Головна відмінність східнохристиянського – православного – музичного ритуалу від західнохристиянського –католицького – полягає у використанні виключно вокальної музики, хорового співу без акомпанементу (а капела). Це та багаті пісенні традиції народу сприяли активному розвитку українського хорового мистецтва, яке в різні часи дарувало світу справжні шедеври.

За часів Київської Русі панував знаменний розспів – одноголосний унісонний спів. Мелодії, запозичені з Візантії, змінювались під впливом місцевих народнопісенних традицій. Їх записували спеціальними знаками – крюками (від старослов’ян. крáк, знамя – «знак»). За відсутності лінійок висоту й тривалість звуків фіксували тільки орієнтовно.

Поступово монодичний (одноголосний) спів розвинувся в багатоголосний: партесний спів (від лат. «партії», «голоси»), у якому відбулося чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром: бас, тенор, альт, дискант. Тексти записували близькою народові слов’яноруською мовою, мелодії – не крюками, а вже новим «київським знаменем», тобто квадратними нотами на лінійках (з 2-ї пол. 16ст.)

Партесна музика стала плідним музичним грунтом, з якого виріс хоровий концерт. Мабуть, закономірно, що саме в Україні з її багатими хоровими традиціями розквітнув і досяг вершини свого розвитку цей жанр хорової музики. Пізніше, у другій половині XVIII століття з'являється новий жанр духовного хорового циклічного концерту і нові імена композиторів: Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель, які затвердили чотириголосний спів.

Хорові концерти Максима Березовського, Артема Веделя, Дмитра Бортнянського – досягнення хорової культури не тільки української, але й світової. 

Здобутки творців хорового концерту – це велич ний злет української церковної музики. Завдяки їхньому таланту й майстерності, обізнаності з досягненнями західноєвропейського мистецтва барокового і класичного стилів, які вони творчо використовували, музика М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського досягла високого мистецького рівня. Нині вона звучить у концертних залах України та поза її межами.

Яскравим спалахом стала українська хорова музика ХІХ-ХХ століть у творчості Кирила Стеценка, Якова Степового, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка та ін. Твори цих композиторів свідчать про високий рівень майстерності та професіоналізму.

Хорова музика є однією з найкращих сторінок спадщини основоположника української професійної музики Миколи Лисенка. Вона включає твори великої форми (кантата «Радуйся, ниво неполитая») і ліричні, майже акварельні мініатюри («Сон», «Пливе човен»).

Упродовж усього життя композитор звертався до спадщини Тараса Шевченка. Його сповнена громадянським і патріотичним паôосом поезія завжди надихала митця: музична шевченкіана М. Лисенка охоплює понад 80 вокальних і хорових творів. Серед них монументальною вершиною височить цикл «Музика до "Кобзаря"».

Хорова обробка Миколи Леонтовича «Щедрик» – це, напевне, найвідоміша і найпопулярніша різдвяна пісня у світі, яка на сьогодні має безліч вокально-хорових та інструментальних інтерпретацій.

Ми маємо пишатися і здобутками української симфонічної та камерно-інструментальної музики. Мирослав Скорик , Євген Станкович, Леся Дичко, Валентин Сильвестров та ін. – постаті, відомі не тільки в нашій країні, а далеко за її межами.

Новаторську творчість В. Сильвестрова спочатку високо оцінили за кордоном: він став лауреатом Міжнародної премії США, Міжнародного конкурсу молодих композиторів у Нідерландах.