Embedded Files
Свій творчий шлях С.Прокоф’єв, визнаний класик XX століття, геніальний новатор розпочав як заповзятий бунтівник. Його музику називали грубою, «футбольною». Пружні вольові ритми в стрімкому русі, насичення звукової палітри різкими дисонансами були несподіваними для більшості слухачів, які звикли до витончених творінь романтиків та імпресіоністів. Заснована на світових музичних традиціях, творчість Прокоф'єва відкрила багато нових творчих ідей, засобів та прийомів у царині мелодії, ритму, гармонії, тембрових сполучень. Музика Прокоф’єва вражає неймовірною широтою сфери свого призначення — від музики для наймолодших слухачів до складних філософських музичних полотен. Творчість композитора дуже різноманітна: опери й балети, симфонії й концерти, кантати й ораторія, сонати й сюїти, пісні й музика для театру і кіно — усі вони є зразками унікального й неповторного творчого стилю видатного майстра.
Балет «Ромео і Джульєтта»
Образи шекспірівських Ромео і Джульєтти втілено у музиці багатьох композиторів різних країн та різних часів.
Створена Прокоф’євим у 1935-1936 роках музика балету «Ромео і Джульєтта»здавалася спочатку дуже незвичайною, складною та непластичною. Та з часом іронічне ставлення до цієї музики змінилося на цілковите захоплення як артистів, так і публіки. Про це написала у своїх спогадах видатна російська балерина, перша виконавиця ролі Джульєтти, Галина Уланова: «Спочатку… нам було дуже важко створювати балет, оскільки музика здавалася незрозумілою та незручною. Та чим більше ми в неї вслуховувалися, чим більше ми працювали, шукали, експериментували, тим яскравішими перед нами поставали образи, породжені музикою. І поступово прийшло її розуміння, поступово вона ставала зручною для танцю, хореографічно і психологічно прозорою».
Музика балету яскраво розкриває основний конфлікт трагедії – зіткнення світлого кохання юних героїв з родовою ворожнечею старшого покоління. З особливою виразністю, влучно та лаконічно композитор характеризує засобами музики основні її образи. Цікаво, що образи закоханих і балеті перебувають у постійному багатогранному розвитку на відміну від незмінної упродовж усього балету похмурої теми родової ворожнечі.
Одним з найсильніших драматургічних прийомів балету є спосіб гострих конфліктних зіставлень, а важливим драматургічним засобом – застосування системи лейтмотивів. Сергій Прокоф’єв застосував у балеті особливу техніку лейтмотивного розвитку: зазвичай музичні портрети основних героїв зіткані з кількох тем, що характеризують різні сторони характеру. Кожну нову рису втілює нова тема, що додається до попередніх та інтонаційно пов’язана з ними.
«Танець лицарів» вперше звучить у І акті балету і являє собою груповий портрет – узагальнену характеристику батьків закоханих. На фоні похмурого, важкого поступу басових акордів уривчасто-гостра з пунктирним ритмом тема створює загрозливо войовничий та величний образ. Тема «Танцю лицарів» неодноразово повторюється упродовж наступної дії балету.
«Танець дівчат з ліліями» з ІІІ акту – це привітання дівчатами Джульєтти-нареченої під її вікнами. Він звучить у той момент дії, коли ще ніхто не знає про удавану загибель Джульєтти, і виконує роль драматичного контрасту. Танець своєрідний обережно-вкрадливими інтонаціями (ніби кроки навшпиньках), що чергуються в ньому зі стрімкими мелодійними злетами і це створює враження ніжності, легкості та прозорості.
Page updated
Google Sites
Report abuse