Тема уроку: Диктатура Гая Юлія Цезаря
Основні події:
90-88 рр. до н.е. – Союзницька війна;
89-85 рр. до н.е. – Перша Мітрідатова війна;
60 р. до н.е. – утворення Першого тріумвірату;
58-50 рр. до н.е. – Галльська війна;
40-ві рр. до н.е. – Громадянська війна;
49 р. до н.е. – встановлення диктатури Цезаря;
44 р. до н.е. – смерть Цезаря.
Основні поняття:
Диктатор – це особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим;
Громадянська війна — це збройна боротьба між громадянами однієї держави;
Тріумвірат – союз між трьома практично однаковими могутніми політичними чи військовими лідерами, який був спрямований проти сенату;
Особи: Луцій Корнелій Сулла, Гней Помпей, Марк Красс, Юлій Цезар, Клеопатра.
Багаторічні загарбницькі війни Риму відривали хліборобів від їхніх господарств. Повертаючись із походу, селяни-легіонери часто виявлялися обплутаними боргами і втрачали свої ділянки. На їхніх колишніх полях працювали раби нових хазяїв. У римському суспільстві назрівало невдоволення.
У цей час римляни обрали народним трибуном Тиберія Гракха. У 133 р. до н.е. Тиберій запропонував прийняти земельний закон, за яким громадські землі, незаконно захоплені багатими землевласниками, поверталися бідним. Але противники Тиберія звинуватили його у спробі захоплення верховної влади і вбили.
Через дев’ять років після загибелі Тиберія молодший Гракх був обраний народним трибуном. Він продовжив справу брата. Тисячі селян отримали ділянки. Для найбідніших городян Гай домігся продажу за низькими цінами зерна з державних комор.
Через декілька років було скасовано заборону на продаж земельних ділянок. Зубожіння селян Італії продовжувалося. Після загибелі братів Гракхів загострилися відносини не тільки між багатими і бідними, але й між знатними і незнатними.
В той час рабами володів майже кожен римлянин. Найважчим покаранням для раба був продаж його в каменоломню, на рудник або в гладіаторську школу. У таких школах рабів навчали володіти зброєю. Вони ставали гладіаторами і повинні були битися на потіху публіці один проти одного або загін проти загону. Раби не завжди мирилися зі своїм становищем. Час від часу вони повставали.
Найбільше повстання рабів відбулося в Італії у 74-71 рр. до н.е. У гладіаторській школі в Капуї виникла змова. Гладіаторів очолив раб Спартак, родом із Фракії. Сімдесят вісім сміливців напали на охорону і вирвалися на свободу.
План уроку
1) Диктатор Сулла і початок політичної кар’єри Цезаря.
2) Виникнення першого тріумвірату.
3) Цезар – повелитель Риму.
Диктатор Сулла і початок політичної кар’єри Цезаря
У 82-79 рр. до н.е. диктатором у Римі став полководець Луцій Корнелій Сулла. Спочатку Сулла служив офіцером у полководця Марія й уславився своїми військовими походами в різні частини світу. Солдати любили Суллу і нагородили його прізвиськом «Щасливий».
Під час Першої Мітрідатової війни, коли Мітридат наказав знищити 150 тис. римлян, які оселилися у провінції Азії, Рим послав проти нього велику армію на чолі з Суллою. Мітридат, бачачи військову перевагу Сулли, вирішив мирно залагодити справу.
Поки Сулла воював з Мітридатом, Гай Марій зі своїми прихильниками захопив владу в Римі й стратив його прибічників. Повернувшись Сулла жорстоко помстився Марію. Помста поступово переросла в політичні репресії. Гинули безневинні люди. Сулла дозволив усім убивати своїх ворогів і навіть оприлюднив списки їхніх імен – проскрипції. Майно, землю і рабів, які належали страченим, Сулла щедро роздавав своїм прибічникам.
Гай Юлій Цезар народився 13.07.100 р. до н.е. Походив із стародавнього і знатного патриціанського роду. Він сам з притаманною справжньому римлянові гордістю підносив свій рід до напівлегендарних царів і навіть до богів. Майже все своє життя він провів у військових походах. Нерідко доводилося йому спати на простому похідному ліжку, загорнувшись у солдатський плащ. Переказували, що Цезар міг одночасно слухати, читати і писати. У 84 р. до н.е. юний Гай Юлій, очевидно, завдяки протекції впливових родичів і друзів родини, був обраний жрецем Юпітера. На цей поважний пост міг бути обраний лише той, хто належав до патриціанського роду. Того ж року одружився на Корнелії.
