4. Романс і його різновиди: серенада, балада.

Франц Петер Шуберт, народився 31 січня 1797 року в передмісті Відня. Батько його був шкільним учителем. На свята в їхній оселі збирався гурток музикантів- аматорів, сам батько учив Франца гри на скрипці, а один із братів — на клавірі. Теорію музики Францу викладав церковний регент, він же навчав хлопчика і гри на органі.

Незабаром оточуючим стало зрозуміло, що перед ними надзвичайно обдарована дитина. Коли Шуберту виповнилося 11 років, його віддали до церковно-співацької школи.

1810 року Шуберт написав свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його все більше і більше і згодом витіснила всі інші інтереси. Поступаючись батькові, Франц вступив до вчительської семінарії, а потім виконував обов'язки помічника учителя в школі свого батька. Але намірам батька зробити з сина учителя з надійним заробітком так і не судилося здійснитися. Шуберт вступив у найінтенсивнішу пору своєї творчості (1814—1817). До кінця цього періоду він вже був автором п'яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед яких — «Маргарита за прядкою», «Лісовий цар», «Форель», «Блукач», які знали та співали всі у Відні. Композиторові здалося, що світ ось-ось розкриє йому дружні обійми.

Довірливий і наївний, він часто ставав жертвою своїх видавців, що наживалися на його таланті. Автор величезної кількості творів ледве зводив кінці з кінцями.

Останні роки життя він багато хворів, бідував, але творча активність його не слабшала. Навіть навпаки — музика його стає все глибшою, масштабнішою і виразнішою, чи йде мова про його фортепіанні сонати, струнні квартети, Восьму симфонію, чи про пісні.

І все-таки, нехай тільки одного разу, він дізнався, що таке справжній успіх: 1828 року його друзі організували у Відні концерт з його творів, який перевершив усі очікування. Шуберт знову повний відважних планів, він інтенсивно працює над новими творами. Але до смерті залишається декілька місяців — Шуберт захворів на тиф. Ослаблений роками безгрошів'я організм не може чинити опір, і 19 листопада 1828 року Франц Шуберт помирає. Його спадок оцінюється в копійки.

Поховали Шуберта на віденському кладовищі, вигравіювавши на скромному пам'ятнику напис:

Смерть поховала тут багатий скарб, Але ще прекрасніші надії.

Пісні Ф. Шуберта за своїм складом близькі до народнопісенної творчості й призначені для домашнього музикування. Але яскравий образний зміст і художня досконалість, що були їй невідомі в XVIII столітті, зробили пісню рівноправною серед інших жанрів музичного мистецтва. Ф. П. Шуберт підніс рівень побутової пісні- романсу до рівня найкращої тогочасної поезії. Свої пісні композитор писав на вірші Ф. Шиллера, Й.-В. Ґете, Г. Гейне, Л. Релыптаба тощо. Саме на вірші Л. Релыптаба була написана знаменита «Серенада», що увійшла до останнього вокального циклу Ф. П. Шуберта «Лебедина пісня».

За рік до смерті Л. ван Бетховена поет Людвіґ Релыптаб, автор вірша «Серенада», звернувся до композитора з проханням написати музику до свого тексту. Але тяжка хвороба Л. ван Бетховена завадила здійсненню цього задуму. Тоді його секретар запропонував цю роботу Ф. П. Шубертові. Так з'явилася шубертівська «Серенада».

Із дивовижною майстерністю поєднує композитор у «Серенаді» риси побутового музикування та поетичне натхнення. Музичний образ цього твору відзначається м'якістю, задушевністю і разом із тим вишуканою витонченістю, сповненою світлих замріяних настроїв. Незрівнянна чарівна мелодія «Серенади» споріднена з мелодикою італійських канцон (пісень).