Лекції з української мови 1 курс

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ М’ЯКОГО ЗНАКА

Питання для самоконтролю

1. Визначте особливості вживання м’якого знака.

2. Назвіть винятки з цих правил.

3. Сформулюйте правила, коли м’який знак не пишемо.

4. Чи є винятки з цих правил?

5. Чому в словах уманський, Уманщина після н м’який знак не пишемо, хоч Умань, а в словах гуцульський, Гуцульщина після л пишемо м’який знак, хоч гуцул?

6. Чому в кінці слова століть (від століття) є м’який знак, а в ганці слова сторіч (від сторіччя) немає?

7. Чому в місцевому відмінку в слові в скриньці пишемо м’який знак, а в слові в хатинці він не потрібен?

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ АПОСТРОФА

Питання для самоконтролю

1. Назвіть випадки, коли в українській мові вживається апостроф.

2. Чи завжди після губних приголосних перед йотованими ставиться апостроф?

3. Від чого залежить вживання апострофа після р?

4. Після яких префіксів ставиться апостроф?

5. У яких випадках не ставиться апостроф?

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ ВЕЛИКОЇ БУКВИ

З великої букви пишемо:

1. Імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, конспіративні клички, прізвиська: Іван Петрович Котляревський, Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Юрій Клен (Освальд Бургардт), Данило Галицький, Нестор Літописець, Олександр Невський, Ярослав Мудрий; також: Кобзар (про Тараса Шевченка), Каменяр (про Івана Франка) тощо.

У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишуться через дефіс, кожна складова частина починається великою літерою: Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький, Сергєєв-Ценський; Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза.

2. Назви міфологічних істот, божеств, релігійних понять: Антей, Аполлон, Афіна, Ахіллес, Будда, Венера, Молох, Перун, Бог (але бог Перун), Христос, Божа Матір, Син Божий, Святий Дух та ін.

3. Дійові особи у байках, казках, драматичних творах: Ворон, Заєць, Лисиця, Осел, Щука; Лісовик, Мавка, Перелесник; Дід Мороз; Той, що греблі рве; Червона Шапочка; Буряк, Троянда, Хліб.

4. Назви найвищих державних установ України: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України.

5. Назви найвищих державних посад України та міжнародних посад:

Генеральний секретар ООН, Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України.

6. Умовні власні назви в актах, договорах та інших офіційних документах: Високі Договірні Сторони, Автор і Видавництво тощо.

7. Клички свійських тварин: Сірко (собака); Сніжинка (кішка); Гнідко, Стріла (коні); Круторогий, Сивий (воли); Рекордистка, Лиска (корови) та ін.

8. Назви сортів рослин у спеціальній літературі: Антонівка, Білий налив, Сніговий кальвіль, Паперівка (яблуні); Українська глива, Лісова красуня (груші); Рекорд, Угорка (сливи); Шпанка рання (вишня).

Але в загальному вжитку ці слова пишемо з малої літери: антонівка, глива, угорка.

9. Астрономічні назви: Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Молочний Шлях, Сатурн, Юпітер. Так само пишемо народні назви сузір’їв і галактик: Великий Віз, Квочка, Пасіка, Чумацький Шлях тощо.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Слова земля, місяць, сонце пишемо з великої літери тоді, коли вони вживаються як астрономічні назви: Навколо Сонця обертається Земля зі своїм супутником Місяцем. Але: обробіток землі, схід сонця.

10. Назви сторін світу: захід, південь, північ, схід, південний захід, якщо під цими назвами розуміють краї чи народи: Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Південне Полісся, Північна Буковина, Схід прокинувся.

11. Географічні й топографічні власні назви, крім родових означень (затока, мис, море, острів, пік, хребет і т. ін.): Азія, Антарктида, Балканський півострів, Берингове море, Північнокримський канал, Володимир-Волинське плато, гора Говерла, Грибова губа, Зелений мис, озеро Ільмень, Кавказький хребет, пік Шевченка, Москва-ріка, Нагаєва бухта, протока Па-де-Кале, Панамський перешийок, Перська затока, Північний полюс, Східноєвропейська рівнина, Урало-Кушумський степ.

Якщо означуване слово, що входить до географічної назви, не виражає родового поняття, то його пишемо з великої літери: Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Луки, Жовті Води, Залізні Ворота, Зелений Гай, Карські Ворота. Так само з великої літери пишуться складові частини географічних назв, що означають титули, посади, фах і т. ін.: мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта, затока Святого Лаврентія.

12. Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських і т. ін)., каналів, течій (морських), а також майданів (площ), парків і т. ін. пишемо з великої літери, а їхні родові позначення - з малої: Андріївський узвіз, Байкало-Амурська магістраль, бульвар Тараса Шевченка, Військово-Грузинська дорога, вулиця Петра Сагайдачного, Житомирська автострада, Львівська площа.

Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брід, вал, ворота, міст, шлях, яр і т. ін. вже не сприймаються як родові позначення, то їх пишемо з великої літери: Боричів Тік, Добрий Шлях, Козиний Брід, Красні Ворота, Кузнецький Міст, Ярославів Вал (вулиці); Гола Пристань (місто), Козинські Горби (урочище), Сухий Яр (село).

13. Назви груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій: Антанта, Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз.

14. Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць: Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Республіка Білорусь, Карельська Автономна Республіка, Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка.

15. У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад з великої літери пишемо тільки перше слово: Волинська область, Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Новомлинівська сільрада, Петрівська сільрада, Рожищенський район, Уманська міськрада. Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Берегівський округ, Вітебське воєводство, Аохвицький повіт, Новоросійська губернія.

16. Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічних об’єктів: Буковина, Вінниччина, Закавказзя, Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Наддніпрянщина. У спеціальному стилістичному вживанні пишемо з великої літери й загальні назви: Батьківщина тощо.

17. У словосполученнях - назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав з великої літери пишемо тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії.

Це стосується й назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна рада.

18. У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів, з великої літери пишемо тільки перше слово: Національний банк України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури України, Палата мір і вимірних приладів, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури.

19. Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів, виробничих об’єднань, шахт, підприємств, установ, а також наукових і навчальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури та відпочинку, клубів тощо підпорядкований таким правилам:

а) якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають символічну назву, номер чи носять чиєсь ім’я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних назвах початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви, ім’я тощо пишемо з великої літери, а всі інші слова - з малої: Київський завод «Арсенал», Республіканське виробниче об’єднання «Поліграфкнига», Десятий міжнародний з’їзд славістів, Центральна наукова бібліотека Академії наук України ім. В. І. Вернадського, Київський військовий округ;

б) перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишемо з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням: Академія наук України, Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва;

в) з великої літери пишемо перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Львівський палац одруження, Харківський клуб метробудівників.

20. Назви художніх, музичних творів і т. ін., наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток тощо пишемо з великої літери в лапках: поема «Енеїда», повість «Тіні забутих предків», опера «Запорожець за Дунаєм», пісня «Стоїть гора високая», підручник «Історія України».

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

З великої літери, але без лапок пишемо назви культових книг: Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов.

21. Назви вокзалів, станцій, портів, пристаней і т. ін.: Київський вокзал (у Москві), станція Фастів-Перший, станція метро «Університет», порт Балаклава, пристань Ржищів тощо.

22. Назви будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, дитячих таборів, готелів, кемпінгів, ресторанів, кав’ярень і т. ін. пишемо в лапках і з великої літери: будинок відпочинку «Зоря», пансіонат «Здоров ’я».

23. Назви пам’яток архітектури, замків, храмів тощо: Андріївська церква, Золоті ворота, Колізей, Києво-Печерська лавра, Хотинський замок, Софійський собор.

24. Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят, знаменних дат і т. ін.: Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна, Коліївщина, Хмельниччина, Семирічна війна, Кривава неділя.

З великої літери пишемо й назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купала, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олекси, Успіння; Великий піст, Масниця, Петрівка, Пилипівка, Спасівка тощо.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо початковий порядковий числівник у складеній назві написаний цифрою, то наступне слово пишемо з великої літери:

8 Березня, 1 Травня.

25. Назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо: Конгрес захисту культури, Конституція України, Потсдамська угода, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини.

26. Назви орденів, відзнак (крім родових назв): орден Вітчизняної війни, орден Дружби народів, орден Незалежності, орден Почесного легіону, орден Пошани.

Якщо така назва береться в лапки, то з великої букви також пишемо тільки перше слово та власне ім’я, що входить до складу цієї назви: орден «Мати-героїня», медаль «За відвагу», медаль «За визволення Варшави».

27. Назви літаків, автомобілів, тракторів та інших машин, пов’язані з найменуванням моделі, заводу, фірми, що їх виготовляють, пишемо з великої літери в лапках: літак «Антей», автомобіль «Таврія», автобус «Турист», комбайн «Нива», трактор «Білорусь».

Це правило поширюється й на назви виробів, продуктів, що стали фірмовим або сортовим їх означенням: печиво «Столичне», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко».

28. Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (ова, -ове, -еве), -їв (-єва, -єве), -ин (-ина, -ине), -їн ( їна, -їне), якщо вони означають належність чогось даній особі: Андрієві книжки, Грінченків словник, Маріїн лист, Тичинине слово, Шевченкові поезії.

29. Прикметники, які входять до складених особових назв людей як прізвиська: Володимир Великий, Данило Галицький, Дюма Старший, Карл Сміливий.

30. Прикметники, утворені від іменників - власних назв, якщо вони входять до складу назв, які за змістом дорівнюють словосполукам «імені когось», «пам’яті когось»: Нобелівська премія, Франківська кімната, Шевченківська премія.

