Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

• 1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] -звітувати.

• 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а] - зозуля, [п^лубка] -голубка.

• 3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[ Пам'ятайте І

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці нена-[ голошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [ди°рёктар] - і директор, [харавМ] - хоровий._]

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ, [чи^смдуж] -чимдуж, [надто] - надто, [дов'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті.

• 2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба, [вогзал] - вокзал, [бород'ба] -боротьба.

• 3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою, [сказати] - сказати.

• 4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [бе^мзпомн^елк6виї] і [бе^Испоми*лк6виї] - безпомилковий.

• 5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] - велич, [пйше^иш] - пишеш, [позичте"] -позичте, [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний, [б'іограф'ійа] - біографія, [ш'іс'т'] - шість, [х'ід] -хід, [к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] -роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [т]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах,

а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [т], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук [т] вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґаздувати, ґанок, грати, ґатунок, ґречний, ґніт, ґрічно, ґречність, ґрунтовий, ґрунт, ґрунтозахисний, ґрунтдво-кліматйчний, ґрунтообробний, ґрунтознавство, ґудзик, ґрунтуватися, ґрасувати (розчищати).

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічно дзвоник, [при^ссуджувати] - присуджувати, [в'ідр'адже^ин':а] - відрядження, [нагор6дже^ин':а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'щ-зи^евати] - орфографічно відзивати, [п'ідзв'ітниї] - підзвітний, [п'ід-же^ину] - піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] -орфографічно майбутнє, [п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] - гордість.

Вимова звукосполучень

1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

• o -ться вимовляється як |ц':а|: [ли^естуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] -учаться, [гн^,і'вайуц':а] - гніваються, [обури^ец':а] - обуриться;

• o -шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] - звітуєшся, [в'ітайес':а] - вітаєшся, [розписуйес':а] - розписуєшся;

• o -жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] - зважся, [не^ивр'із'с'а] -

не вріжся;

• o -чся вимовляється як |и':а|: [не^имор6ц':а] - не морочся;

• o -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри'вор'і'з'ц'і] - криворіжці, [запор'і'з'ц'і] - запоріжці.

• 2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] - проїзний, контраст + н(ий) -> [контрасниї] - контрастний, баласт + н(ий) -► [баласниї] - баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] -шістнадцять, [ш'іс:6т] - шістсот, [ш'ізде^ис'ат] - шістдесят, [пре^изи^еден'с^,киї] - президентський, [агёнство] - агентство, [інте"л^,іген^,с'киї] - інтелігентський.

Увага!

У словах [пе^истлйвиї], [хвастлйвиї]. [ви^спускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружити^сс'а] -здружитися, [здр£°ни^вц'а] - здравниця, [сприймати] - сприймати, І [спрац'увати^вс'а] - спрацюватися, [страїкувати] - страйкувати, [страховії?] - страховий.

Скоромовки

допомагають розвитку техніки мовлення, чіткої вимови слів і фраз.

Скоромовку треба виробляти через дуже повільну, перебільшено чітку мову. Після довгого та багаторазового повторення одних і тих же слів скоромовки мовний апарат стає настільки вправним, що привчається виконувати ту ж роботу в дуже швидкому темпі. Важливо навчитися вимовляти скоромовку чітко, швидко, з різною інтонацією (інтонація подиву, роздуму, захоплення тощо), вимовляти пошепки, але з чіткою артикуляцією приголосних при сильному видиху на голосних і при розімкнутих зв'язках. Усі звуки в скоромовці артикулювати, а не вимовляти надривним звуком, який лише травмує горло. Необхідно подолати всі важкі звукосполучення. Важливо вимовляти складне слово в скоромовці по складах, нехай і в повільному темпі, але вимовляти без будь-яких ускладнень, осічок, застережень. Треба промовляти кожну скоромовку спочатку беззвучно, але артикулюючи, потім переходьте на шепіт і лише потім - вголос, спочатку в повільному темпі, а далі - в швидкому, пам'ятаючи про чіткість вимови скоромовки.

(Б, щ) - Бабин біб розцвів у дощ - буде бабі біб у борщ. (Б, ц) - Був собі цебер, та переполуцебрився на полуцебренята. (Б) - Бобер на березі з бобренятами бублики пік. (Б, р) - Боронила борона по боронованому полю. (Б, ч) - Бук бундючивсь перед дубом, тряс над дубом бурим чубом. Дуб пригнув до чуба бука. Буде букові наука. (В, р, к) - Варка варила вареника, Василь взяв вареника. Варка Василя варехою. Василь Варку вареником. (В, ч, р) - Вередували вереднички, що не зварили вареничків. Не вередуйте, вередниченьки, ось поваряться варениченьки. (В) - Викис, вимок, виліз, висох, став на колоду, та знов - бовть у воду. (В, р, н) - Ворона проворонила вороненя. (В, д ,н) - Наш садівник розсадівникувався. (В, ц, к) - Вовк-вовцюг вівцю волік. Вова вовку - вила в бік. Як завив же вовк-вовцюг, миттю випустив вівцю. (Г, к) - Галасливі ґави й галки в гусенят взяли скакалки. Гусенята їм ґелґочуть, що й вони скакати хочуть. (Д, р) - Дрова рубали два дроворуби. (Д, п) - У нас надворі погода розмокропогодилася. (Ж) - Дзижчить над житом жвавий жук, бо жовтий він вдягнув кожух. (Ж) -Біжать стежини поміж ожини. (З) - Захар заліз на перелаз. - Захарку, злізь! - Захарку, злазь! Зумів залізти - Знай, як злізти. (К, п, р) - Кинув кріп Прокіп в окріп. У окропі, окрім кропу кипить короп для Прокопа. (К, в) - Коваль кулю кував, кував і перековував. (К, д) -Ходить квочка коло кілочка, водить діток, дрібних квіток. (К, ш, п) - На кому шапка найковпакуватіша. (К, п) -Наш Карпо з своїми карпиненятами полукалу-карпився. (К, р) - Не турбуйте курку - клює курка крупку.