Шедевр — надзвичайно майстерний, довершений у своєму жанрі твір, який отримав захоплені відгуки від критиків.
Л. ван Бетховен. П’єса «До Елізи» (фортепіано).
Л. ван Бетховен. П’єса «До Елізи» (сучасна обробка).
«До Елізи» — знаменита фортепіанна п’єса Людвіга ван Бетховена. Твір було написано приблизно в 1810 році, проте опубліковано лише 1865 року німецьким музикознавцем Людвігом Нолем. Саме Ноль і дав п’єсі її сучасну назву, оскільки на рукописі була присвята, виведена рукою автора: «Елізі на довгу пам’ять від Л. ван Бетховена».
Деякі дослідники вважають, що твір присвячений німецькій співачці Елізабет Рекель (сопрано).
Серед багатьох камерно-інструментальних творів окрему групу складають твори для скрипки. Грати на цьому інструменті доволі складно.
Однак в музичній історії XVIII–XIX ст. був один із композиторів, який надзвичайно майстерно виконував власні твори на скрипці. Це геніальний італійський скрипаль-віртуоз та гітарист Ніколо Паганіні.
Віртуоз (від лат. virtus — сила, доблесть, талант) — артист-музикант, який досконало володіє виконавською технікою.
Музичну спадщину Ніколо Паганіні складають твори для скрипки (24 каприси, 12 струнних квартетів, 6 скрипкових концертів); скрипки і гітари (12 сонат та ін.).
Скрипкове мистецтво наступних епох розвивалося під впливом стилю Паганіні — його прийомів уживання піцикато, подвійних нот і різних фігурацій. Власні твори маестро насичені надзвичайно складними пасажами, що свідчать про багатство його технічних прийомів. На теми Паганіні творило багато видатних композиторів — відомі варіації Й. Брамса та ін.
Н. Паганіні. Каприс №24
Капричо, або каприс (італ. capriccio — примха, каприз) — інструментальна п’єса довільної форми у блискучому, віртуозному стилі, що ґрунтується на імітації.
Н. Паганіні. Каприс № 24 (сучасна обробка).
Імпровізація (від лат. improvisus — непередбачений) — це створення музики без попередньої підготовки, експромт.
Скрипка входить до складу сімейства струнно-смичкових інструментів. Вона має чотири струни. З’явилася скрипка приблизно в середині XVI століття; її прообразом була віола.
У XVI столітті та на початку наступного творили відомі скрипкові майстри сімейства Аматі. Їхні інструменти й досі вирізняються прекрасною формою та чудовим матеріалом. Загалом, Італія славилася виробництвом скрипок, серед яких нині надзвичайно високо цінують скрип- ки Страдіварі та Ґварнері.
Усі майстри мріють дізнатися секрет звучання скрипки Страдіварі. Френсісу Шварцу із Швейцарії вдалося винайти метод обробки деревини, що дозволяє досягти звучання, аналогічного скрипці Страдіварі.
До слова, Ніколо Паганіні мав колекцію скрипок майстрів стародавньої Італії й особливо шанував скрипку роботи Ґварнері. Уславлений інструмент хтось влучно назвав «удовою Паганіні». Згідно із заповітом музиканта, «удову Паганіні» було передано у власність міста Генуя.