Він чи не єдиний у сучасній українській поезії автор, який створив не кілька віршів, циклів чи поем, а написав цілу книгу про матір.
Світлій пам’яті своїх батьків Марфи Никонівни та Іллі Івановича присвятив Борис Олійник збірку «Сива ластівка». Смерть матері змушує сина замислитися над її долею, згадавши все їхнє життя. З рядків поезії, які входять до збірки, поволі постає образ простої селянської жінки. Нелегка доля судилася матері: під час війни бідувала з малою дитиною, рано овдовіла, отримавши на чоловіка похоронку. Увесь тягар післявоєнної відбудови ліг на її плечі, за безкінечною роботою і клопотаннями ніколи було вгору глянути. Мати для поета – носій простих й одночасно вічних моральних істин.
Про свою безмежну синівську любов до матері поет говорить не тільки у віршах, а й у численних виступах, інтерв'ю, статтях. «...Мушу з глибокою вдячністю схилитися перед матір'ю... З нею ми не бачилися цілими тижнями, бо угіддя нашого колгоспу лежали за 7—10 кілометрів од села і в жнива зачепилівці їхали «в степ» на кілька днів, то кожні наші зустрічі ставали справжнім святом. Це свято завжди зі мною — і тоді, коли я з Києва виривався у рідні полтавські краї, до отчої хати, де на порозі, приклавши долоню дашком до чола, мене зустрічала най красивіша і найсвятіша для мене жінка — Мати, і тепер, коли її не ста ло і ми бачимося з нею тільки у снах та спогадах-видивах...», — пише поет
Назвіть образи-символи? (сонце, зорі тощо)
Розкрийте метафори в поезії.
Визначте роль пестливих слів.
Саме таким прекрасним і оповитим смутком спогадом є поезія «Сива ластівка» («Мамо, вечір 'догори'...»). Художня тканина вірша ввібрала в себе найясніші барви української народнопісенної творчо сті — недарма вірш вилився у таку ніжну, зворушливу пісню. Ця поезія стверджує діалектику буття, його вічне оновлення і відродження. Учи телеві варто підкреслити, що в «єдності матері і сина як основи майбут нього, в освітленні їхніх образів сонцем майбутнього Борис Олійник іде від великого Шевченка» . Водночас цей вірш є ніби ключем до розу міння загальної концепції всієї збірки. «Сива ластівка» — вияв найніжніших почуттів до матері, оспівування її як ідеалу. Ці дві головні думки втілені в основних образах-метафорах: «сива ластівка» і «сиве сонечко». Поет підкреслює у вірші, як і в багатьох інших своїх творах, високу ду ховність простої жінки-трудівниці, яка в холод «лютої зими»* в дні ли холіття, горя і печалі була для дітей «теплим леготом», «дивом-казкою», вселяла у відкриті дитячі серця віру в красу і добро. Сильному емоцій ному звучанню поезії сприяють постійні паралелі зі світом чарівної ук раїнської природи: сад вишневий, вечорова матіола, жито-доля, юний сонях. Якщо спробувати одним словом визначити домінанту в почутті лі ричного героя до матері, то це — ніжність. Вона бринить уже в самій назві збірки і головного в ній вірша, у сповнених незвичайної теплоти порівняннях, які десятикласники знайдуть у багатьох інших поезіях: «прихилялася теплим леготом, задивлялася білим лебедем...» («Сива ластівка»), «красива і сива, як доля» («Пісня про матір»), «тільки си вим квітом коси материні зацвіли» («Як упав же він...»), «мати наша — сивая горлиця», «І ми вертаєм... у вічну казку... до матерів» («Ялинка»); «тиха» стежка, якою ходила матуся, «зацвіла вечоровою матіолою, жіь том-долею»
Символічне-безсмертя, яке піднімає Борис Олійник у цій поезії, розроблена по-новому: поет ніби нагадує читачам, що безсмертя можна досягти не тільки шедеврами мистецтва чи науковими відкриттями, але й добрими справами. Так, мати назавжди залишається безсмертною у своїх дітях, стаючи «замисленим полем на цілу планету, на всі покоління й віки»
Доведіть, що праця - це основа буття людини. (на прикладі поезії "Пісня про матір")
Яка частина мови переважає в поезії? Чому?
Вербальний ряд поезії простежує дієслівні метафори посіяла літа, прибрала планету, послала споришу, навчила дітей, які поетично передають життєвий шлях матері. Який присвячений не тільки своїм онукам і дітям, а й усьому людству.
Складну метафору тихо пішла за межу поет вживає, щоб оспівати безсмертя матері, а відтак і безсмертя всього роду [5, с.26]. Також використовує ефімістичний образ, не називаючи негативне слово – смерть
У яких рядках виражена головна ідея твору?
Який заповіт дають нам батьки?
Рід наш — з кореня верби.
Не шукай древніше знаті:
На фамільному гербі
Ми карбуєм вічне:
«Мати».
В чорнім горі і журі
Віру нашу не підтяти:
Умирають матері,
Та не вмре ніколи
Мати!