати музику. Поступово жадоба до творчості бере гору над усім іншим, і Ліст відмовляється від концертної діяльності. Оселившись у м.Веймарі, він віддає усі свої сили композиторській, диригентській і педагогічній діяльності. Він щедрий і великодушний, допомагає багатьом, учить безкоштовно — таку клятву він дав собі ще в ранній юності, — і до нього їдуть по допомогу і пораду з усіх кінців Європи.

Ференц Ліст відвідував і Україну. Під час подорожі 1847 року він дав концерти в багатьох українських містах.

Найкраща частина творчого доробку Ф. Ліста — це його фортепіанні твори. Геніальний піаніст Ференц Ліст оновив звучання фортепіано, зробивши з нього цілий оркестр. Сучасники композитора говорили, що починаючи з Ф. Ліста «для фортепіано стало можливим усе».

Улюблений жанр композитора — рапсодія.

Завдяки творчій, виконавській та громадській діяльності М. Лисенка українська музика стала на широкий шлях свого розвитку і посіла значуще місце у світовій музичній культурі.

Микола Лисенко зростав у маєтку батьків у селі Гриньки, що на Полтавщині. Мати навчала його великосвітських манер, французької мови та музики, а батько розвивав уяву хлопчика за допомогою народних казок і пісень. 

Із п'яти років, навчаючись грі на фортепіано, хлопчик полюбляв підбирати мелодії почутих від селян народних пісень. Пізніше, під час навчання в Харківській гімназії Микола Лисенко вже виступав як піаніст на музичних вечорах і почав записувати українські народні пісні.

Здобуваючи природничу освіту в Київському університеті, Микола Лисенко не залишав занять музикою. Під час канікул він мандрував селами в пошуках старовинних народних пісень, записував їх у збірки та виконував на концертах зі студентськими хорами.

Згодом, навчаючись у Лейпцизькій консерваторії в Німеччині, Микола Лисенко видав першу збірку із сорока народних пісень. Надалі усе своє життя композитор присвятив створенню української професійної музики і поширенню народної творчості.

Чудовий піаніст-виконавець, Микола Лисенко прагнув поповнити і збагатити жанри української фортепіанної музики. Таким чином поміж його творів з'явилися численні п'єси, сонати, сюїти, рапсодії.

У Другій рапсодії М. Лисенка простежується зіставлення двох контрастних частин.

Перша частина («Думка») — це повільний роздум в епічному стилі з декламаційно-речитативною мелодикою, вільною метрорит- мікою, мелізмами. Звернувшись до ліричної пісні, Микола Лисенко так видозмінює її ладові, гармонічні, мелодичні та ритмічні власти-вості, що вона набуває епічно-оповідного характеру.

Друга частина («Шумка») — різновид народної танцювальності. У ній відчуваються інтонації старовинних народних танців: чаба- рашок, шумок і коломийок з їхнім швидким темпом, жартівливою грацією, чітким ритмом.

У цій інструментальній музиці Микола Лисенко втілив один зі своїх улюблених образів — образ Кобзаря.