Ліна Василівна Костенко
Ганна Черкаська про Ліну Костенко
Прочитайте слова друзів про Ліну Костенко. Визначте, які риси характеру творчої манери відзначено в спогадах.
Рецензія на дипломну роботу - збірку "Проміння землі": «Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуговує, з моєї точки зору, найвищої оцінки. Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб’язкового копирсання, надривності, цинізму. Я погано знаю українську мову, але знаю її настільки, наскільки це мова братня, наскільки я чув її поряд з собою, наскільки читав Шевченка, Тичину, Рильського і Бажана,— маючи поряд з оригіналом російський переклад: точніше було б сказати, що я не стільки знаю, скільки відчуваю українські вірші Л. Костенко, я відчуваю, що українські вірші її досконалі, а російські переклади, зроблені рукою автора, адекватні оригіналу. І ця обставина також прикметна!» (3 квітня 1956 р. В. Іванов).
«Можна по-різному ставитися до її поезії, — писав Леонід Первомайський, котрий і сам у цей час перебував у стані дивовижного духовного самооновлення й злету, — але це вже давно яскрава і самобутня поетична творчість, далека від невправності і несміливості перших спроб. Художня зрілість поезії Ліни Костенко ставить її в один ряд з кращими нашими поетами — не тільки молодими — і примушує нас нетерпляче чекати кожної нової книги талановитої поетеси».
Микола Жулинський, академік:
— Ліна Костенко — це позиція. Національна. Горда. З глибинним почуттям людської гідності гортаю першу поетичну книжечку Ліни Костенко «Проміння землі». Уже там заявлена ця незалежна позиція.
Я в людей не проситиму сили,
Я нічого в житті не просила...
Марія Бурмака, заслужена артистка України, кандидат філології:
— Ліна Костенко не тільки Поет і Людина епохи — це один із небагатьох наших моральних авторитетів. У 89–90-му я почала писати сама. Розуміла, що це не можна назвати поезією, це — лише тексти пісень. Тому й не хочу видавати збірку своїх віршів, бо знаю: в Україні є Ліна Костенко.
Іван Малкович,поет, видавець:
— І в поезії, і в житті Ліна Костенко вражає своєю особливою афористичністю. Коли свого часу в останній момент у філармонії відмінили моновиставу за «Марусею Чурай», Ліна Костенко прийшла до директора філармонії, підвела його під люстру (щоб краще видно) і «відляпасувала» йому фізію. Той нерозумний директор подав на неї в суд, — зрештою, це відома історія. Але найбільше мені подобається те, що було далі... Ліну Костенко викликали в суд і запитали, чи не заперечує вона того, що дала ляпаса директорові філармонії. «Заперечую», — сказала Ліна Василівна. «Як, ви це заперечуєте?». «Так, заперечую! — відказала вона. — Бо я дала не одного, а два ляпаси — за себе і за Марусю Чурай». Гадаю, що якби видати окрему збірку поетичних і життєвих афоризмів Ліни Костенко, то вона не поступалася б ні за обсягом, ні за дотепністю знаменитому Оскарові Вайльду.
Родина Ліни Костенко
Ліна Костенко і Запорізький край (стаття Людмили Тесленко)
ЛІНА КОСТЕНКО ТА БЕРДЯНСЬК
Бердянськ і Ліна Костенко? Правда це чи просто фантазії провінційного містечка? Невже знаменита поетеса засмагала на Азовському морі, ласувала янтарним виноградом, втішалася золотистими абрикосами, пригощалася смаженими бичками, прогулювалася після спекотного дня вуличками біля моря ? А таки ж прогулювалася, і не раз.Любила відпочивати разом з чоловіком Василем.Не їхала на відомі курорти ,а завжди шукала усамітнення. Їй достатньо було коханого …і моря.
Саме коханий Василь Цвіркунов привезе її у місто своєї студентської юності – Бердянськ. Бо й сам родом з цих запорізьких степів, з села Новоукраїнка(колись Гайчул) Куйбишевського району. Це ж зовсім недалеко від моря, всього 70 кілометрів.
У голодний 1934 рік 17 – літній хлопець стане студентом Бердянського педінституту. Це згодом, через 30 років, Василь Цвіркунов буде директором кіностудії імені Довженка і його десятиліття на цій посаді назвуть епохою ВІДРОДЖЕННЯ кіностудії. Саме на кіностудії зустріне красуню Ліну. І закохаються обоє нестямно. В обох – сім’ї, діти. Він –партієць при високій посаді, вона – поетеса, гостра на слівце. «Только смелый человек мог предложить руку и сердце такой крамольной женщине, как я,» -напише колись Ліна. Та доля була до них милостивою. Василь розлучиться з дружиною, забере Ліну з 9 – річною донькою Оксаною, одгородить її від усіх проблем , хай пише вірші і ні про що не турбується. І народиться висока поезія про кохання, І правда ж, якби не кохання, хіба б мали ми такі шедеври інтимної лірики? І народиться син Василечок. А Василь стане янголом–охоронцем щасливого сімейного життя, високої поетової долі Ліни Костенко.