31. Складноскорочені назви (абревіатури), якщо вони вживаються на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укрпрофрада, Укоопспілка, НЛО, АТС, КНР, СНД, УРП, УТН.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть групи слів, у яких вживання великої літери зумовлене лексичним значенням. Наведіть приклади.

2. Від чого залежить написання з великої чи малої літери одного й того слова в різних складних назвах по-різному?

3. Розкажіть про вживання великої літери в абревіатурах. Наведіть приклади.

4. Наведіть приклади власних назв, написання яких викликає труднощі.

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ СЛІВ ІЗ НЕНАГОЛОШЕНИМИ ГОЛОСНИМИ

Правопис ненаголошених голосних у коренях

Правопис ненаголошених голосних у префіксах та суфіксах

Питання для самоконтролю

1. Як вимовляються [е], [и] не під наголосом?

2. Назвіть приклади, коли е пишеться в коренях.

3. В яких префіксах пишеться е ?

4. Назвіть слова з орфограмою и в префіксі.

5. Коли пишеться е в суфіксах?

6. Коли пишеться и в коренях?

7. Визначте випадки, коли пишеться и в суфіксах.

8. Які слова потрібно запам’ятати щодо написання е або и ?

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ СЛІВ З ПОДВОЄННЯМ І ПОДОВЖЕННЯМ ПРИГОЛОСНИХ

ü Буквосполучення -нн- зберігається й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: блаженність, блаженно, старанність, старанно, численність, численно тощо.

АЛЕ ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! НЕ подвоюється н в дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений.

Пам’ятайте, що є прикметники на -ений, котрі походять від відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варéний (пор. вáрений), печéний (пор. пéчений) та ін. У таких словах, а також у прикметнику довгожданий немає подвоєння.

Розрізняйте правопис слів, що мають різний наголос і належать до різнихчастин мови (прикметника та дієприкметника): здійснéнний (який може здійснюватися - прикметник) і здíйснений (який здійснився - дієприкметник), нездолáнний (непереможний) і нездóланий (якого не подолали), незлічéнний (представлений у дуже великій кількості) і незлíчений (не порахований) та ін.

Питання для самоконтролю

1. Наведіть приклади вживання подвоєних букв на межі префікса і кореня, кореня і суфікса.

2. Які приголосні звуки можуть подовжуватися?

3. Чому слова безсмертя, жовчю, підняття, ніччю пишуться по-різному щодо вживання подвоєних букв?

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ СЛІВ ЗІ СПРОЩЕННЯМ У ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

Спрощення груп приголосних -Ж(Д)Н-, -3(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-

v Але запам’ятайте винятки! Зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять.

v УВАГА! У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження, спрощення на письмі не відбувається: аванпост - аванпостний, баласт - баластний, компост - компостний, контраст - контрастний, форпост - форпостний.

Спрощення груп приголосних -3(К)Н-, -С(К)Н-

v АЛЕ ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Випуск - випускний, виск - вискнути, риск - рискнути, тоскно, скніти, скнара.

НЕ ДОПУСКАЙТЕ ПОМИЛКИ у словах на зразок студентський, агентство, парламентський та ін.

У словах, утворених за допомогою суфіксів -ств-, -ськ-, спрощення на письмі не відбувається: студент - студент+ський, студент+ство; агент - агент+ський, агент+ство; гігант -гігант+ський, ,гігант+ство; курсант - курсант+ський; фашистський; нацистський.

У давальному відмінку та присвійних прикметниках відбувається лише чергування приголосних: невістка - невістці, невістчин, артистка - артистці, артистчин, журналістка - журналістці.

Питання для самоконтролю

1. Чому в українській мові відбувається спрощення в групах приголосних?

2. У яких групах приголосних відбувається спрощення? Наведіть приклади.

3.У яких випадках спрощення не відбувається? Наведіть приклади.

4. Проаналізуйте написання слів: щасливий - пестливий, свиснути - пискнути, пристрасний - парламентський, улесливий - хвастливий, захисник - випускник.

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ СЛІВ ІЗ ЧЕРГУВАННЯМ ГОЛОСНИХ І ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

У сучасній українській мові часто відбуваються закономірні постійні зміни (чергування) голосних та приголосних звуків в одних і тих же частинах слів при словозміні чи словотворенні. Чергування відбуваються в коренях (солі - сіль, ношу - несу - ніс), в суфіксах (ріжок - ріжка), у префіксах (одійди - відійди), у закінченнях (на зеленому - на зеленім).

2. При творенні прикметників та іменників

Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси.

v ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ВИНЯТКИ! Бангкокський, баскський, белуджський, даккський, інкський, казахський, кембриджський, ламаншський, меккський, монакський, нью-йоркський, сакський, тюркський, цюрихський.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: багатий - багатство, брат - братський - братство, завод - заводський, інтелігент - інтелігентський, люд - людський - людство, пропагандист - пропагандистський, студент - студент­ський - студентство.

