Українське театральне мистецтво бере початок від давньослов’янських обрядів, мистецтва скоморохів, які часто виступали з ляльковими виставами. У козацько-гетьманську добу спалах розвитку театрального мистецтва пов’язаний щонайперше зі шкільним навчанням.

Шкільний театр українського бароко започаткував драму як сценічне дійство, що відбувалося за певними правилами з декораціями, шумовими ефектами та іншими сценічними засобами.

Окремий вид драми, що сформувався в цей період, – вертеп. Акторами вертепа були ляльки.

Вертеп (старослов'янське — з ХІ ст. — сад, печера, де, за переказом, народився Христос) — таку назву носить один з перших різновидів релігійного театру в Україні, а згодом і в Росії; переносний театр ляльок, у якому, починаючи із кінця XVІ ст., розігрувалися вистави євангельського змісту.

Про український вертеп (шопку, яселка, бетлейку, бетлегем, бетлем тощо) — здавалося б, відомо майже все: що слово "вертеп" — це одночасно і ясла, і печера, і скринька для вистав, і сам текст лялькової вистави, і вид театру, і жанр

Вершинним злетом розвитку українського театру стала творчість  «театру  корифеїв" – першого професійного українського театру, відкритого в 1882 році в Єлисаветграді (нині – Кропивницький).

 Засновником театру був Марко Кропивницький, після нього театр очолював Микола Садовський, який боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони, розвинув кращі здобутки «театру корифеїв» у поєднанні з європейськими традиціями.

Перший стаціонарний український театр було відкрито в Києві 1907 року.

Стиль театру об’єднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю і несхожістю на жоден театр того часу. Важливим елементом у театрі була музика. Крім опер («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Продана наречена» Бедржіха Сметани, «Галька» Станіслава Монюшка, «Катерина» Миколи Аркаса), ішли вистави мішаного жанру – музично-драматичні, де велика роль приділялася пісням і танцям, наприклад «Енеїда» Івана Котляревського. Тому в театрі діяв постійний злагоджений оркестр. Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори Микола Лисенко  та Кирило Стеценко, художнє – Василь Кричевський. Майстри «театру корифеїв» створили національну школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

Додатково пропоную переглянути відео 

"Український театр. Історія. Персоналії":