Пунктуа́ція (лат. punctuatio: від punctum — «крапка») — система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.

Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. У давніх рукописах уживалися на грецький лад: кома, крапка, чотири й три крапки, хрестик, рідше крапка-кома . Нинішня система розділових знаків (крапка, кома, знаки оклику й запитання, двокрапка, крапка з комою, розділка, риска, дужки, лапки, абзац, виділення письмівкою, а спершу й скісна риска) склалися у нас з поширенням друку в 16 — 17ст. під зах. впливом. Різні засади вживання розділових знаків для членування тексту синтаксичного (комою виділяти звертання, відокремлені звороти, вставні слова, підрядні речення, одне головне від іншого), логічного (лапками виділяти цитати й іронічно вжиті слова, дужками вставний коментар до тексту, а абзацами логічно завершені частини тексту) та інтонаційного (паузи позначувати коротші — комою, а довші — крапкою, рискою, при недокінченій думці — трьома крапками; питальну інтонацію позначувати знаком запиту, а емфатичну — після вигуків і звертань — знаком оклику) перехрещуються і ті самі знаки уживаються в різних функціях. Окремі знаки уживаються ще й у ідеографічно-цінувальній функції (крапка — на вираз скорочення слова; знак запиту в дужках після цитати як вираз сумніву чи здивування; знак оклику в дужках там таки як вираз здивування, обурення, іронії чи підкреслення, що цитоване не є опискою). До синтаксично-логічного членування тексту належить і писання слів окремо, разом чи з розділкою. Найдавніші рукописи писали текст без поділу на слова (початковий і кінцевий склад слова могли інколи позначуватися значком акуту чи ґравісу, а у випадках назвучного голосного ще й значками придиху), а в 15 — 17ст. друковані ще прийменники разом з ім'ям.

Сторінка для допитливих

Чоловік загубив кому і почав боятися складних речень. Він підшуковував прості фрази, а за нескладними фразами прийшли нескладні думки.

Потім він загубив знак оклику і почав говорити тихо, з однією інтонацією. Його вже ніщо не бентежило, не радувало, він до всього ставився без емоцій.

Потім він загубив знак питання і перестав запитувати, жодні події не викликали в нього цікавості.

Ще через кілька років він загубив двокрапку і перестав пояснювати людям свої вчинки. У решті в нього залишились одні лапки. Він не міг висловити жодної власної ідеї, а лише тільки когось цитував – так він зовсім розучився думати та дійшов до крапки ( За О. Канівським ).

Пунктуаційними помилками вважаються…

--Пропуск потрібного розділового знака;

--Постановка зайвого розділового знака;

--Невиправдана правилами заміна одного знака іншим;

--Неправильна послідовність постановки розділових знаків при їх сполученні.

З історії розділових знаків

Першими розділові знаки почали використовувати грецькі філософи. Ці знаки допомагали їм виразно читати текст вголос. Грецький учений Аристофан склав першу систему розділових знаків, яка складалась… із крапок. Кінець думки—крапка вгорі рядка. Крапка знизу—чекай продовження думки. Крапка посередині рядка "говорила" читцеві, що потрібно зупинитися і перепочити, бо речення має кілька частин.

У VІІІ ст. учений Алкуїн використовував уже кому, але тільки з крапкою, знак оклику і знак питання.

Слов'янське письмо запозичило і собі від греків ці знаки, які ділили текст на частини. Ми бачимо їх у літописах ІХ ст. і в писемних пам'ятках ХНІ ст.

Правила вживання розділових знаків увів у ХVІ ст. Мануцій Молодший. Світ користувався цими правилами три століття.

У ХІХ ст. німецькі вчені розробили досконалішу систему розділових знаків, яка діє і в сучасних європейських мовах (А. Мовчун).

Пунктуаційний практикум

Поставте та поясніть розділові знаки.

1. Мамо питаю то льони цвітуть? А мати сміються то кажуть Дніпро. А чого він такий синій? Від неба.

2. Наші діти вчив Макаренко це майбутні творці історії.

3. Його непокоїло коли діти на питання яким ти хочеш вирости відповідали сміливим дужим хоробрим але ніхто не говорив чесним і добрим.

4. Три біди є у людини смерть старість і погані діти говорить українська мудрість. Льотчик Сіробаба запевняє що в той гарнізон куди переведено Петра потрапляє не кожен сірих та мурих туди не беруть і що Петра ти може Тоню ще побачиш у голубому скафандрі (О.Гончар).

5. У своїх сонетах Рильський часто висловлював пейзажем те для чого слів нема людських (Д.Павличко).

6. Возвеличу малих отих рабів німих сказав у тяжких нестерпних умовах кріпацької Росії Шевченко.

7. Говорячи про покликання людини на землі Максим Рильський проголошує що яке це щастя буть гідним імені людини.

8. Лиш праця підкреслював І.Франко світ таким як є зробила.

Завдання:

Вивчити параграф 32

Виконати вправу №7 на с.104.

Завдання надсилайте мені на електронну пошту skok.nataliia@kpel.kiev.ua