Урок № 26. Основні правила наголошування слів. Нормативний наголос. Варіанти наголошування слів в українській мові
І. Вивчення нового матеріалу.
Наголосом називають вимову певного складу з більшою силою голосу.
Система наголосів в українській мові доволі складна. Наголоси сучасної української літературної мови склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам. Якщо виникають сумніви щодо місця наголосу в слові, потрібно звертатися до орфоепічного або орфографічного словника, проте можна виділити деякі закономірності в наголошуванні слів.
Правило
Приклади
Іменник
Однина
В іменниках із префіксами ви- та по- наголос падає переважно на префікс:
Односкладо́ві іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири, (див. двоїна́) зберігають місце наголосу початкової форми:
два го́ли, чотири скла́ди, три шля́хи, два да́хи.
У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к-(-ечк-,-єчк-,-очк-) у множині наголос переходить на закінчення. Така опозиція дає можливість відрізняти родовий відмінок однини від називного множини:
На префіксальні іменники ця тенденція не поширюється: замі́тка — замі́тки, розпи́ска — розпи́ски, прищі́пка — прищі́пки тощо.
Не діє таке правило й ще в деяких іменниках, наприклад: голу́бка — голу́бки, листі́вка — листі́вки, тру́бочка — тру́бочки, сере́жка — сере́жки, цуке́рка — цуке́рки, ро́дичка — ро́дички, сусі́дка — сусі́дки та ін.
Прикметник
Більшість двоскладових прикметників має наголос на закінченні:
Значна кількість прикметників має подвійний наголос:
весня́ний і весняни́й, світа́нковий і світанко́вий, пові́тряний і повітря́ний, я́сний і ясни́й, уві́гнутий і увігну́тий, креме́зний і кремезни́й, мали́новий і малино́вий (колір).
Багатоскладові прикметники, утворені від іменників іншомовного походження, переважно мають наголос на тому складі, що й твірні іменники: