Євген Плужник

Цікаві факти біографії Є. Плужника.pptx

Стаття "Три життя Євгена Плужника"

Прочитайте статтю дайте відповіді на такі питання:

  • Якими б кольорами ви б описали дитинство Євгена Плужника? Поясніть свій вибір.

  • Проілюструйте прикладами з біографії такі риси характеру Євгена Плужника: стоїцизм, сила духу, скромність, непостійність, відданість, впертість.

pluzhnyk.ppt

Аналіз поезій Євгена Плужника

Вчись у природи творчого спокою

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі,

Як від озер, порослих осокою,

Кудись на південь линуть журавлі.


Вір і наслідуй. Учневі негоже

Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

Завдання:

  1. Визначте вид лірики. Аргументуйте свій вибір.

  2. Що переважає в поезії надія чи безнадія? Через які образи створюється цей настрій?

  3. Яким ви бачите ліричного героя? (щоб реалізуватися, треба бути мудрим, врівноваженим...)

  4. Які морально-етичні настанови є в поезії?

  5. Складіть асоціативне гроно до виразів *творчий спокій*, *на південь линуть журавлі*.

  6. Знайдіть антоніми в поезії. Визначте їхню стилістичну роль.

  7. Доберіть ілюстрацію до поезії, аргументуйте свій вибір.

Ніч... а човен — як срібний птах!..

Ніч... а човен — як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!)

...Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи...

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!


Завдання до поезії:

  1. Пригадайте ознаки романтизму. Які з них наявні в поезії?

  2. Визначте вид лірики.

  3. Намалюйте колограму поезії. (графічний знак із кольорами та символами в середині).

  4. Окресліть символічне коло значень образу *човна*. Прочитайте статтю з Словника символів. Яких нових символічних значень набуває образ човна в цій поезії?

  5. З якимим раніше вивченими поезіями можна провести паралель за лейтмотивом, образами, настроєм?

Із Словника символів (с.868)

Човен – символ божества потойбічного світу; символ останнього шляху богів та людей; у християнстві (ковчег-човен) – символ сили, яка оберігає все і всіх; материнського черева; у фольклорі, літературі – символ розлуки, Місяця. У сиву давнину люди вірили, щоб потрапити в потойбічний, підземний світ, треба перепливти море чи річку. «Ці уявлення, – вказував А. Голан, – привели до виникнення таких поховальних обрядів, як поховання в човні, який відправлявся у відкрите море, чи поховання з човном, чи спорудження надмогильної плити у формі човна». Човен був ритуальним предметом у народів Скандинавії, Єгипту, Океанії, Русі-України. «Царство мерців, – писав митрополит Іларіон, – було далеко за морем, куди вела річка. Ось тому в давнину часто клали мерця в човна чи у видовбане дерево, щоб цим човном небіжчик легко дістався річкою до Раю». Інколи язичники спалювали своїх співплемінників у човні. Міфічний човен із мерцями відомий європейцям за легендою про «летючого голландця» – (корабель, команда якого мертва із незрозумілих причин). У християнстві загальновідомий є образ човна-ковчега, що символізує силу, яка зберігає усе суще і гарантує його відродження (Керлот X. Словарь символов. – М., 1994. – С. 246). Окремі дослідники вважають, що ковчег є також символом людського серця, материнського лона. На думку К. Сосенка, у щедрівках «золотий човник, у якім сидить або лежить «білий молодчик», срібні весла при човні» символізують священний для язичників Місяць. В українському фольклорі, літературі човен символізує розлуку, прощання: А молодий козаченько Сідає в човенце, Стиснув руку, махнув веслом: Прощай, моє серце. Аналогічний образ-символ постає і в поезії Б. Олійника «За тобою»: На човнах золотих Заплива молодик За тополю... За тобою лечу, Журавлино ячу За тобою… О. Потапенко


Річний пісок слідок ноги твоєї

Річний пісок слідок ноги твоєї

І досі ще — для мене! — не заніс...

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс...


Не заблукають з хуторів лелеки,—

Хіба що вітер хмари нажене...

О друже мій єдиний, а далекий,

Який тут спокій стереже мене!


Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе...


Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час,— і всесвіт не тече...

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей...


Бо я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий — такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів


Був цей хлопчик лагідний і тихий,

Як сосновий у безвітря ліс...

(Для якоїсь радості і втіхи

Кожний з нас у дні прийшов і ріс.)


А сімнадцятий минув, зустрінув

Наречену — кулю за Дніпром.

— Обертайся, земле, без упину!

Припасайте, припасайте бром!


Ах, цей хлопчик лагідний і тихий,

Що над степом ранній біль простер!

(Для якої радості і втіхи

Кожний з нас приходить і росте?)

Ще в полон не брали тоді,

Приліпили його до стовпа...

На землі, від крові рудій,

Кривава ропа...


А він був молодий такий!

Цілував, мабуть, гаряче...

Довго, довго йому круки

Випивали світло з очей!


А тепер там зійшов полин.

Телеграфні стовпи...

3агубився селянський син,

Відробив!

Притулив до стінки людину,

Витяг нагана...

Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, –

Гра бездоганна!


Потім їли яєшню з салом,

До синців тисли Мотрі груди...

О, минуле! Твоїм васалам

І в майбутньому тісно буде!

1926


А він молодий-молодий...

Неголений пух на обличчі.

Ще вчора до школи ходив...

Ще, мабуть, кохати не вивчив...


Так очі ж навколо лихі...

Крізь зуби один - розстріляти!

...А там десь солома дахів.

...А там десь Шевченко і мати...


Долоню на чоло поклав;

Крізь пальці майбутньому в вічі...

Хвилина текла, не текла...

Наган дав осічку аж двічі...


А втрете... І сонячний сміх

На драні упав черевики...

І правда, і радість, і гріх,

І біль не навіки!

Для вас, історики майбутні

Для вас, історики майбутні,

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті делекі будні

Серед родючих вільних нив!


Забудь про вистраждані свята,

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,—

— Агов!


Якийсь дідок нудний напише,—

Війна і робітничий рух...

О, тихше!

— Біль не вщух!

Афоризми Євгена Плужника

"Я мов радий - крізь квітень запізнілий побачити дочасний листопад"

"Як у друзів не заробиш згадки - може, не забудуть вороги"

"Може,й твоя з тих багатющих душ, що вміють всесвіт слухати з кімнати"