Ігор Калинець
1 учень. Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939 р. в м. Ходорові на Львівщині в сім'ї службовця. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету ім. І. Франка. 1962 р., закінчивши українське відділення філологічного факультету Львівського університету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом — старшим науковим співробітником. Працював у Львівському обласному архіві аж до арешту в серпні 1972 року.
У поле зору партійних органів, а отже, і КҐБ, Ігор Калинець потрапив десь у 1963 чи 1964 році, коли мав перший прилюдний виступ у музеї українського мистецтва. Там він прочитав вірші "Ікона", "Церква", "Вітражі" та схожі до них твори. Наступного дня його викликали до обкому партії: "Чому читаєте такі поезії?" - "Бо пишу про обряди, народне мистецтво, які пов'язані з церквою, релігійною лексикою, атрибутикою, символікою", - відповів Ігор.
Відтоді, вважає, й опинився у чорному списку. А потім разом з дружиною Іриною у 1964-1965 ро-ках узяв участь у розмноженні та поширенні правдивого слова про приховувані події та явища суспільного й літературного життя України, зокрема статей "З приводу процесу над Погружальським", "Українська освіта в шовіністичному зашморзі", "Відповідь матері Василя Си-моненка Г.Щербань", щоденника В. Симоненка "Окрайці думок" та ін.
2 учень. У серпні 1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів. Подружжя Калинців тимчасово залишилося на волі. Хоч переслідувань і допитів вони не уникли.
23 грудня 1965 р. за постановою слідства матеріали щодо Ігоря Калинця, як і 13 інших підозрюваних в антирадянській пропаганді, були виділені для додаткової перевірки оперативним відділом УКҐБ. До цього списку, окрім Ігоря, потрапили Ольга Горинь, Василь Кобилюх, Любов Максимів, Роман Лещак, Ярослав Кендзьор, Степан Мороз, Ірина Калинець, Іван Остафійчук, Марія Влязло, Євген Наконечний, Іван Гречко, Богдан Шевчук та Теодозій Старак.
"Опіку" спецслужб Калинці відчували постійно. Особливо уважно "супроводжували" і підслуховували гостей з-за кордону, які бували у Львові у помешканні Ігоря та Ірини.
За громадянську непокору в тематиці віршів був репресований радянською владою: отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі та в Забайкаллі. Тоді попереднім слідством було встановлено, що він "...внаслідок націоналістичних переконань, починаючи із 1965 року, з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив антирадянську пропаганду і агітацію шляхом створення, розповсюдження та збереження наклепницьких документів, які порочать радянський державний лад". В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов лише 1981 року. А реабілітували Ігоря Калинця, як і багатьох, лише 1990-го...
3 учень. Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного
відділу Фонду культури.
Творчий доробок І. Калинця становить 17 поетичних збірок, що згруповані у двох циклах: "Пробуджена муза" (9 збірок) і "Невольнича муза" (8 збірок).
Перша збірка віршів поета "Вогонь Купала" побачила світ у видавництві "Молодь" 1966 року і була прихильно зустрінута критикою.
У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу "Пробуджена муза", а в США - другий том "Невольнича муза". Окремими виданнями за кордоном також вийшли поетичні збірки "Вогонь Купала" (1966), "Поезії з України" (1970), "Підсумовуючи мовчання" (1971), "Коронування опудала" (1972), "Невольнича муза" (1991, США), "Пробуджена муза" (1991, Варшава) та інші. В Україні — "Тринадцять алогій" (1991), "Шлюб з полином" (1995), "Слово триваюче" (1997), "Терновий колір любові" (1998), "Шлюб з полином" (1998), "Ці квіти нестерпні" (2000).
4 учень. У доробку поета чимало творів і для дітей, наприклад, "Книжечка для Дзвінки",
видана в Києві в 1991 році. Дзвінка - це ім'я коханої видатного карпатського ватажка опришків
Олекси Довбуша, пам'ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім'ям Дзвінка Ігор Ка-линець назвав свою доньку. Дружина Ігоря Калинця - відома українська поетеса Ірина Калинець.
Займається поет і перекладами художньої літератури, зокрема з польської мови.
Ігор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені І. Франка (Чикаго, США, 1979). У 1992 році отримав премію імені В. Стуса, а за книжку вибраних поезій "Тринадцять аналогій" був удостоєний Національної премії України імені Т. Шевченка. Має Міжнародну премію родини Антоничів (1997 р); Міжнародну поетичну премію "Кальвір-и-Квір" (Франція, 2003 р).
За визначні заслуги в утвердженні національної ідеї, широку пропаганду українського слова 2005 року відомому поетові та громадському діячеві Ігореві Калинцю було присвоєно звання почесного громадянина Львова.
5 учень
Перша частина поезій, об'єднана в збірку "Пробуджена муза", являє собою послідовне відчуження від світу. У перших збірках автор створює мікросвіт, повністю замкнений у минулому, утворений за допомогою алюзій на фольклор, слов'янську міфологію, народні вірування, ремінісценцій до життєвого шляху українських культурних діячів. У наступних збірках ліричний герой відчуває несправжність і штучну обмеженість свого ідеального світу й більше не може тримати його в ізоляції від реальності. Він залишає межі цього замкненого світу для того, щоб зустрітися зі світом реальним. Специфічна конструкція збірки утворює зв'язок між віршами та вертепним дійством, наслідком є створення світу-вистави. Вихід ліричного героя в реальний світ супроводжується відчуттям його чужості й абсурдності. Ліричний герой заглиблюється в самопізнання. У цей період відчутне поступове зникнення язичницьких мотивів з творчості І.Калинця та домінування християнської моралі. Глибока криза екзистенціального жаху перед реальністю долається усвідомленням необхідності заявити про свою громадську позицію й захистити дисидентський рух від наклепів та забуття. Цілком у межах екзистенціальної філософії автор визначає власні життєві цінності та обирає свідоме дотримання цих цінностей. Його незгода з існуючим порядком виражається у творчому, текстуальному руйнуванні навколишньої дійсності. Остаточне відмежування ліричного героя від реальності відбувається в останніх збірках першого періоду. Основним передтекстом виступає Новий Завіт. Ключовим поняттям для розшифрування образів є "гріх байдужості до вогню". Образ В. Мороза та дисидентів змальовується автором як образ нового Христа та християнських мучеників, що своєю самопожертвою мають спокутувати цей гріх. "Вогонь" - з уточненням в інших збірках "терновий вогонь" - цей дух і одухотворення, відчуття приналежності до нації. Уражені гріхом байдужості люди та реальність перетворюються на фікцію. Єдиною справжньою реальністю стає простір Нового Завіту з новими персонажами.
Поезії
"Мій азбуковник"
«Г»
народжений
у порожнечі гортані
ніби в дикім вертепі
з обдертими
з обтертими до блиску боками
охриплий
дістається світу
моя ганьба
прекрасний звір
перемагає мене
випростовуючись
обдавши довгим язиком
жагучим подихом
«О»
я вицілував губами легковажну веселкову кулю лине переливається
справжнє дитя
важко йому дається
і шорстке сусідство
і нові підступні терени
і здивування
колючка
навіть найм'якішої троянди
може виявитися
вбивчою
«Р»
з кінчика тремтячого язика
з кінчика твердого пера рвучко
гарячою головою зривається у вир коміть
гарне і горде
у русі
завжди радісне
за випалий дар
за вибір
офіру
навіть за хрест Христова літера