Урок 3. Новаторство Лесі Українки в драматургії, її інтерпретації образів світової літератури. Зміст драми-феєрії "Лісова пісня". Єдність трьох світів - композиційна особливість "Лісової пісні"

Драматургічна спадщина Лесі Українки налічує понад двадцять діалогів, „маленьких драм”, драматичних поем та віршованих п'єс. Вони принесли письменниці славу драматурга-новатора і стали новим явищем у світовій театральній культурі. Сьогодні на уроці розпочнемо загальне знайомство з драматичним доробком Лесі Українки і познайомимося зі змістом драми-феєрії „Лісова пісня”, міфологічною та філософською основою цього твору, авторським сприйняттям українських міфів, визначимо оригінальність жанру „Пісні”.

1. Перевірка домашнього завдання. Самодиктант „Риси індивідуального стилю Лесі Українки”

Інтелект, поетична інтуїція, психологізм, натхненність, високий художній рівень, гармонійність, цілісність.

2. Самостійна робота за лірикою Лесі Українки

Критерії оцінювання: питання 1-2 — 1 б., питання 3-7 — 2 б. = 12 б.

1. Леся Українка була членом гуртка:

А „Плеяда”;

Б „Київська громада”;

В „Жіноча громада”.

2. Розташуйте поетичні збірки Лесі Українки за порядком їх виходу у світ і вкажіть роки появи:

А „Відгуки”; (1902)

Б „На крилах пісень”; (1893)

В „Думи і мрії”. (1899)

3. Окресліть тематику лірики Лесі Українки.

4. Як трактує Леся Українка роль і призначення поета та поетичного слова.

5. Які образи вірша „Contra spem spero” є символічними? Розтлумачте їх.

6. Прокоментуйте символ „слово-меч” вірша „Слово, чому ти не твердая криця”.

Драматургію Лесі Українки дослідники вважають в українській літературі явищем феноменальним: вона вирізняється новизною тем, торкається гострих соціально-психологічних конфліктів, сягає глибоких філософських узагальнень, вражає поетичною красою, високою культурою вірша. Леся виступає новатором, адже появу такого літературного напряму, як неоромантизм, дослідники української нової модерної драми кінця XIX — початку XX ст. тісно пов'язують передусім із її драматургічною творчістю. Творчість Лесі Українки — не тільки якісно новий етап у розвитку української драматургії. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

Однією з особливостей драматургічних творів видатної української письменниці є те, що, зображуючи переломні етапи історичного розвитку, авторка відшукувала такі події для своїх творів в історії і культурі народів світу, які були б співзвучними українській сучасності, хвилювали б українське громадянство. Так українська драматургія піднімалася на художні вершини, яких сягнули драми Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Антона Чехова, Бернарда Шоу, входила у світ найрозвиненіших європейських літератур.

Розквіт драматичної поеми в українській літературі також пов'язаний з іменем Лесі Українки. цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями протилежних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей. Драматична поема надавала можливості авторові доносити до читача своє ставлення до зображуваного, бути емоційною, задушевною. Особливу увагу приділяє Леся Українка монологам персонажів, насамперед внутрішнім, які сприяють виявленню психічного стану героїв, загостренню ідейних конфліктів.

Слід указати на такі риси драматургії Лесі Українки:

□ гостро інтелектуальне спрямування драматичних поем, у центрі уваги яких — зіткнення протилежних характерів, що є носіями певних ідей („Вавилонський полон”, „На руїнах”, „Три хвилини”, „В катакомбах”, „На полі крові” та ін.);

□ використання класичних образів світового мистецтва, що дозволяло письменниці торкатися не тільки буденних проблем тогочасної дійсності, а й розмірковувати над філософськими питаннями;

□ письменниця порушувала широкий спектр проблем, намагаючись дати їм власну інтерпретацію.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що Леся Українка значно переросла й випередила своє (та й не тільки) покоління, запропонувавши українському народові літературу з державницькою свідомістю, що ставить її творчість на особливе місце у тогочасному українському літературному процесі.

Образи світової літератури, які використовувала Леся Українка у своїх драматичних творах.

Кассандра — героїня грецької міфології, дочка Пріама і Гекуби. Виступала як провидиця, передбаченням якої ніхто не вірив. цим даром її наділив Аполлон, якому вона не відповіла взаємністю. Він помстився Кассандрі: її слова ніхто не сприймав всерйоз. Саме вона вмовляла Паріса відмовитися від шлюбу з Єленою, ввозити в Трою дерев'яного коня. Після падіння Трої стала бранкою грецького царя Агамемнона і загинула від руки Клітемнестри, яка вбачала в ній суперницю.

