Тропи ( грец. tropos — зворот) — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень.
Епітет (гр. — прикладка) — художнє означення; троп поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачуючи їх новим емоційним чи смисловим нюансом. Наприклад, «скам’янілі дні» (О. Ольжич).
Різновидом епітета є постійний епітет (часто вживаються з тими самими словами: козак — молоденький, кінь — вороненький, зброя — ясная, шлях — битий).
Порівняння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою слова-зв’язки (сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін.), наприклад «Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу» (Т. Шевченко). Подеколи в порівняннях опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівнянь у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь... і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський).
Метафора (гр. — перенесення) — троп, у якому певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Приклади: «пакіл неба цвіте глечиками хмар» (В. Голобородько).
Метонімія (гр. — перейменування) — різновид тропа, близького до метафори, у якому переноситься значення слів із певних явищ і предметів на інші за суміжністю. Приклади: «Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...» (В. Сосюра). Тут читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, у котрій ніколи часткове не замінює ціле.
Синекдоха ( гр. — співвіднесення) — засіб увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ (вживання однини у значенні множини і, навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т. п.: «Як кидалась ти на списи, на луки, / Пунійська Львице, яросте Ваала!» ( Олег Ольжич).
Оксиморон, або оксюморон (грец . oxymoron, букв. — дотепне, безглузде) — різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо).
Персоніфікіція (лат . persona — особа і facio — роблю ) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: «Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі...» (П . Тичина).
Символ (гр. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (хліб-сіль — символ гостинності в українців, блакитний колір — символ надії та ін.).
Алегорія ( грец. alios — інший і agoreuo — говорю) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ — Прометей (поема «Кавказ» Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною — Вовк та Ягня (однойменна байка Л. Глібова), борці за волю України — каменярі (однойменна поезія І. Франка). Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично, вони найяскравіші у літературних байках і сатиричних творах.
Анафора ( грец. anaphora, букв. — піднесення) — єдинопочаток; одна з риторичних фігур; уживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Наприклад: Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло (Г. Сковорода).
Антитеза (грец. antithesis — суперечність) — протиставлення; стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень парних образів: Випала ж зима! — Що тепер всім воля, врізала вам поля, в головах тополя, а голів нема! ( П. Тичина).
Інверсія (лат . inversio — перевертання, переставляння ) — непрямий порядок слів; стилістична фігура поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В. Еллан (Блакитний) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля підкреслення слова «серця».
Паралелізм (гр. — зіставлення, порівняння ) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за пісня ми легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний паралелізм: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара. Тепер розійшлися, як чорная хмара!
Рефрен (франц. – приспів), — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Наприклад, у Г. Сковороди: Я ж у полоні нав’язливих дум, Лише одне непокоїть мій ум (повторюється кілька разів упродовж поезії «Всякому місту – звичай і права).
Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі, наприклад: Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше золото-серебро
Плугами кривди переоре?
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе? (М. Рильський).
Риторичні звертання — це звертання до абстрактних понять, неживих предметів або відсутніх людей як до присутніх: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно... Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі" (О. Довженко).
Риторичний оклик (риторичний вигук) — риторична фігура, окличне речення, яке служить для образного вираження якогось сильного почуття — радості, захоплення, гніву, відчаю тощо: Весна і молодість! Ну що є краще в світі!
Такої, як у нас, нема ніде весни!
Рожевим цвітом радісно залиті
шумлять сади, і сонце п'ють лани (В. Сосюра).
Алітерація — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку («Рокотання-ридання бандур » П. Тичина).
Асонанс — концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: «Було червоне поле бою»), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: «О панно Інно, панно Інно»).
Звуконаслідування, або ономатопея (гр. — звуконаслідування) — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Наприклад: А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
«Ку-Ку!» (П. Тичина).
Виконайте вправи
Вправа 1. Перепишіть, уставляючи на місці крапок дібрані з довідки та поставлені в потрібній формі слова. У записаних реченнях підкресліть метафори.
1. Слово в пісні …, воно ніби … з себе буденні шати, стає врочистим, монументальним і водночас ніжним (З журналу). 2. Щире слово й добре діло душу й серце … (Нар. творч.). 3. Тяжкі слова … горло (М. Починайко). 4. Болить мене слово, … під грудьми (П. Перебийніс). 5. Слів порожніх — не визнаю! Тих, хто ними сьогодні … , я обходжу й не пізнаю (В. Малишко). 6. Одне невдале слово ваше мене … (М. Починайко). 7. Слова … об камінь холодних душ, байдужих душ (О. Матушек).
Видатний, для багатьох — незбагненний. Життєлюб та аскет водночас. Невисокий, рудовусий та часто надміру емоційний, він не мав лоску знаменитості, бо генії завжди є трохи кострубатими.
Уявляю хоча б десятисерійний фільм про Івана Франка. Про провал з викладанням у Львівському університеті, про трагедію його особистого життя, смерть старшого сина, складні стосунки з іншими відомими українцями.
Також у цьому фільмі було б неможливо оминути важкий душевний стан Франка в останнє десятиліття, оту моторошну трагедію, з якою він власноруч боровся, як Давид з Голіафом… Через увесь фільм — надривний та важкий пошук любові, без наповнення якою не міг писати. Він допустив на цьому шляху болісні помилки. Але йшов попереду власного часу — і дружніх відданих рук допомоги від української громадськості було негусто… Дехто страждав через лабіринти Франкової душі (плями на Сонці видно ліпше, ніж Сонце). Світло від його постаті таке велике, що осліплювало чимало його сучасників з їхніми недолугими наклепами та неприязню до Майстра.
А десь за кадром уважно спостерігають за дійством дві жінки — Література й Україна, заради яких Каменяр спалював свій творчий геній та своє життя. Мертві залишаються молодими (За С. Процюком).
А. Визначте стиль тексту.
Б. Випишіть приклади епітета, метафори, порівняння, гіперболи, перифрази.
Домашнє завдання
Перепишіть, уставляючи пропущені літери. Метафори підкресліть, поясніть їх роль у мовленні.
1. З ро..чиненого вікна чути, як т..че спокійна розмова. Потім слова швидшають, грубішають, в..совують жала і знову добрішають, щоб згодом ударити, мов батогом, доб..раючись до п..чінок (За М. Стельмахом). 2. Коли молодиця була добра, слова її щ..бетали соловейками на калинових губах, пурхали по всій хаті, витьохкуюч.. та виспівуюч.. . Коли ж вона гнівалася, сп..речалася, її язик сіпався злющим собакою на ланцюзі (За Є. Гуцалом). 3. Знаю слова, що падають, як цегла на голову, криком тр..воги краючи ночі й дні. Чув прохолодні вислови, усі належно зготовані, та неїстівні й сумні (За В. Коротичем).
Визначте в словах орфограми. Поясніть написання слів правилами.
Чи може метафора виражатися прикметником? Відповідь обґрунтуйте.
Аристотель вважав спроможність до створення метафор ознакою особливого таланту. Чи можна такий талант у собі розвинути? У який спосіб?
Вивчіть параграфи 2 - 3 ( Підручник О. Авраменка за 11 клас ).