Embedded Files
Історія джазу розпочинається в Африці і пов'язана з трагічною історією рабства. Впродовж понад трьох століть у Новий Світ (Америку) завозили рабів - представників різноманітних африканських племен, які розмовляли різними мовами і мали різні звичаї, культуру та музику. Однак, їхня музика мала загальну спільну основу - ритм, характерний тим, що в ньому накладаються один на одного два чи більше ритмічних рисунки. Чорношкірі раби, які потрапляли до Америки, не мали при собі нічого, крім одягу. Проте, інколи їм дозволяли брати з собою музичні інструменти: дехто з работоргівців вважав, що музика може підтримати життєві сили рабів і таким чином вони довше зможуть приносити користь своїм господарям. І насправді, пісні допомагали знедоленим витримувати тяжку, виснажливу роботу, підтримували в них потяг до життя. Частіше це були так звані трудові пісні, в яких раби висловлювали своє ставлення до життєвих труднощів, до господарів, свої релігійні переконання.
«Музикою плантацій» називали джаз у XIX столітті музиканти, які не визнавали його як серйозне явище в музичній культурі. Народившись в Америці, джаз «проріс» із її національного та суспільного середовища: там були його витоки та першооснова. Прийшовши в Європу, джаз, ніби паросток-живець, був прищеплений до стовбура вікових музичних традицій, поступово розвиваючись та пристосовуючись до смаків і потреб європейської публіки. За своїм складом і характером джаз не може бути зіставлений з жодним із жанрів класичної музики. Проте, лише упродовж десятиліть джаз став міжнародним явищем, без якого не можна уявити музичну культуру XX століття.
Мистецтво джазу - одне з найяскравіших культурних явищ XX століття. Цю епоху навіть називають «століттям джазу». Джерелами джазу були імпровізаційні форми афро-американської народної музики - спіричуелс, блюз, регтайм, а також танцювально-побутова музика білих переселенців. Для джазу характерні імпровізаційність, синкопований ритм, використання різноманітних тембрових барв, підвищена емоційність, особливий с лад виконавців та інструментів.
Спіричуелс – це духовна пісня-гімн афроамериканців.
Вона народилась під час церковної служби. Соліст, імпровізуючи біблійний текст, звертався до Бога та віруючих. Хор відповідав, долучаючи до співу плескання у долоні, притопування в такт ногами, гру на тамбурині. Таким чином до нескладних мелодій і гармоній релігійних гімнів білих американців, чорношкірі співаки стали вводити до хорового співу імпровізаційні елементи у формі запитань та відповідей. Прослухаємо спіричуелс «Іди, Мойсею!» Спробуємо підспівувати, або долучитись до виконання плесканням у долоні.
Спіричуелс «Іди, Мойсею!» прозвучав у виконанні видатного джазового музиканта Луї Армстронга в супроводі хору.
Ви мали змогу переконатися в красі й самобутності голосу Луї Армстронга, у силі й хвилюючій чистоті звучання його труби. Луї Армстронг зростав у Сторивіллі - найбіднішому районі Нового Орлеана (США), серед злиднів, страждань і расового пригнічення. Він не отримав якісної освіти. Єдиною радістю в житті Луї була музика, що постійно звучала навколо, - тільки вона сповнювала душу радощами та щастям. Першими інструментами, на яких почав грати музикант, були ударні. Пройшовши цю «школу ритму», він почав грати на духових і, зрештою, став неперевершеним виконавцем на кларнеті й трубі. Справедливим і влучним є вислів «епоха джазу - епоха Луї Армстронга». Цей джазовий музикант виконував усе, чим був славний джаз: старі блюзи, спіричуелси, музику з мюзиклів та кінострічок, популярні пісні американських і європейських композиторів.
Луї Армстронг перетворив джаз із колективної музики в мистецтво солюючої гри - саме з нього почалась ера солістів-віртуозів. Він мав оригінальний голос, який відтворював не тільки слова, але й звуки різних музичних інструментів. У його особі джаз здобув не тільки неповторного співака, а також єдиний, що народжується раз на століття, дволикий «інструмент джазу», де труба і голос невіддільні.
Жанр спіричуелс був провісником нової музики - джазу. Але головними його витоками стали блюзи. Якщо через духовну музику спіричуелсів афроамериканці зверталась до Бога, то через блюз вони звертались до людини…
Спіричуелс просив «Вислухай мене, Господи!» А блюз молив «Залиште мене у спокої, панове!». Таким чином джаз поєднав у собі піднесене, духовне і звичайне, буденне… Пісні в жанрі спіричуелс були колективною духовною «фортецею» чорношкірих і виконувались хором. А вже блюзи перетворилися на їх «особистий притулок», тому соло виконувалось у супроводі гітари або банджо.
Блюзи були своєрідними піснями-сповідями, сповненими печалі, смутку, журби. В них було відображено життя знедоленого народу - тяжка неволя й непосильна праця, втрачена людська гідність, любов, гірка розлука й страждання, туга за домом, якого немає. Отже, блюз є світською ліричною піснею афроамериканців, зазвичай сумного елегійного змісту. Блюзові ритми та мелодичні ходи стали музичною мовою джазу. Зверніть на них увагу, слухаючи блюз …
Наприкінці ХІХ століття виникає ще один музичний жанр, без якого джаз не існував би. Його винайшли чорношкірі віртуози-піаністи. Це була музика експресивна, захоплююча, неповторна… Густав Культ так описує свої відчуття: «Раптом я помітив, що ноги мої живуть окремим життям, вони смикались, немов від електричного розряду, демонструючи бажання підняти мене з місця і ринути в танок». У ній поєдналося усе, що було раніше: спіричуелс, пісні білих, військові марші… Але головне, що було в цій музиці – свіжий, наполегливий, синкопований ритм. Цю музику назвали регтайм, тобто рваний ритм. Спробуємо втримати власні ноги, коли вони почнуть жити власним життям під музику рейгтайму.
Page updated
Google Sites
Report abuse