Образ Кассандри використано у трагедії „Агамемнон” Есхіла (1035-1330) і в „Троянках” Еврипіда.

Європейська драматургія 16-18 століть також зверталася до образу провидиці. Найбільш відомі трагедії початку 20 ст.: „Кассандра” Г. Ейленберга, П. Ернста. У поезії образ пророчиці Кассандри створили Ф. Шиллер (балада „Кассандра”), В. К. Кюхельбекер (поема „Кассандра”).

Камінний господар — образ севільського залицяльника і спокусника Дона Жуана, який використовував у своїх творах О. С. Пушкін („Дон Жуан або Камінний гість”). Цей герой зустрічається зі статуєю Командора — камінним гостем, який прийшов помститися за свою дружину, спокусити яку намагався Дон Жуан. Тірсо де Моліна, Мольєр, Гольдоні, Гофман, Байрон, Грабе також не обійшли увагою цей образ, але кожен з авторів вносив у його трактування щось своє.

„Камінний господар” вважається одним із кращих творів Лесі Українки, у якому вона оригінально трактує світовий образ, подавши „українську версію світової теми”. Письменниця створює не традиційну драму про кохання, а складний філософський твір, звернувшись у ньому до одвічних проблем духовної свободи, влади, вірності і зради ідеалам. її Командор більше символ, ніж жива людина, і символізує він те камінне, що вбиває живі сили у їх вищих людських проявах.

По-новому трактує поетеса й образ традиційного спокусника жінок Дон Жуана, який у її інтерпретації сам стає жертвою жінки, а ще більше — жертвою кар'єри та жадоби, що і призводить його до скам'яніння.

Месія, Христос — посланий Богом Спаситель, який повинен навічно встановити своє царство на землі. Зміст цього образу — божественна сутність, людина-вчитель, реформатор. У християнстві образ Сина Божого сприймається рятівником від гріха, притаманного людству. Образ Христа використовували Ф. Достоєвський, Д. Мережковський, Л. Андрєєв, М. Булгаков.

Міріам (Марія Магдалина) — персонаж Нового Завіту, віддана послідовниця Ісуса Христа, християнська свята, мироносиця, яка завжди супроводжувала його, була присутня на розп'ятті і стала свідком його Воскресіння. Істинна природа стосунків між Христом та Марією Магдалиною є предметом багаточисленних версій та гіпотез. Цей образ використовували у своїх віршах М. Цвєтаєва, Б. Пастернак, Р. М. Рільке, І. Бродський в есе „Примітка до коментаря”.

Образи Месії та Міріам Леся Українка використала в драматичній поемі „Одержима”. Цей твір — про любов і ненависть, вірність і зраду. В його основі — конфлікт між почуттям і переконанням, бунт проти покірності долі, безсилля перед приреченістю. Письменниця використовує інвективу, виступаючи проти зла і лицемірства філософії покори, яка лежить в основі християнської релігії.

Робота над змістом драми-феєрії „Лісова пісня”, міфологічною та філософською основою, авторським сприйняттям українських міфів, жанром твору

Перебуваючи в 1911 році в Сурамі (Грузія), Леся Українка створила „Лісову пісню”, драму-казку, твір нібито найлегший для сприймання й розуміння, але з глибоким філософським наповненням. У цей період прогресуюча хвороба забирала останні сили. Боротися „з виснаженням, високою температурою та іншими пригнітаючими інтелект симптомами” (з листа Лесі) їй допомагала невтомна праця, праця на межі життя і смерті. „юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга,— отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню" і все, що писала останнього часу”,— розповідала, письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію.

Під впливом розлуки з рідним краєм Леся, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і „затужила за ними”. Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення „Лісової пісні”. П'єсу, в якій письменниця торкається важливих загальнолюдських проблем, написано всього за дванадцять днів липня, а „...не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій”. (Із листа Лесі Українки до сестри)

Знайомство зі змістом „Лісової пісні”

Підготовка до цього етапу уроку зводиться до того, що напередодні уроку учні отримують завдання попрацювати в бібліотеці: дібрати матеріал, який би в тій чи іншій формі висвітлював питання теми уроку; систематизувати матеріал для свого виступу. Можна підготувати малюнки, репродукції. Виступаючих спеціально не призначають. Для охочих проводять консультації. Дається також інформація про те, які матеріали чи яка наочність з даної теми є у навчальному кабінеті чи шкільній бібліотеці.