Повезе не раз Василь кохану на свою малу батьківщину – в село Новоукраїнка Куйбишевського району, де жила його рідня: тітка Марія, брат Володя,сестра Ніна з сім ‘ями. А за 8 км від Новоукраїнки на хуторі Вишневому (є такий вірш у Ліни !) – могила його матері Олени Данильченко, яка померла, коли Василеві було всього 12 років. Саме про неї згодом розкаже Ліна Костенко у вірші «Мати»… Вона була красуня з Катеринівки, було у неї п’ятеро вже вас …це ж про Василя, трьох його сестер і брата. Як ви думаєте, повіз Василь свою дружину на могилу матері, яку втратив так рано? Звичайно, і Ліна згадає про це якось: «Я ще застала ту хату, заглядала у вікна, навхрест забиті дошками».
А ще Ліна полюбила степи, бо їх любив Василь. «Він міг годинами розповідати дітям, - згадувала Ліна, - про запахи степу,про сорти пшениці, ховрашків.» А коли з Василем приїздила у 1972 році в Новоукраїнку, попросила, щоб їй показали степ.Знайшли бідарку з конем і з їздовим повезли у степову балку.
Я сама добре пам’ятаю трав’яні запахи степу, його вранішню тишу, стиглі жерделі в посадках, соняшникові обрії рідної Новоукраїнки. То ж легко уявляю,як молода русява жінка з пишним волоссям вдивляється в неораний степ і бачить, як «обрій піниться отарою в степах, де гнеться ковила», або «подорожник іде край дороги,материнка дітей колише …» Безперечно, саме наш запорізький степ увічнено в поезії жінки,яка виросла біля лісів і так хотіла походити по степу.
Так хто ж він –Василь Цвіркунов, обранець гордої Ліни? Це – непересічна особистість, інтелігентна, мудра людина. Лицар справедливості і честі. Став справжнім реформатором кіноіндустрії. А яких акторів, режисерів, сценаристів зібрав навколо себе! Саме тоді С. Параджанов створив фільм «Тіні забутих предків», який вивів українське кіно на світовий рівень. А ще «Захар Беркут» Л. Осики, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Ільєнка, «В бій ідуть тільки старики « Л.Бикова та багато інших. Василь Цвіркунов наче мав крила,щоб захистити звитягу і молодечу зухвалість новаторів українського поетичного кіно.
Впевнена, масштаб особистості Василя Цвіркунова такий великий, що нам варто про нього знати і пишатися знаменитим земляком запорізького краю.
А Бердянськ у їх біографії – окрема сторінка. Ще у 1996 році, коли Василь востаннє приїздив у Новоукраїнку до брата та сестри, сказав родичам, що влітку привозив сина з дружиною у Бердянськ на море. Сестра Ніна дорікнула йому, чому ж до племінниці Тамари не заїхали (живе у Бердянську і сьогодні), то відповів , що не хотіли турбувати. Але похвалився,що добре вивчили бердянську косу, обходили її вздовж і впоперек.
У 1985 році у Києві на зустрічі літераторів запорізький поет Григорій Лютий запропонував Ліні Костенко свою нову збірку віршів, але та відповіла: «У мене є, я брала її з собою,як їхала влітку у Бердянськ».
Так що Ліна добре знала наш запорізький край, відвідала історико–археологічний заповідник Кам’яні могили, побувала з чоловіком на Хортиці, милувалася морем, обходила степи. Присвятила нашому краю, родині Василя Цвіркунова не один вірш з посвятою В. Ц.!!!
А ще знаю, що і «Скіфські баби» з гайчурських степів теж перекочували в однойменний вірш Ліни Костенко.
Історія кохання великих особистостей - Ліни Костенко та Василя Цвіркунова – гідна кіноепопеї. Вірю, що якби доля не звела їх разом,то зовсім інакшими були б творчість поетеси та історія українського кіно.
Мати
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п’ятеро вже нас.
Купляла нам гостинчика за гривеник,
Топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
І мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
Коли в степах там хто не воював, –
От їй хотілось, щоб у неї в хаті
На стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі –
Щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш – хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
Приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: – Перестань, бо вижену.
У тебе, – каже, – небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
Зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі Боговгодні,
Став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
Уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: – Ні, ви не зумієте.
Злізайте, – каже. – Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так – то не знайшлося маляра.
Все якось так – то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
І плакав батько, і пливли роки, –
Коли над нею не було вже стелі,
А тільки небо, небо і зірки.