9. Українська фантазія

Із давніх часів інструментальна музика приваблювала людей. Ігри з музичним супроводом, звуки вівчарських сопілок та заклики мисливських сурм, похідна музика, магічні ритуальні танці, музика під час свят і відпочинку зберігають і відтворюють славну історію людства. 

МУЗИКА

Камерно-інструментальна музика — музика, створена для виконання на інструментах сольно або малим складом музикантів у невеликих приміщеннях або для домашнього музикування.

Зазирнімо в історію розвитку камерно-інструментальної музики в Україні.

Перші камерно-інструментальні твори в українській музиці з’явилися на початку ХІХ ст. Авторами п’єс, ноктюрнів, фантазій, варіацій на теми українських народних пісень були І. Вітковський, А. Галенковський, О. Лизогуб. 

У першій половині XX ст. камерно-інструментальні ансамблі побутували у досить вузькому колі інтелігенції, тому музика для них не набула значного розвитку. Українські композитори писали твори малої форми — прелюдії, етюди, цикли мініатюр, обробки народних пісень і танців для фортепіано та інших інструментів.

Істотний внесок у скарбничку камерно-інструментальної української музики зробили М. Лисенко, В.Барвінський, Б. Лятошинський, В. Сильвестров та багато інших.

М. Лисенко написав близько 60 творів для фортепіано: пісні без слів, етюди, рондо, експромти, романси, вальси, мазурки, полонези тощо, які вирізняються яскравим індивідуальним стилем. Більшості творів композитора притаманна народнопісенна мелодика. 

У «Фантазії на дві українські теми» М. Лисенко звертається до мелодій двох українських пісень: «Хлопче молодче» та «Ой Гандзю милостива». 

Прем’єра твору відбулась 4 березня 1873 р. у Міському театрі в Києві. На фортепіано грав сам композитор, який був чудовим піаністом, а партію флейти виконував В. Химиченко.