Одне з головних завдань, яке стоїть перед учителем,— добре організувати обмін знаннями, подбати про дотримання регламенту, відфільтровувати від неістотної інформації потрібну, актуальну.

Твір має міфологічно-фольклорну основу, а прототипами реальних людей стали волинські селяни, дядько Лев Скулинський, чиї розповіді так любила слухати маленька Леся.

Образи драми поселилися в душі Лесі Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян. Очевидно, „батьківщиною” „Лісової пісні” була мила її серцю Ковельщина, що подарувала їй силу-силенну дитячих вражень. Якими ж постають в драмі фольклорні образи, переосмислені творчою уявою авторки?

Мавка. Головною дійовою особою сакрального світу є Мавка. За народною міфологією, мавки (мявки, нявки, навки, бісиці) — вродливі молоді дівчата, високого зросту, з довгим волоссям, яке завжди уквітчане. Подібного опису дотримується й авторка драми. Мова Мавки свідчить про її повагу до навколишніх міфічних істот і людей, підтверджує очевидну міфологічність, сакральність образу. Мавка пов'язана родинними стосунками з мешканцями лісу: „який-бо ти, дідусю, став суворий! / Се ти мене отак держати будеш, / Як Водяник Русалку?”; Лукаш(до Мавки): „А твоя верба? / Та ж ти її матусею назвала”; Русалка Польова (з благанням кидається до Мавки): „Сестрице! Пошануй! / Краси моєї не руйнуй!”. Мавка поважає життєвий устрій лісового світу, його закони та правила існування. її мовлення прямо на це вказує: „Цить! Хай говорить серце... Невиразно! Воно говорить, як весняна нічка”; „Не лови! Коханий, не лови! То Потерчата! Вони зведуть на безвість!”. Тут і вірування в існування у надприродний світ, й антропоморфічні погляди на довкілля.

Русалки. Мавчиною подругою і сестрою була Русалка — нібито весела й безтурботна дівчина, а з іншого боку — підступна. Вона прагнула затягти Лукаша в болото, використавши допомогу Потерчат і підтримку Куця. Русалки (русавки, купалки, водяниці, лоскотухи) — богині земної води, які живуть на дні водоймищ. Своїм батьком Русалка називає Водяника (водяний, водовик, кум Гребінь) — міфічного царя, який володіє всією водою на світі: ріками, озерами, болотами, водориями, морями тощо. За народними уявленнями, русалки — дочки та дружини водяника.

Русалка Польова. Вона намагається хоча б на мить продовжити краснеє літо: „Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная! / Потім поникне краса моя бідная”. Можливо, саме через здатність відчувати і берегти прекрасне міфологічні істоти безсмертні. цей мотив є одним із провідних у драмі. Своїми сестрицями називає Перелесник гірських русалок і літавиць, таким чином розширюючи родинне коло міфічних істот: „Перелесник: Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, / там гірські русалки, вільні літавиці...”

Літавиця (летавиця) — дух кохання, добрий або ж злий, злітає з неба на землю падучою зіркою і перевтілюється в людський образ.

Потерчата (потороча) живуть по озерах або на болотах, ходять у темряві з каганчиком і тим світлом заманюють людей. Це немовлята, що померли одразу після народження без хрещення і стали потойбічною силою. У „Лісовій пісні” вони так пояснюють своє існування: „Нас матуся положила / і м'якенько постелила, / на коріння, на каміння / настелила баговиння, і лататтям повкривала...” Говорять про них й інші дійові особи: „...і бідним сиротятам-потерчатам / каганчики водою заливає”; „Еге! то знаю ж я! То Потерчата”.

Куць. Відомою в українській міфології є постать Куця, чиє мовлення у драмі розкриває його роль і функції: „бо він (Дядько Лев) умів тримати з нами згоду. Було, і цапа чорного держить / при конях, щоб я мав на чому їздить”. Людям відомо, що у стайні потрібно тримати чорного цапа для Куця, аби він не чіпав коней. „Ще й відьму, що в чортиці бабувала, / гарненько попросив, щоб їм корови / геть-чисто попсувала”. Тут Куць засвідчує зв'язок деяких людей з нечистою силою, віра в це існує і дотепер. Леся Українка на означення лихої, нечистої сили вживає кілька лексем, в одному випадку називаючи її прямо, в іншому — свідомо оминаючи називання, дотримуючись поглядів на те, що ім'я нечистого часто згадувати, а особливо після заходу сонця, не можна.

