Вступ

Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури. Суспільно-історичні умови розвитку, основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм). Митець і влада, свобода творчості. Поняття «розстріляне відродження».

модернызм.ppt
вступ.ppt

Завдання 1. Прочитайте уривок із поеми В.Сосюри *Розстріляне безсмертя*

Виразне читання уривка поеми В. Сосюри «Розстріляне безсмертя».

…В вікно б’є вітер непривітний,

дощем, як снігом в час зими.

І дивляться Василь Блакитний,

і Хвильовий на мене з тьми…

Чого ви дивитесь із ночі?..

Ви прожили свій вік не зря…

В одного сині-сині очі,

в другого ж карі, як зоря,

коли прибій в граніт гуркоче

і кида бризки з янтаря…

Ви не боялись бога й чорта,—

ви віддали борні свій спів.

Один умер через аорту,

а другий сам себе убив…

Убив себе, але не спів,

був друг мені і друг Еллану,

і на житті своїм, о гнів! —

як Микитенко говорив,

«поставив крапку олов’яну».

А Микитенка хто убив?..

Все та ж змія проклята, чорна,

що в наші лави заповзла

і нас, синів ковадла й горна,

таємно жалила й пекла

тортур залізом… повна шалу,

вона вела у тьмі бої

і в Революцію стріляла

безсмертним іменем її!..

Душа Миколи Куліша

крилами б’є в вікно блакитне

крізь ніч, похмуру й непривітну,

в мою поему поспіша.

Він геній був… І от не стало

орла духовних тих висот,

куди послав його народ

і партія куди послала.

Пішов у небуття, як дим…

І Курбас Лесь пішов за ним.

Серця спинились їхні чулі

од голоду, а чи від кулі…

І ті, кого любить я звик,

і Кириленко, і Кулик,

що з нами йшли у даль щасливу,

і Підмогильний, і Вражливий,

що з смертю вийшли на двобій,

Кривенко, Плужник, Лісовий

стоять, мовчать у тьмі страшній…

Стоїть в очах примарне військо…

І дивляться Влизько й Фальківський,

із глибини і тишини

вітають Мисика вони…

Не чуть за вікнами сирен…

А я дивлюсь у ніч патлату…

Й заходить тихо у кімнату

печальний Миша Йогансен…

Він теж упав від кулі ката

лицем униз чи горілиць,

із ним упав Косинка Гриць.

«Прощай, матусенько, єдина!»

Я певен, що так Гриць сказав.

І постріл тяжко заридав…

І цілували губи сина

криваву землю України…

Про них співаю я сьогодні

і про усіх, кого нема,

кого ковтнула смерті тьма…

Їх кров наповнила б безодні!..

Досвітній, Епік… Любі, любі,

хоч в пісні воскресить би вас

і той страшний, безумний час!..

Аж ось іде Гордій Коцюба,

у кому лева міць жила,

й сідає мовчки край стола…

«Чи всі зібрались?» Ще нема

Панаса Любченка і Лева,

що звався Скрипником… (Крицева

у нього вдаченька була).

І ще Затонського нема.

Смерть гордий дух їх переміг,—

то тільки тіло сталь порвала…

Нехай фізично вбили їх,

але їх дух не розстріляли!

Хай лине спів, як гул пожеж,

і про товаришку Левкович!..

Зайшли Затонський, Скрипник теж

і Любченко Панас Петрович.

А ось із зором, повним мук,

іде Валерій Поліщук…

«Ну що? Зібралися, вояки?

Стіл круглий, тут усі однакі»,—

лунає голос, мов з-за хмар.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сидять, хитають головами

й на мене дивляться… Уперті,

чужі хитанням і журбі,

вони були у боротьбі

за Україну і за Русь…

Так тяжко плачу і дивлюсь

я на розстріляне безсмертя,

як на дитя убите мати…

Страшний пройшли ми, друзі, час.

Та як живі вони між нас

і будуть жить на горе кату!..

Безсмертя ж бо не розстріляти!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І знов… Озерський… Пилипенко…

Страждали ви од тих же рук,

що і Федькович, і Шевченко,

й Франко Іван… На ниві мук

один серця довбав нам крук

і додовбав-таки, проклятий,

зальотний гість у нашій хаті,

на золотій землі моїй…

Та не програли ми двобій,

хоч воробйови нас в ці роки,

що в даль летять, немов потоки,

рвучи майбутнього загать,

духовно хочуть розстрілять…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А в саду гнуться пишні віти,

життя так радісно шумить

багряним прапором в блакить…

О ні! Безсмертя не убити!

