Правопис суфіксів

1. У суфіксах -альник, -ильник, чльник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: шану­вальник, уболівальник, точильник, прядильник, полільник, геніальність, колегіальність.

2. Суфікси -ин(а), -ин(я) вживають в іменниках жіно­чого роду, але надають їм різного значення. Суфікс -ин(а) пишуть в іменниках на позначення осіб жіночої статі, одиничних предметів, назв місцевості, рослин, тварин, проміжків часу, назв сировини, продуктів харчування тощо: дівчина, дружина, полонина, конюшина, звірина, година.,свинина.

Суфікс -ин(я) пишеться в іменниках, що означають-осіб жіночої статі за відношенням їх до певної суспільноїгрупи: рабиня, графиня, княгиня.

3. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), -енн(я) пишуть із двома н. Суфікс -инн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: картоплиння, гарбузиння.

Наголошений суфікс -інн(я) характерний для іменників середнього роду, що означають процеси: говоріння, горіння, ходіння.

Наголошені суфікси -анн(я), -янн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають абстрактні поняття, процеси: сприяння, навчання, зростання, гуляння.

Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, що означають процеси, абстрактні поняття й мають наголос на корені: звернення, оточення, поневолення, прагнення.

4. Треба розрізняти правопис суфіксів -ичок, -ичк(а) і -ечок, -ечк(а). Суфікси -ичок, -ичк(а) вживають в іменниках чоловічого і жіночого роду із здрібніло-пестливим значенням, утворених від іменників із суфіксом -ик, -иц(я): хлопчичок, кошичок, глечичок, вуличка, поличка, молодичка.

Суфікси -ечок, -ечок, -ечк(а), -єчк(а), -ечк(о), -єчк(о) вживають в іменниках усіх трьох родів із здрібніло-пестливим значенням: вершечок, краєчок, річечка, лієчка, віконечко, яєчко. 

5. У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович: Іванович, Прокопович, Васильович, Анатолійович, Мико­лайович.

Жіночі імена по батькові творять за допомогою суфік­сів -івн-: Петрівна, Сергіївна, Василівна, Іллівна, Луківна, Яківна.

6. Суфікс -н(ий) вживають у багатьох якісних і віднос­них прикметниках твердої групи: західний, дружний, модний, грамотний, жалібний, корисний, ручний.

Суфікс -н(і) вживають у деяких прикметниках м’я­кої групи: братній, давній, житній, мужній, останній, колишній, ранішній, пізній, торішній, самотній та ін.

Наголошені суфікси -енн(ий), -анн(ий) пишуться з дво­ма н і вживаються для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки: незліченний, неоціненний, несказанний, не­здоланний.

7. Суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), -їчн(ий) вживають в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження. Після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається суфікс -ичн(ий), після інших приголосних — ічн(ий), а після голосних — -їчн(ий): історичний, комуністичний, академічний, епічний, алгебраїчний, архаїчний.

8. Суфікси -ев(ий), -ев(ий) вживають у прикметниках з основою на м’який приголосний та шиплячий, коли наголос падає на основу слова: червневий, тижневий, ситцевий, алюмінієвий, грушевий, овочевий. Якщо у прикметниках з основою на м’який приголосний і шиплячий наголос падає на закінчення, то пишемо суфікс -ов(ий): польовий, дощовий.

У присвійних прикметниках, утворених від іменників з осно­вою на м’який приголосний та шиплячий, незалежно від міс­ця наголосу вживаються суфікси -ев(ий), -єв(ий): Сергій — Сергієва, Ігор — Ігорева, кобзар — кобзарева.

9. Суфікс -ист(ий) вживають у прикметниках після букв на позначення приголосних звуків, а суфікс -їст(ий) — після букв на позначення голосних звуків: барвистий, ліси­стий, троїстий.

10. Суфікс -ова- вживають тоді, коли наголос падає на о, без наголосу вони переходять в -yвa-, -юва-: друкувати — друкований, малювати — мальований, риштовання, сиву­ватий.

11. Суфікс -ір- (-up-) вживають у ряді дієслів іншо­мовного походження: полірувати, лавірувати, буксирувати.