У 82 році до н. е. Рим завоювали суллянські війська і диктатором став Сулла. Спершу він відмінив усі закони, прийняті Марієм. Його прибічники були покарані. Цезар був усунений з посади жреця Юпітера. Потім від нього вимагали розлучення з Корнелією. Але Цезар не виконав наказу Сулли. Це обернулося погано для Гая Юлія: посаг Корнелії було конфісковано, а Цезар позбавлений спадку. Під загрозою решту, переодягнений, хворий на лихоманку, Цезар блукав в Сабінській області. Та, не зважаючи на всі застережні засоби, його схопив сулленський патруль. Цезар відкупився за 12 000 динаріїв. Вимушений був залишити Рим і вирушив до Малої Азії. Повернувся у 79 році до н. е. у Рим після смерті Корнелія Сулли.
Після повернення Цезаря до Риму починається його політична кар'єра. У 62 році до н. е. займає високу посаду претора
Виникнення першого Тріумвірату
У 60 році до н. е. Цезар управляв Південною Іспанією. Поступово в нього виник задум добитися ще більшої влади в самому Римі. Для цього він таємно домовився з відомими полководцями Марком Крассом і Гнеєм Помпеєм. Вони утворили Перший тріумвірат (від слів „тріумф" - три та „вір" - муж). Це був союз, спрямований проти сенату. Тріумвіри поділили між собою керівництво провінціями і домовилися підтримувати один одного. Користуючись підтримкою колег Юлій Цезар організовував військовий похід у Галлію (територія сучасної Франції). Серед галльських племен не було єдності, вони ворогували і воювали між собою. Цезар, який прибув до Галлії у 58 р. до н.е., скористався з цього. Сповідуючи відомий римський принцип «розділяй і владарюй!», він поступово, за вісім років, підкорив усю Галлію. Але ця перемога не була остаточною. Племена галлів постійно повставали, і римлянам весь час доводилося їх упокорювати.
Уся Галлія, завойована Цезарем, увійшла до складу Римської держави. про похід до Галлії Цезар розповів у своїх «Записках про Галльську війну».
Цезар вийшов до протоки Ла-Манш і навіть переправився на Британські острови. Завойовані землі увійшли до складу римської держави як провінції Галлія. Поки Красс воював з парфянами в месопотамських пустелях, а Цезар придушував повстання в Галлії, Помпей залишався в Римі і все більше впливав на державні справи. Після смерті в 53 р. до н. е. Красса Помпей фактично ставав єдиним правителем держави. Політична анархія в римі підказувала Сенатській олігархії необхідність сильної влади. Помпей здавався сенату кращим союзником, ніж Цезар. 52 року до н. е. Помпей був обраний консулом вперше в римській історії без колеги. У 50 р. до н. е. Помпей, наляканий успіхами Церазя у Галлії, почав схиляти сенат до прийняття рішення про відклик Цезаря з завойованих земель. 1 січня 49 р. до н. е. сенат ухвалив відповідний наказ. Народні трибуни наклали на це рішення „вето" і втекли до Цезаря. У розпорядженні Юлія Цезаря було лише два легіони (бл. 10 тис. воїнів). Перебуваючи біля кордонів Італії він розумів, що, перейшовши р. Рубікон, розпочне громадянську війну. Зваживши всі „за" і „проти", зі словами „Жереб кинуто!" - він переправився на той бік річки.
Помпей відступив до Греції. У Греції поблизу міста Фарсал. У 48 р. до н. е. відбулася битва двох видатних римських полководців. У Битві при Фарсалі, Цезар розбив армію Помпея, якому вдалося втекти до Єгипту. Там, разом із родиною, він сподівався знайти притулок і захист у царя Птолемея XII. Але на той час цар Єгипту вже помер, і за його трон сперечалися син і дочка — Птолемей ХІІІ і Клеопатра. Переміг Птолемей. Щоб не сваритися з Цезарем, він наказав убити Помпея.
Цезар – повелитель Риму
Цезар, прибувши з військом до Єгипту слідом за Помпеєм, утрутився в боротьбу за трон на боці Клеопатри. Під час війни Птолемей ХІІІ загинув, а Клеопатру було проголошено царицею Єгипту. Цезар провів в Александрії кілька місяців. Згодом йому довелося вирушити до Сирії, проти сина Мітридата VI Фарнака, який загрожував римським володінням в Азії. Війна тривала всього сорок днів. У дивовижно короткий строк Цезар розбив Фарнака, про що надіслав звіт до сенату в трьох словах: Veni, vidi, vici (лат. «Прийшов, побачив, переміг»). Криза республіканського ладу Риму досягла найвищого напруження. Фактично народовладдя зійшло нанівець. Настали часи одноосібних диктаторів.