Ми будем, браття, вічно жить,

як і вкраїнська наша мова.

Я не боюся Воробйова,

хоча ще точить з серця кров

цей колективний воробйов

під маршу радісного звуки…

Але йому одсохнуть руки…



Завдання ІІ. Подивіться відео та дайте письмову відповідь на ДВА питання.

  1. Про яку *українську мафію* говорить Капранов?

  2. Що значить *Червоний ренесанс*?

  3. Чому саме в цей час виникають літературні групи?

  4. Як влада збільшувала кількість читачів?

  5. Які конфлікти виникли між українськими та російськими (комуністичними) митцями (владою)? Чому розгромили українське відродження?

  6. Спілка письменників СРСР - це позитив чи негатив у розвитку літератури?


Literaturna_diskusiya.ppt
Документ Microsoft Word.doc

Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років.

Поет-футурист М. Семенко – сміливий експериментатор. Урбаністичні мотиви його лірики, їхня змістова новизна, ламання класичної форми («Бажання», «Місто», «Запрошення»).

авангардызм.ppt
кубызм.ppt
футуризм.ppt
сюрреалызм.ppt

Літературно-поетичні засоби авангардизму:

пародійні прийоми,

вульгаризм,

використання нецензурної лексики,

«прозаїзації» поетичного стилю.

Першою хвилею авангардизму в Україні став так званий історичний авангардизм 1910–1930 років. Представники цього напряму намагалися очистити українську літературу від застарілих тенденцій — народництва, консерватизму, хуторянства. В українській літературі початку ХХ століття найвиразніше виявилися такі напрями авангардизму, як експресіонізм та футуризм.


Конструктивізм в українській літературі

Конструктивізм в українській поезії можна вважати умовним, попри домагання його основного ініціатора Валер'яна Поліщука. Майкл Йогансен.

Прочитати статтю за покликанням та дати відповідь на 1 питання:

1. У чому незвичність журналу *Авангард*?

ІІ. Про що мріяли авангардисти групи В. Поліщука?

3. Яке завдання авангардисти ставили перед літературою?

4. Які види мистецтва висували авангардисти на перший план? Чому саме їх?

Український футуризм

В 1914 році народжується український футуризм. Його справжнім лідером стає Михайль Семенко, що друкує маніфести до своїх поетичних збірок „Дерзання” і „Кверо-футуризм” (від лат. quero — шукати). М. Семенко оголошує війну будь-якому канонові та культові в мистецтві. Він протестує проти культу Т. Шевченка (М. Семенко демонстративно спалює власного „Кобзаря”) та „хуторянського”, провінційного мистецтва. М. Семенко нехтує національним у літературі — воно здається йому примітивом. Поет виступає за „красу пошуку”, за стрімкий рух мистецтва: „процес мистецтва, — на думку М. Семенка, — динамічний субстан-ційно”. Семенко організовував різні футуристичні групи: „Кверо” (1914 p.), „Фламінго” (1919 p.), „Ударна група поетів-футуристів” (1921 р.), „Аспанфут” (асоціація панфутуристів) (1921 p.). Футуристичні угруповання діяли також у Харкові („Ком-Космос”) та Одесі („Юголіф”). У лавах футуристів перебували О. Слісаренко, Я. Савченко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Г. Шкурупій, Г. Коляда, Μ. Щербак та інші. В 1922 році Михайль Семенко, який називає себе „футуро-рубом на незайманих лісах української літератури”, розробляє теорію панфутуризму. Поет вважає, що „мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму”, пішло деструктивним шляхом. Потрібно не чекати, поки воно саме відімре, а „добивати” його, аби з уламків старого мистецтва зводити, конструювати нове. Концепцію Семенка підтримав і Гео Шкурупій.

У середині 20-х років футуризм, як український, так і світовий, завершує своє існування. Він переживає себе як організована течія й система ідейно-естетичних настанов. Проте досвід футуризму, його принципи та засоби переймають авангардисти інших літературних і мистецьких угруповань (дадаїсти й сюрреалісти в Західній Європі, імажиністи і оберіути — Д. Хармс, О. Введенський, М. Заболоцький — у Росії, конструктивісти — В. Поліщук, О. Левада, Р. Троянкер — в Україні).