Перелесник. Представником нечистого світу є Перелесник, опис якого у драмі не різниться від народних уявлень. це чорт, що літає змієм, постає у вигляді молодого хлопця і зваблює дівчат. „Будь моя кохана! / Звечора і зрана / самоцвітні шати буду приношати, / і віночок плести, / і в таночок вести, / і на крилах нести...”

Той, що в скалі сидить, Той, що греблі рве. Майстерно оминаючи ім'я нечистого, Леся Українка вживає міфоніми „Той, що в скалі сидить”, „Той, що греблі рве”. Авторка використовує такий прийом, ураховуючи вірування українців у те, що коли згадувати чорта занадто часто і без потреби, то можна накликати його до хати. Тому народ послуговується іншими словами для називання нечистого: патлатик, паничик, враг, дідько, спокусник, лукавий або просто — той і т. ін. „Поки дійдеш, ще й тая нападе — / не тута споминаючи...”

Лісовик. Господар лісу — Лісовик (лішак, лісун, боровик, пастух, ліс праведний) — дух лісу. Він оберігає своє царство та його мешканців, поважає людей, що бережуть ліс, особливо шанує волю: „Я звик волю шанувати”; „Не годна ти дочкою лісу зватись! / бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!”. Здавалося б, риси, що притаманні людям, характерні для сакрального героя. Лісовик — один із тих, хто вказує шлях до гармонійного людського існування.

Мара — богиня зла, темної ночі, ворожнечі, смерті. Щоб її позбутися, потрібно володіти магією слова. Таку мудрість виявляє дядько Лев, виганяючи Пропасницю (Трястя, Трясуха, Трясея, Трясовиця, Лихоманка, Напасниця) — кістляву потворну істоту, яка, вибравши між людьми жертву, починає м'яти і трясти її, кидати то в жар, то в холод. Пропасниця також уявлялася в подобі вродливої дівчини. „Шіпле-дівице, / Пропаснице — Трясавице!.. / Ось тобі, полинь — згинь, маро, згинь!”

Злидні, домові карлики. Дуже небезпечні істоти — це злидні, домові карлики, що призводять до зубожіння. Злидні — діти Недолі: „Не сама біда ходить, а з дітками”. Леся Українка в „Лісовій пісні” так описує злиднів: „Злидні — малі, зморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі”. Варто бути дуже обережними зі словами, оскільки, згадавши про злиднів, можна накликати їх до хати.

Перетворення людини в дерево дуже поширене в українських віруваннях, часте в народних оповіданнях і літературі. Через необережне поводження Килини зі словом Мавка раптом перетворюється на вербу із сухим листям та плакучим гіллям. Плакуча верба — символ журби у багатьох землях, вона ж — символ журної вдовиці. Також верба символізує надзвичайні життєві сили, бо має здатність розвиватися без коріння. Недарма Мавка зимувала у старій вербі, називаючи її матір'ю: „А твоя верба? / Та ж ти її матусею назвала”. Рослинний світ „Лісової пісні” досить різноманітний. Тут квіти папороті, що приносять щастя і казкове багатство, хміль, який символізує родючість, молоде буяння, а також війну, хоробрість і відвагу. На могилі дядька Лева Мавка хоче зростити барвінок, що засвідчує вічну пам'ять про померлого. Спостерігаємо тут елементи дохристиянського анімізму, адже вся природа „Лісової пісні” почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота. Тому антропоморфічним за суттю є рослинний світ драми: ясен, рожа, калина, береза і верба надягли святкові шати восени, приготувавшись до свята. А взимку „спить озеро, спить ліс і очерет”.

Тваринний світ „Лісової пісні” теж має сакральний характер. Скажімо, дядько Лев тримав чорного цапа у хліві задля того, аби вберегти корів від Куця. Щоб відлякати Потерчат, старий обіцяє привести пса-ярчука. цей надзвичайно дужий пес із „вовчим зубом” має здатність бачити і проганяти злих духів. Такого собаку бояться не тільки відьми, а й сам диявол.