Повернувшись до Риму, Цезар відсвяткував чотири великих тріумфи: галльський, єгипетський, азіатський та африканський. А в Іспанії тим часом зібралася велика армія на чолі з двома синами Помпея — Гнеєм і Секстом. Цезареві довелося знову воювати. У 45 р. до н. е. біля міста Мунда відбулася битва. Сини Помпея зазнали поразки. Гней загинув, Секстові вдалося врятуватися. Громадянська війна закінчилася. Цезар став диктатором.
Ставши диктатором, Цезар утримував у своїх руках величезну владу, обійнявши одночасно кілька магістратур: народного трибуна, консула, цензора, претора. До того ж ще із 63 р. до н. є. він був верховним понтифіком Риму.
У 44 р. до н. е. його було проголошено одвічним диктатором. Він щорічно обирався консулом і діяв через органи влади республіканського Риму Як цензор, він мав право визначати склад сенату. Як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети. Народні збори за таких умов утратили реальну силу, хоча скликалися час від часу. Головною метою політики Цезаря було відновлення нормального життя держави. За кілька місяців правління Цезар здійснив певні реформи: упорядкував систему управління та збирання податків, збільшив кількість магістратур, що послабило роль кожної з них, видав закон про безплатні роздачі хліба для плебса, а також закон проти розкоші, за яким було заборонено користуватися ношами, носити пурпуровий одяг і перли. У 45 р. він запровадив новий, сонячний календар замість місячного, який було названо юліанським календарем. Для цього до Риму запросили вченого-астронома з Єгипту. У нашій країні ним користувалися до 1918 р.
За своє життя Цезар ввів реформу дорожнього руху. Правила Цезаря, звичайно, були не досконалі і суттєво відрізнялися від сучасних, але дещо з них використовується і зараз, наприклад, вулиці з одностороннім рухом.
З сходу сонця і до кінця робочого дня (за 2 години до заходу сонця) заборонявся приїзд по Риму колісниць, екіпажів, приватних возів. А іноземці повинні були залишати транспорт за містом і пересуватися тільки пішки або в найманих паланках (своєрідне таксі). Щоб правила виконувалися, був створений спеціальний патруль, який повинен був в основному не допускати сутичок між „водіями".
Прагнучи примиритися з політичними противниками, Цезар підкреслював свою поблажливість і доброзичливість до всіх. Гасло милосердя та злагода ним неухильно дотримувалося. Він дарував помилування всім ворогам, запобігав перед міським плебсом, щоб здобути його прихильність.
Але серед оптиматів проти Цезаря визрівала змова понад 60 сенаторів на чолі з Брутом і Кассієм. Змовники вважали, що Цезар єдиний становить загрозу для Республіки; варто його усунути й обрати на кожну магістратуру окремих осіб, як повернуться старі добрі часи розквіту держави. Заколотники неспроможні були зрозуміти, що республіканський лад вичерпав свої можливості. Криза Республіки полягала в тому, що Рим з невеликого полісу перетворився на величезну державу, яка володіла половиною світу, підкоривши інші народи. Республіканська форма правління вже не відповідала такому становищу. Часи Республіки завершувалися.
15 березня 44 до н.е. під час засідання в сенаті Цезаря було вбито заколотниками на очах сенаторів. Опис вбивства Цезаря істориком Крип’якевичем:15 березня 44 p. до н.е., Цезар пішов на нараду до сенату. Коли диктатор сів на своєму кріслі, один із змовників попросив його відкликати із заслання свого брата. Цезар рішуче відмовив. Тоді той кинувся на Цезаря, стягнув з нього червону тогу і крикнув: «Чого чекаєте, приятелі?» Змовник Каска перший ударив Цезаря стилетом у шию. Рана не була глибока й смертельна, і Цезар вирвав стилет з окликом: «Що робиш, проклятий Каско?» Тоді інші змовники кинулися з усіх сторін із стилетами. Цезар боронився і кричав, але коли побачив Брута із витягненим стилетом, закрив собі лице тогою і перестав боронитися. Оповідали пізніше, що останніми його словами були: «І ти, Бруте, проти мене?» Він упав мертвий під статуєю Помпея, діставши 23 рани.
Домашнє завдання.
1. Прочитайте параграф § 48.
2. Відповісти на запитання після параграфу (письмово)