7. Музичні та графічні шедеври

Хорова музика в Україні розвивалася у тісному зв’язку з церквою. Оскільки в церкві східного обряду піснепіви виконують без супроводу музичних інструментів, то музика для хору тривалий час залишалася a cappella.

На українських землях хоровий спів відомий із часів Київської Русі, де хорові колективи існували в монастирях і при княжих дворах. В ХІ столітті хорового співу навчали в жіночій монастирській школі у Києві.

У ранній хоровій церковній музиці був поширений «знаменний розспів» (замість нот вокальні хорові твори записували знаками — «знаменами» або «крюками»).

У XIV–XV ст. почав активно розвиватися багатоголосий спів. Мелодію, яку виконували співаки, назвали хоровою партією. Для цієї епохи характерні три-чотири- голосі хори, а пізніше — шести-восьмиголосі.

Основним жанром професійної української музики XVII ст. став одночастинний партесний концерт. Кількість голосів варіювалася від простого три-чотириголосся до восьми-дванадцятиголосся. Серед найвидатніших композиторів партесної музики в Україні — М.Дилецький, С. Пекалицький, І. Домарацький, Г. Левицький.

Хорові колективи зазвичай були організовані церков- ними братствами; кращі з них — у Києві, Львові, Луцьку. Про багатство репертуару української хорової музики того часу свідчить збережений список нот Львівського братства (1697 р.), у якому названо 396 партесних компо- зицій, зокрема 151 концерт і 56 літургій.

Із XVII ст. хор стає невід’ємним учасником опери. З’являються також світські капели, що пов’язано з розвитком жанрів ораторії, кантати, хорових концертів тощо.

Літургія (грец. λειτουργία — громадська повинність, служіння) — головне богослужіння християнської церкви, під час якого здійснюється таїнство Євхаристії.