23.03.
Українські землі у складі Чехословаччини

Українські землі у складі Чехословаччини

Закарпатська Україна багато століть перебувала під владою угорського короля й разом з Угорщиною опинилась в складі Австрійської імперії. Коли ж відбулося падіння А-У цей регіон увійшов до складу Чехословаччини – це обєднання відбулося добровільно. 8 травня 1919 року, коли представники Ужгородської, Хустської та Мукачевської рад утворили Центральну Народну Раду й проголосили приєднання Закарпаття до Чехословаччини.
Це був окремий адміністративний край , що спочатку називався Підкарпатською Руссю, а згодом з 1928 року Підкарпатським краєм. На це рішення великою мірою вплинула політика карпотоукраїнської громади в США. Діячі еміграції провели переговори з Т. Масариком щодо включення українців Угорщини до створюваної республіки чехів і словаків на федеративних засадах. Після цього Тріанонським мирним договором червень 1920 р. було визнано передачу Закарпаття до Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь».
З усіх новостворених держав Чехословаччина була найдемократичнішою, тому становище українців тут було кращим ніж на інших землях.

Історичний факт
На території Підкарпатської Русі, що становила 5 % усієї території Чехословаччиини, де проживало 9% населення знаходилося 0.07% виробничих потужностей. Це у 136 разів менше ніж у Чехії і Моравії. Кількість зайнятих у промисловості Закарпаття за переписом 1930 року не перевищувала 16 тис. осіб. У міжвоєнний період не було збудовано жодного великого підприємства.
Не кращою була політика в аграрному секторі економіки. Населення потерпало від малоземелля та безземелля. Аграрні реформи проведені в даному краї не принесли позитивних результатів. Не було враховано інтереси українського селянства, що наділялося мізерними наділами – парцелами.

Факт
Середній розмір наділу українського селянина становив 0.56 га , у той час як румунській колоніст одержував 0.5 га під садибу, 4 га орної землі та 1га пасовиськ.
На Закарпатті уряд за великі кошти і з великими збитками для себе викупив землю у мадярських поміщиків, парцелізував її і через банк продав селянам. Після цього розміри 32 тис селянських господарств зросли майже на 1 га, хоча більшість продовжували бути малоземельними та 74% господарств мали до 5 га землі. 90% потрапили у боргову кабалу до банків та лихварів через високу орендну плату, численні штрафи та податки, які з 1919 по 1929 р. зросли у 13 разів.
Політичне життя у Закарпатті внаслідок виваженої і поміркованої політики уряду Чехословаччини щодо українських земель було різноманітним і активним. Тут вільно діяли українські громадські організації: «Просвіта», «Асоціація українських вчителів», «Пласт». У 1930-х рр. діяло близько 30 партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток, брали участь у виборах до чехословацького парламенту. Досить активною політичною силою була Комуністична партія. У 1924 році до чехословацького парламенту вони отримали 40% голосів, у 1928 р. – 15% , 1935 – знову найбільше за всіх – 26%.

Суспільно-політичні течії

Так, великою популярністю користувалися українофіли, які гуртувалися в Українському національному об’єднанні, що стояло на платформі створення суверенної держави. Українофіли, які спиралися на ідеї народників ХІХст., боролися за пробудження національної самосвідомості. Авторитетним лідером буде А. Волошин.
Проти українофілів боролися русофіли, які походили від москвофілів ХІХ ст. Після революції 1917 р. русофіли орієнтувалися на Прагу.
Русинство – суспільно-політична течія серед місцевого населення Закарпаття, прихильники якої вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним від українців і росіян. Помітної підтримки серед населення не мали; виступали за автономію, а в майбутньому за незалежність Закарпаття.

Проголошення Карпатської України
Після Мюнхенської угоди у жовтні 1938 р. Чехословаччина погодилася надати автономію Закарпаттю. Уряд краю спочатку очолив мадярофіл А. Бродій, а через кілька днів А. Волошин, який виступав за розбудову автономної Карпатської України у федерації з чехами й словаками. Йому вдалося провести кілька реформ, зокрема українізацію органів влади та освіти. Було створено збройний осередок — «Карпатську Січ», до складу якої увійшли 5 тис. осіб. Однак міжнародні події перешкодили існуванню автономії.
2 листопада 1938 р. Німеччина та Італія провели у Відні арбітраж, внаслідок якого було розділено Закарпаття. Угорщині передали українські землі зі 180-тисячним населенням і містами Ужгородом, Береговим, Мукачевим. Уряд А. Волошина переїхав до Хуста. У ніч з 14 на 15 березня 1939 р. німецька армія вступила на терени Чехословаччини. 15 березня 1939 р. Сойм (Сейм) Карпатської України проголосив незалежність країни й ухвалив Конституцію.

Культурне становище
Позиція чехословацького уряду на Закарпатті у сфері освіти була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Тут кожен мав право відправляти дитину до школи, де вона навчалася рідною мовою. Тому з 803 шкіл, які діяли, 463 були українськими. У Чехословаччині діяло кілька вищих навчальних закладів, які відігравали помітну роль у формуванні української інтелігенції. Це український вільний університет у Празі, Українська господарська академія у Подебрадах. Але ці вищі навчальні заклади створювалися для українців-емігрантів, яких у 1920-х рр.. налічувалося 50 тис чоловік.
У літературному житті західноукраїнських земель важливу роль відігравав журнал «Літературно-науковий вісник». З 1933 р. – «Вісник», навколо якого гуртувалися найвизначніші літератори: В. Стефаник, М. Черемшина, Є. Маланюк, У. Самчук та ін.
Серед художників вирізнялися постаті пейзажиста І. Труша, прихильника експресіонізму О. Новаківського, П. Холодного, який уславився іконописними працями.