Дядько Лев: „Еге! то знаю ж я! То Потерчата! / Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра / щеняток-ярчуків, то ще побачим, / хто тут заскавучить!”. Мешканці міфологічного світу поклоняються Змії-цариці, клятва її йменням — найвірніша: „Мавка: Хай Змія-цариця / мене скарає, якщо се неправда”. Одне з пояснень ролі змія зводиться до того, що він є добрим генієм молоді та посередником у женихальних справах. Залицяючись до Мавки, Перелесник згадує Змію-царицю: „Щоб тобі здобути лісову корону, / ми Змію-царицю скинемо із трону...”

Переосмисленим представлено в „Лісовій пісні” фольклорний мотив вампіризму. У народних переказах Мавка мстива й навіть смертоносна. Лукаш після всіх завданих їй кривд якраз і чекає помсти. Але вона відповідає не прокльонами, а словами вдячності, Мавка сама стає жертвою упирів — злиднів, які вимагають у неї хоча б „калину, оту, що носиш коло серця”.

Отож, у „Лісовій пісні” міфологічні істоти виявляються мудрішими від людей, що часто необережні діями, вчинками, а особливо — мовленням.

Магія слова може не лише приносити удачу, а й накликати біду, якщо мовити щось лихе не в ту хвилину. цього не знали профанні за своєю суттю Лукашева мати з Килиною, тому самі наврочили нещастя в дім: „Мати: ...Бодай так вас самих посіли злидні!” „Килина: нехай того посядуть, хто їх кличе!” Бажаючи людині зла, кажуть: „Бодай тебе злидні побили!” Відомі приказки про цих істот: „Щастя дочасне, а злидні довічні”; „За злиднями світу не бачить”; „Упросилися злидні на три дні, та чорт їх і довіку не викишкає”.

Доля, за народними уявленнями,— добрий дух, що захищає людину, приносить щастя та багатство всім, однак якщо людина лінива або погана, доля її покидає. Кожен має свою долю, призначену Богом. Існує багато приповідок про долю: „Що має бути, того не минути”; „Що Бог дасть, те і в вікно подасть”; „Долі й конем не об'їдеш”; „Перед долею не втечеш”.

Леся Українка дотримується іншої думки. Доля з „Лісової пісні” говорить, що її треба було розгледіти, знайти і виплекати, тобто задарма нічого не дається. Це відбито і в психології українців, що завжди звикли працювати не покладаючи рук, щоб утримати свою долю, яка ледачих покидає. Пасивним до своєї долі виявився Лукаш, тому після каяття не зміг повернути собі щастя: „я — загублена Доля. / Завела мене в дебрі / нерозумна сваволя”; „Ти стоптав дивоцвіти / без ваги попід ноги... / Скрізь терни — байраки, та й нема признаки, / де шукати дороги”.

Отже, можна зробити висновок, що народні уявлення тісно переплітаються з одвічними філософськими питаннями: долі, сенсу життя, життєвого вибору.

Можна вказати на ще одне важливе філософське питання, підняте у творі: невідповідність високого покликання людини умовам її життя, які принижують її, прирікають на невільницьке існування.

Робота над поняттям теорії літератури

Драма-феєрія — драма, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, а поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. Французький термін „феєрія”, що є похідним від слова фея, тобто чарівниця, в прямому розумінні означає театральну чи циркову виставу на основі міфічного, казкового сюжету.

Особливості драми-феєрії:

□ фантастично-казковий сюжет;

□ дійові особи — міфічні або фантастичні істоти;

□ переказ надзвичайних історій;

□ використання театральних ефектів з безліччю театральних трюків (західноєвропейська феєрія).

Довідка

Проблемна драма — один з різновидів так званої „оновленої драми”, який розвивався в західноєвропейській літературі. Проблемна драма звертається до тем і порушує проблеми і конфлікти, актуальні для сучасності. як правило, це протиріччя соціальної дійсності, які зображуються у формі гострих моральних колізій між представниками протиборчих сторін або суперечок-дискусій між ними.

Визначенням „драма-феєрія” Леся Українка була незадоволена, але й „драма-казка” не звучало. Ні перша, ні друга назва не передавали суті твору.

Її драма суттєво відрізнялась від західноєвропейських феєрій, які розраховані на видовища з театральними трюками. „Лісова пісня” — це новий жанр драми, який створила Леся Українка. Про пошуки визначення жанру твору свідчать такі уривки з листів авторки.

