Володимир Свідзинський
Поезії Володимира Свідзинського
І цей листочок,
Як я, – єдиний:
Не був ніколи
І знов не прийде,
Дитя і плеканець
Одної весни.
І цей листочок,
Як я, уп'ється
Любов'ю неба,
Землі красою;
І він пізнає
Таємну волю
І в творчім пориві
Розкриє серце
Яскравим цвітом.
Та осінь повіє
Холодом зорнім,
Блиском зловісним,
І він поникне,
І рідна гілка
Віддасть покірно
Свою дитину
Землі байдужій.
Листочку ярній.
Чи ти щасливий?
Нічим,
нічим я
Не більший від тебе.
З книги "Вересень" (1927)
Голубими очима
Вдивляється в небо дитя –
Голубими дорогами
Одпливає, одходить життя.
Десь нема вже високого саду,
Що до мене клонився-шумів,
Десь порубані й верби поривчасті,
Журні сестри пласких берегів.
І немає високого саду,
І в руїнах мій рідний дім,
І не грає червоний світанок
На поцвілім острішку старім.
І в зарічних просторах забуте
Їх дитини ласкаве ім'я.
Може, й камінь самотній розбито,
Де плекала мати моя.
Голубими очима
Вдивляється в небо дитя,
Голубими дорогами
Одпливає, одходить життя.
З книги "Вересень" (1927)
Ти увійшла нечутно, як русалка,
Обличчя тлінне, спущені повіки,
Вогка земля в одежі. Ти сказала,
Глузливо усміхаючись: — А, морок,
Морока, труд гіркий — живу сховати! —
Я крикнув і збудився. Ніч стояла,
Ніч, повна шуму й древньої скорботи.
І плакав я вночі. Ти так далеко!
Страшна земля в одежі... Так глибоко!
Та сосонка зів'яла чи живе? —
Однаково! Нічим вона не врадить.
Не чуєш ти, засипана, як ніч
Сама в собі перебирає шум:
То покладе його на діл холодний,
То здійме знов на темні верховини
18.VIII.1933
Історія написання поезії
На початку 1930-х pp. поет пережив глибоку драму, що сут тєво позначилася на його творчості: дружина з дочкою зали шила Харків і переїхала жити до сестри у Вінницю, де згодом померла від черевного тифу в липні 1933 року. В. Свідзин- ський залишився з дванадцятирічною донькою Мирославою на руках. Відгуком на втрату дружини став цикл віршів «Пам’яті С-ської» (1930-1936), який завершив роздуми поета на тему життя і смерті. У ньому головною темою стала сумна краса й сила любовної пам’яті. Тема циклу знайшла продовження ще в декількох віршах, одним з яких був «Ти увійшла нечутно, як русалка».
Мініатюра (лат. Minium — червона фарба, кіновар) — неве ликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який уза гальнює чи типізує картини. Лірична мініатюра присвячується подіям життя письменника та віддзеркалює його емоційний від гук на них. Більше матеріалів тут.