Embedded Files
У другій половині 50-х - початку 60-х років XX століття на теренах Радянського Союзу вголос заявило про себе нове культурне явище - авторська пісня. Його творці - «поети, які співають», автори віршів і музики пісень, що ними самими й виконувалися, як правило, у супроводі гітари.
Це були і професійні поети (Булат Окуджава, Новела Матвєєва), і автори пісень, які реалізували свій поетичний дар саме в цьому жанрі, серед яких Олександр Городницький, Юрій Візбор, Володимир Висоцький, Юрій Кукін та багато інших.
Спочатку ці пісні звучали у дружніх компаніях, туристичних походах та в геологічних експедиціях. З часом деякі з авторів пісень почали виступати з концертами. Та найбільше сприяли їхній популярності магнітофонні записи, що були зроблені під час публічних та домашніх виступів. Уся країна співала ці пісні; виникали клуби самодіяльної пісні, проводилися численні фестивалі. Із часом пісні «поетів, які співають», з'явилися в ефірі радіостанції «Юність» у передачі «Барди й менестрелі», а на сторінках однойменного журналу вперше було використано словосполучення «авторська пісня», яке належить журналістці Аллі Герберт.
Бардами у стародавніх кельтів у Ірландії, Уельсі та Шотландії називали народних поетів-співаків, які оспівували героїв та їхні подвиги. У середні віки музикантів, потішників, декламаторів і поетів при дворах знатних феодалів у Франції й Англії називали менестрелями. Бардами називають тих, хто створює пісні та сам їх виконує, акомпануючи собі на гітарі. Це люди різного віку і професій, які діляться зі слухачами своїми думками, пропонують свої відповіді на вічні запитання, висловлюють свою життєву позицію. Авторська пісня складається з серйозних роздумів про життя, найчастіше трагічних, з гострих сюжетів, «клекотання душі». Головним у такій пісні є віршований текст, йому підпорядковані і музика, і манера виконання. На відміну від естрадної пісні, яку найчастіше люблять лише за музику, за виконання, а тексти є другорядними.
Бардами-засновниками авторської пісні справедливо вважають Булата Окуджаву і Володимира Висоцького. Вони підняли авторську пісню на високий рівень: це стосується як текстів їхніх пісень - досконалої поезії, так і мелодій та дивовижно щирого й проникливого виконання.
Пісні Булата Окуджави співаються якось по-особливому: не хочеться радісно перекрикувати сусіда, адже кожен співає з усіма й ніби наодинці, про себе. Поет відкриває у своїх піснях прості істини: кохання, віру, дружбу, братерство, вірність, милосердя. Булата Окуджаву називали «невиправним романтиком», але якщо уважно вслухатися в його пісні, то можна почути і тривогу, і біль...
Перші пісні Володимира Висоцького з’явились на початку 60-х років. Своїм вчителем він вважав Булата Окуджаву, якому пізніше присвятив «Пісню про Правду й Брехню». Пісні Висоцького - а їх понад 600 - ліричні, драматичні, сатиричні, про дружбу й війну, про любов і ненависть, про обов'язок, мужність, совість тощо. Люди, які слухали його пісні, були впевнені, що він особисто пережив усе те, про що писав. Сам Висоцький так говорив про авторську пісню: «Я хочу сказати й запевнити, що авторська пісня вимагає дуже великої роботи. Ця пісня весь час живе з тобою, не дає тобі спокою ані вдень, ані вночі». Пропоную послухати пісню-сповідь Володимира Висоцького «Я не люблю».
У піснях Володимира Висоцького відчувається дивовижна добра сила, яка допомагає вистояти слабким та знайти впевненість розгубленим. Він «…співав правду свого часу. Люди називали його своїм другом, беззастережно вважали його своїм співаком. Утім, ні, не співаком. Це інші були співаками. А він був — Висоцьким». Саме так писав про видатного барда відомий російський поет Роберт Рождественський. А ще один відомий російський поет Андрій Вознесенський назвав В.Висоцького «Шансоньє всєя Русі».
Марі́я Ві́кторівна Бурма́ка (* 16 червня 1970, Харків) — українська співачка, Народна артистка України, кандидат філологічних наук.
Ще у студентські роки почала писати пісні.
Перемога на фестивалі «Оберіг» у Луцьку 1989 та на «Червоній руті» (друга премія) дала початок її музичній кар'єрі. В червні 1990 року М. Бурмака виборює звання «Лауреата» в Каневі на Всеукраїнському фестивалі «ДЗВІН» Восени 1991 року М. Бурмака записала на канадській фірмі «Євшан» свій перший компакт-диск «Марія» з композиціями у стилі нью-ейдж. Цього ж року співачка переїхала до Києва. Почала плідно співпрацювати з композитором й аранжувальником Миколою Павлівим. У 1993 році М. Бурмака перемогла у хіт-параді «12 мінус 2» на радіо «Промінь» (пісні «Лишається надія», «Єдиного слова заради», «Ходить сон» і «Я люблю твої кроки»). Восени 1994 року співачка презентувала свій другий компакт-диск — «Лишається надія».
Протягом 1990-х років М. Бурмака працювала телеведучою.
У 1997 році М. Бурмака отримала звання Заслуженої артистки України.
Пісні М. Бурмаки набули популярності й за кордоном. Хіти «Хто я така є» і «Сонцем небом дощем» звучали на польських fm-радіостанціях. Проте, спроба видати збірку пісень польською мовою так і не була зреалізована.
У 2007 році Марію Бурмаку нагороджено Орденом княгині Ольги III ступеня.
2008 року була членом журі літературної премії «Книга року Бі-Бі-Сі».
У 2009 році — Марія Бурмака удостоєна почесного звання «Народна артистка України».
2010 року — запис спільного альбому «Don't laugh at me/ Не смійся з мене» у рамках кампаніі Operation Respect спільно із Пітером Ярроу («Peter, Paul and Mary»). А у2011 році спільний виступ на фестивалі Союзівка (Soyuzivka).
З травня 2011 — Марія Бурмака ведуча авторської рубрики «Музика Сніданку» на каналі «1+1». А з вересня 2011 — ведуча проекту «Музика для дорослих з Марією Бурмакою» на каналі ТВі.
Page updated
Google Sites
Report abuse