□ „Взялась я до нової уліти фантастичної на сей раз”. (3.07.1911)

□ „Написала драму-поему в 3-ох діях за 10 днів...” (29.07.1911)

□ „Твої уваги щодо фантастичних драм зовсім слушні...” (28.09.1911)

□ „Сього літа... написала "драму-феєрію". Се властиве драма-казка..., по термінології Гауптмана..., але я не знаю, якби се могло по-нашому зватись”. (9.11.1911)

□ Несподіваний для мене був успіх фантастики...” (16.12.1911)

□ „Мені здається, що ти не похваляєш нашого стилю (ти не радила мені писати фантастичні драми”. (20.12.1911)

□ „От досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти — „драма-феєрія”. Як би його сказати? Драма-казка чогось незграбно, правда?”. (20.12.1911)

□ „Я про "Лісову пісню" думала, що всі тільки сміятимуться з сеї "старомодної романтики"”. (5.10.1912)

□ „Я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не "провалу", а переміни мрії в бутафорію”. (24.05.1912)

На думку Ліни Костенко, „Лісова пісня” — це „трансміграція (переміщення) душі крізь час”. Але не викликає сумніву, що найвиразнішою жанровою особливістю твору є сплав лірики і драми, гармонійне поєднання реальності з міфами та казками, простота стилю і глибина думки.

1. Пошукова робота

1) Знайдіть у тексті драми лексеми, які складають асоціативний ряд слова вода.

2) Які магічні слова та вирази використовує Леся Українка у своєму творі?

2. Створення грона „філософські проблеми та проблеми сучасності у драмі-феєрії „Лісова пісня”

Філософські проблеми драми-феєрії „Лісова пісня”:

□ реалізація творчих можливостей особистості, митця;

□ взаємини людини з природою (злиття з природою — Мавка, дядько Лев; зіткнення людини з природою — мати Лукаша, Килина);

□ сенс життя;

□ добро і зло;

□ гідність і безчестя;

□ краса в людському житті, невмиpущiсть духовної краси;

□ вірність і зрада;

□ свобода і неволя;

□ вічність життя.

□ краса людських взаємин;

□ потяг до щастя;

□ сила кохання.

Проблеми сучасності, порушені у творі:

□ людина і власність;

□ свобода і неволя (прагнення звільнитися від „рабського духу”).

□ реалізація творчих можливостей обдарованої особистості в буржуазному суспільстві;

□ проблема самореалізації людини.

Слід зазначити, що проблеми мають загальнолюдське значення.

Тема „Лісової пісні”: оспівування духовного багатства рідного народу, його великих творчих можливостей, нездоланності потягу людини до високого і прекрасного, утвердження вільного, незалежного, гармонійного людського життя.

Ідея твору: оспівування невмирущості людської мрії про щастя, утвердження краси вічного незалежного духу, кохання і мрії, змістовного, гармонійного людського життя.

3. Складання схеми „Композиція драми-феєрії „Лісова пісня”

В основі композиції „Лісової пісні” — єдність трьох світів: світу природи, світу людей, міфологічного світу. Особливості композиції твору полягають у тонкому переплетінні світу фантастики (міфологічний світ, персоніфікована природа) зі світом реальним (світ людей).

Головні проблеми твору:

□ взаємини людини з природою;

□ людина і власність;

□ кохання;

□ краса в людському житті;

□ вірність і зрада;

□ вічність життя;

□ сімейне щастя;

□ батьки і діти;

□ добро і зло;

□ прекрасне і потворне.

1. Інтерактивна вправа

Питання для опрацювання: чи дійсно „Лісова пісня” — це драма- феєрія, драма-казка. чи можемо ми вважати її казкою у звичному нам розумінні жанру?

Ø Опишіть, якою постає природа в пролозі драми. Що ми дізнаємося про життя лісу та його мешканців? які цінності для міфічних персонажів найголовніші?

Ø Який епізод можна вважати зав'язкою твору?

Ø Як Леся Українка показує розквіт кохання між персонажами? У чому ви вбачаєте його красу? Що про це говорить Мавка?

Ø Ваше перше враження про твір.

Ø Які думки викликала у вас „Лісова пісня”?

Ø Яка з проблем, порушених у творі, актуальна і сьогодні?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Дати розгорнуту відповідь на питання: „чому драму-феєрію "Лісова пісня" вважають шедевром світової драматургії?”

Перегляньте відео - фільм "Лiсова пiсня", за мотивом драми Лесі Українки - https://www.youtube.com/watch?v=W2ttQkuegb8