Трипільська культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Європою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною. Добу неоліту, зокрема, трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з українським народом

Українське мистецтво  це велич стародавніх храмів і духовна енергетика іконопису, неповторний ліризм пісенних мелодій і суворий епос кобзарських дум, диво вертепного дійства й витонченість поетичного кіно. Мистецтво українського народу зробило вагомий внесок у світову мистецьку спадщину: це перлини Київської Русі, муровані фортеці та замки, здобутки періоду козацько-гетьманської доби, твори різних видів мистецтва останніх століть, а також досягнення українських митців, які, незалежно від політичних і соціальних умов, творили й залишалися українцями .

Трипільська культура цивілізація, що існувала в V-ІІІ тис. до н. е. на теренах Правобережної України, на просторах від Дніпра до Дунаю. Її назва походить від першого місця виявлення археологічних пам’яток – с. Трипілля поблизу Києва. Серед творів мистецтва, що дійшли до наших часів, – переважно зразки кераміки та скульптури. Високий художній рівень притаманний керамічним виробам трипільських майстрів. Вони виразні за формами, зокрема є оригінальні біноклеподібні посудини, цікаві за колоритом, у якому домінують відтінки жовтого, інколи – червоного кольору. Посуд прикрашено складними за символікою рослинними й геометричними орнаментами, деколи – реалістичними зображеннями тварин і людей. У мистецтві трипільців поширення набула також і пластика. З глини ліпили скульптурні фігурки биків, кіз, собак, також жіночі статуетки, які символізували покровительку роду та землеробства (усередину вкладали зерна пшениці, що начебто мало впливати на родючість землі). 

Значний вплив на весь стародавній світ, зокрема на культуру скіфів і слов’ян, мала Античність. Із VІІ ст. до н. е. в Північному Причорномор’ї греки заснували міста колонії: Феодосію, Ольвію (неподалік від Миколаєва), Херсонес (сучасний Севастополь), Пантикапей (сучасна Керч). Античний культ краси й досконалості сприяв становленню художніх традицій прадавнього населення України. 

Мистецтво Північного Причорномор’я – одна з найцікавіших сторінок стародавньої культури на теренах сучасної України. Грецькі міста-колонії стали не лише відомими торговельними, а й культурними осередками. Громадські й житлові споруди міст прикрашали скульптурами богів і героїв, розписами з міфологічними сюжетами й сценами з реального життя. До наших днів дійшли залишки архітектурних споруд у Херсонесі, керамічні вази, характерні для античного мистецтва, прикраси, фрагменти мармурових статуй і рельєфів, теракотові статуетки з Ольвії. Україна отримала античний театральний спадок від греків, які заснували театри в грецьких колоніях Ольвії, Херсонесі, Феодосії. Археологи виявили біля сучасної Керчі майстерню, де збереглися залишки печей для обпалювання і відливання теракот (керамічних однорідних неглазурованих виробів з кольорової глини). Серед цих теракот – маски акторів у комедійних і трагедійних ролях. 

Пантікапейські й ольвійські монети містять додаткові уявлення про візуальне і музичне мистецтво періоду античності. На лицьовому боці карбували голови богів і царів, міфічних персонажів (Медузу, Пана у вінку, грифона зі списом у зубах), звірів (лева, оленя), з іншого боку — музичні інструменти, зазвичай ліру. 

Про музичне мистецтво скіфів і греків-переселенців Причорномор'я свідчать знахідки інструментів, їхнє зображення на виробах ужиткового мистецтва. З-поміж них: струнні (ліра, кіфара, трикутна арфа), духові (сірінга, авлос). Так, малюнок на ольвійському кратері з двома кіфаристками віднайдено на острові Березань (Миколаївської обл.). З Ольвії походить і теракота Атіса із сірінгою в руках. Фігурки сирен (птахів із жіночими головами) з лірами в руках, що символізували солодкоголосий спів, підвішували на прикрасах. На скіфській золотій пластині, знайденій біля с. Сахнівка, що на Київщині, можна побачити бороданя, який грає на струнному інструменті, подібному до грецької ліри. Єдине зображення органа в Північному Причорномор'ї збереглося на розписі боспорського саркофага.