Тема. Історичні праці ХІХ – початку ХХ століття.
«Історія України-Руси» Михайла Грушевського.
Художні твори про минуле України
Як і на попередньому, сьогодні ми продовжимо знайомитись із історичними дослідженнями та дослідниками цих подій.
Історія Української державності була дуже складною. Складною була і робота дослідників історії України. Довготривалий час українські землі знаходились у складі Російської імперії і імперська влада всіляко чинила опір роботі дослідників.
Історичні праці ХІХ – початку ХХ століття
У ХІХ столітті попри перешкоди починає розвиватись українська історична наука.
Визначною пам'яткою історіописання стала "Історія Русів". На жаль, її авторство залишається нез'ясованим і до сьогодні. Більшість дослідників вважають, що твір був підготовлений наприкінці 18 – поч. 19 ст. Ймовірно також, що він пройшов кілька редакцій, останню – на поч. 19 ст. "Історія Русів" значною мірою вплинула на подальший розвиток українського історіографічного процесу, заклавши нову традицію – розглядати козацтво та його гетьманів як основну рушійну силу української історії, починаючи з 16 століття.
М.Максимович, зокрема, одним із перших відкинув домінуючу тезу про етнічний характер козацтва й акцентував на тому, що козацтво є соціальною групою. Виникнення козацтва він пов'язував із початком боротьби проти турецько-татарської агресії. При розгляді національної революції 1648–1657 рр. він вказував як на основну причину повстання на соціальний гніт, а не на мотиви помсти за особисті кривди. Одним із творців народницького напряму в українській історіографії вважається М.Костомаров.
Найбільш послідовно народницький напрям в української історіографії репрезентований у працях В.Антоновича та його учнів.
«Історія України-Руси» Михайла Грушевського
Свого найвищого розвитку народницький напрям в українській історіографії досяг у науковій творчості М.Грушевського. У своїх роботах М.Грушевський запропонував вивчати історію саме народу, а не держави. У своїй фундаментальній "Історії України-Руси" він наголошував на тому, що немає й не може бути "общерусскої" історії, оскільки нема "общерусскої" народності, а отже, й об'єкта для дослідження.
Історія України-Руси — 10-томна монографія Михайла Грушевського. Головна праця його життя. Містить виклад історії України від прадавніх часів до другої половини 17 століття. Писалася з перервами протягом 1895—1933 років. Справила вплив на формування української історіографії новітнього часу.
Художні твори про минуле України
Історична тема — одна із традиційних, провідних тем в українській літературі.
Пам'ятка давньої літератури "Слово о полку Ігоревім" відбиває події, пов'язані з походом князя Ігоря проти половців.
У багатьох своїх творах, особливо в поемі "Гайдамаки", Т. Шевченко звертався до звитяжної доби в історії українського народу — козаччини, відтворював події гайдамацького руху. Великий Кобзар змалював образи Богдана Хмельницького, Івана Ґонти, Максима Кривоноса, Байди Вишневецького.
Робота з історичним та художнім джерелом
М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ VIII. Стор. 4.
Не вважаючи на недовге своє правлїннє (яких небудь десять лїт фактичного правлїння, або й меньше), Святослав належить до найбільш виразних і характеристичних фіґур між давнїми руськими князями. Се, щоб так сказати, maximum дружинности між київськими князями. Роля князя — правителя, голови держави зовсїм сходить на другий плян перед воєвничим ватажком. Се чистий запорожець на київськім столї, і він прегарно схарактеризований з сього боку в класичнім текстї нашої лїтописи: „Коли князь Святослав виріс і став чоловіком, почав збирати богато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як пард і богато воював. Не возив за собою возів, нї казана, не варив мяса, але нарізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на углях і так їв; не мав і шатра, а підстилав на спаннє конячу опону, а в голові сїдло, і такі-ж були й його вояки. А як ішов на котрий край, сповіщав наперед: „іду на вас!“
Семен Скляренко «Святослав»
«…Доки княгиня Ольга була в дорозi, на Київському столi з її волi мусив сидiти вiн, Святослав, син Iгорiв. Вiн дiяв так, як велiв покон: прокидався до схiд сонця, вмивався холодною водою, одягався, накидав на плечi червоне, iз золотою оторочкою корзно, взував червонi, з довгими, загнутими носками хзовi чоботи, клав на голову хутряну шапку iз дорогим камiнням, а на шию чiпляв золоту княжу гривну.
Коли княжич виходив iз своєї свiтлицi, минав Золоту палату й спускався сходами в сiни, там на нього вже ждали Свенелд, воєводи, бояри, брат Улiб, на ганку й у дворі бiля терема чулись голоси тiунiв, гiнцiв земель, огнищан.
Проте княжич Святослав одразу не виходив до них, прямував до стравницi. Слiдом за ним iшли Улiб, Свенелд, воєводи, бояри. У стравницi, як годилось, Святослав клав жертву, всi мовчки ждали, поки її приймуть боги, а потiм сiдали до столу. …»
«…Мов вiтер, мов грiм, що котиться i все пiдсилюється в безмов'ї, мчали в полi вої княжича Святослава, а попереду летiв вiн сам — рiшучий, дужий,безжальний. I вони здоганяли орду, стикалися з нею, рубались, одбивали своїх людей, гнали хижаків далеко в поле, нищили, вбивали. I це княжич робив охоче, любо, бо захищав рiдну землю, людей її. …».
Запитання
Що спільного в цих джерелах?
Чим вони відрізняються?
Діти повинні зробити висновки, чим відрізняються науково-популярні твори від художніх (завдання виконується в зошиті, перевірю, коли вийдемо з карантину)!
Домашнє завдання
Опрацювати § 22