Правила ведення суперечки

Єдиний спосіб досягти кращого результату в суперечці — це ухилитися від суперечки (Дейл Карнегі).

Культура ведення суперечки виявляється у двох правилах:

1. Уникайте  полеміки з людиною, яка не компетентна в цьому питанні; 

2. Не ведіть полеміку тоді, коли це недоцільно.

Мистецтво вести суперечку ґрунтується на «трьох китах»:

1. Розпитувати свого опонента; 

2. Вести з ним бесіду;

3. Уважно вислуховувати його докази.

Зверни увагу!

Мистецтво вести суперечку полягає також і в умінні вибирати правильний тон дискусії.  Інтонація голосу під час полеміки може бути різною: рішучою, ніжною, впевненою, м’якою. Але при цьому вона не повинна ображати  опонента, принижувати його. 

Вести суперечку треба ввічливо і стримано. Це покаже рівень  вихованості людини. Крім того, обґрунтовувати свою точку зору переконливіше за допомогою знань і логіки, ніж за допомогою жестикуляції й емоційної нестабільності.

Алгоритм  ведення суперечки

Аргументи й докази

У суперечці пропонент і опонент висувають певну аргументацію. 

Термін «аргументація» означає процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обґрунтування може здійснюватися різними способами:

• шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Такий спосіб  дуже часто застосовується в природничих науках. 

• за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів).

Зверни увагу!

Деякі мовознавці розрізняють терміни «аргумент» і «доказ». 

Доведені твердження (логічні закони, теореми, аксіоми, конкретні факти й статистику) вважають аргументами; 

авторитет, упевненість, сумнів, обіцянку, погрозу й інші суб’єктивні чинники використовують як доказ.

За допомогою аргументів здійснюють об’єктивний вплив на аудиторію чи опонента, а за допомогою доказів — суб’єктивний, емоційний. Тобто промовець може переконати в чомусь слухачів, використовуючи два види «зброї»:  науковий (авторитет ученого чи іншої відомої особи, факти, результати досліджень) і особистий (впевненість чи сумнів, обіцянки  чи погрози).

У структурі аргументації розрізняють тезу, аргументи, демонстрацію.

Теза — це положення, яке необхідно обґрунтувати.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Демонстрація (спосіб доведення) — форма логічного зв’язку між аргументами й тезою. Демонстрація повинна переконливо показувати, що теза доведена аргументами й тому є істинною.

Приклад:

ПОРІВНЯЙ: «Бактерії можуть бути не лише шкідливими, а й корисними» і «Корисні бактерії сприяють травленню». Перше речення — це теза, яку треба довести аргументами про  корисність деяких видів бактерій, а друге — аргументом, науковим фактом, що може підсилити тезу.

Загальні правила аргументації:

• докази й аргументи вибирай із урахуванням рівня підготовки аудиторії;

• опирайся на відомі й достовірні джерела аргументів;

• добирай аргументи, що не суперечать один одному;

• добирай аргументи, коректні щодо слухачів і опонента;

• обґрунтування  підсилюй аудіовізуальними матеріалами (таблиці, схеми, слайди тощо.); 

• використовуй не тільки офіційні цифри (статистику), факти, а й особистий досвід, думки авторитетних людей, у тому числі й тих, хто присутній в аудиторії; 

• не зловживай іншомовними термінами, які ускладнюють сприйняття, і не перенасичуй виступ фактами, намагаючись вразити своєю ерудованістю.

Залежно від сили впливу на слухача аргументи й докази бувають сильні та слабкі.

Сильні аргументи (докази) важко заперечити чи піддати сумніву, адже це аксіоми, закони природи, дані досліджень тощо.

Слабкі аргументи (докази) не мають достатньої сили переконання. Це можуть бути особисті переживання, відчуття  чи посилання на неавторитетні, маловідомі джерела. Слабкі аргументи можна використовувати в разі прихильного ставлення аудиторії. Якщо ж цього не сталося або в полеміці бере участь опонент, то від слабких аргументів краще відмовитися.