25. Українські веснянки

Здавна в Україні побутує фольклорно-пісенний цикл, тісно пов’язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом селян.

Пісні весняного календарного циклу, поряд з іншими землеробськими піснями, належать до найдавніших здобутків культури східних слов’ян, яку успадкувала культура Київської Русі. Пізніше ці календарно-обрядові пісні, що століттями складалися і збагачувалися, стали основою для музичного мистецтва українського народу.

«Традиції зустрічі весни»

Весна – найулюбленіша пора року. Лише згадка про неї пробуджує радість і нові традиції. Її прихід відчувають і по-своєму переживають дорослі і діти, тварини і рослини – усе, що є живого на Землі. Не випадково наші пращури у давнину пов’язували з весною і новолітування. Саме в березні вони відзначали Новий рік.

З давніх-давен не було села в Україні, в якому не зустрічали прихід весни. Як тільки танув сніг і сріблястими струмками збігали води, а левади підсихали під промінням весняного сонця, дітлахи зверталися до своїх неньок:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимонька в візочку,

Літечко в човничку

Вважається, що саме з 22 березня, свята Сорока святих, починалися веснянкові забави.

Весну, за уявленнями наших пращурів, на крилах приносили пташки. Тому обрядове печиво випікали у формі пташок: діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну.

Пташок викликаю

З теплого краю:

Летіть соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньку!

Свято зустрічі весни приурочували до початку льодоходу – «коли щука хвостом розіб’є лід». У веснянках висловлювали вихваляння йти «полонку рубати, нагідку добувати».

У кожному селі до зустрічі весни готувалися з особливою ретельністю. Хлопці виготовляли зиму-опудало із соломи, вдягали його у старе лахміття і вкопували посеред левади. сюди ж сходилися і дівчата у вишитих блузках і з віночками на голові. Хлопці солом’яну ляльку, а попіл розсіювали довкола. Це означало, що весна остаточно переборола зиму.