Мндрівка до Синяка

Весна 2025 року видалася доволі холодною — практично весь березень і більша частина квітня минули під знаком снігу й дощів. Але й у цьому є свій вайб, особливо в ті туманні ранки, коли природа ще ніби дрімає, а крізь вологе повітря пробиваються перші ознаки тепла.

Здається, що саме в такі миті природа готується до справжнього пробудження — до тієї миті, коли сонце нарешті прорве туман і залиє теплом поля, схили й тихі вулички Поляниці.

Ближче до кінця квітня тумани вже розсіялися, і земля почала прокидатися від довгого зимового сну. Сонце дедалі частіше пробивалося крізь хмари, зігріваючи схили, на яких пробивалася перша зелень. Це був знак — пора вирушати в мандри. Після кількох тижнів спостережень з вікна здавалося, що самі гори кличуть до себе. Тож настав час обрати маршрут і гайда досліджувати Горгани — у напрямку хребтів Хом’як та Синяк, де весна завжди особлива.

Стартуємо цього чудового весняного дня з точки трохи нижче урочища Вишні й поступово набираємо висоту. Дорога тут хороша — рівна, вкрита дрібним гравієм, місцями підсушена сонцем після недавніх дощів. Вона звивається між розкиданими будиночками на околиці села Поляниця.

Минаємо село й  попереду — лише шлях угору, до лісу, де починається справжня мандрівка горами.

Цей маршрут є доволі легким, без  складних ділянок, тож підійде навіть тим, хто вирушає в гори нечасто. Проте дорогою трапляються свої цікаві місця, які додають мандрівці особливого настрою

На узбіччях — молоді ялинки, а поруч із ними ще збереглися залишки старих дерев, мов спогади про давні часи. Далі стежка веде до густішого лісу, де чути лише шелест вітру й спів птахів — там починається справжня гірська тиша, яку важко знайти будь-де ще. Поволі доходимо вказівника по зеленому маршруті.