Суфікс -к-, що стоїть після приголосного основи, випадає: Чукотка - чукотський, Каховка - каховський, Гельсінкі - гельсінський.

3. Інші зміни приголосних при словотворенні

Ø Група приголосних -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький - вояччина, німецький - Німеччина, турецький - Туреччина; але: галицький - Галичина;

Ø Групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на -щ- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск - вощина, пісок (піску) - піщина, полтавський - Полтавщина;

Ø Групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан-(-ян-): віск - вощаний - вощанка, дошка - дощаний, пісок (піску) - піщаний;

Ø Групи приголосних -ск-, -ст- змінюються на щ, група -зк- на жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни: вереск - верещати, верещу, верещиш і т.д.; простити - прощати, прощаю, прощаєш і т.д.; прощу, але простиш, простить і т.д.; брязк - бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т.д.

Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- на письмі с зберігається, а »с переходить у ч: Параска - Парасчин, Ониська - Онисьчин; -шк- змінюється на щ: Мелашка - Мелащин.

4. Зміни приголосних перед -Ш(ИЙ)

у вищому ступені прикметників (прислівників)

1. У вищому ступені прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом

-ш(ий) переходить у -жч(ий), а с перед суфіксом -ш(ий) змінюється на -щ(ий): високий - вищий (вище), вузький - вужчий (вужче), дорогий - дорожчий (дорожче), дужий - дужчий (дужче), низький - нижчий (нижче), але: легкий - легший (легше).

Ø Це стосується й дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: ближчати, вужчати, кращати та ін., і похідних від них іменників: підвищення (від підвищити), подорожчання (від подорожчати).

5. Зміни приголосних К, Ц на -ЧН-, -ШН-

Приголосні звуки К, Ц(ь) перед суфіксом -Н- змінюються на Ч: безпека - безпечний, безпечність, безпечно; вік - вічний, вічність, вічно; кінець - кінечний, місяць - місячний, околиця - околичний, пшениця - пшеничний, рік - річний, серце - сердечний, сонце - сонячний.

Виняток становлять слова: дворушник (дворушників), мірошник (мірошників), рушник (рушниковий), сердешний (у значенні«бідолашний» ← від сердець), соняшник (соняшниковий), торішній (того року).

6. Чергування приголосних у коренях дієслів при дієвідмінюванні

Питання для самоконтролю

1. Розкажіть про чергування приголосних [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] та із [з], [ц'], [c'].

2. Розкажіть про зміни приголосних, що супроводжують утворення нових слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств-.

3. Визначте, чи однаковий вияв звукових змін відбувається в процесі утворення прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів Судак і Лейпциг, Острог і Казань. Обґрунтуйте відповідь.

4. Назвіть групи приголосних, що змінюються перед словотворчим суфіксом -ин- у процесі утворення іменників від прикметників, перед суфіксом -ан- при утворенні прикметників від іменників. Проілюструйте відповідь.

5. З’ясуйте, чому різні приголосні наявні у поданих словах перед -ин-, чи в усіх словах -ин- є окремою морфемою: Словаччина, Звенигородщина, маніловщина, солдатчина.

6. Які чергування відбуваються у прикметниках при ступенюванні?

ТЕМА: СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

М’який знак та апостроф в іншомовних словах

Подвоєння букв в іншомовних словах

Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження, що підпорядковане фонетичному та морфологічному принципам української орфографії, частково пов’язується з традицією написання та поділом іменників на власні та загальні назви.

Алгоритм подвоєння букв в іншомовних словах

v ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ВИНЯТКИ!

Власні назви без подвоєння: Бразилія, Вашингтон, Касабланка, Мадагаскар, Гавана, Дакар, Дубаї, Данія, Делі, Лісабон, Перу, Тбілісі, Юкатан.

Загальні назви з подвоєнням: аннали (у стародавніх єгиптян літописи), бонна (вихователька малих дітей), панно (декоративний живописний або скульптурний твір), панна, пенні (дрібна англійська монета), примадонна, мадонна, манна, тонна, ванна, вілла, гетто, нетто, брутто (маса товару з упаковкою), булла (папська грамота), дурра (тропічна хлібна й кормова рослина), мірра (ароматична смола), мотто (афоризм на початку твору), контрреволюція, сюрреалізм, ірраціональний, імміграція (але еміграція, емігрант).

В іменах відповідно до вимови букви, як правило, не подвоюються: Кирило, Сава, Пилип, Агнеса, Іполит. АЛЕ: Алла, Ганна.

У деяких запозичених іменах подвоєння букв зберігається: Емма, Елла, Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Белла, Ізабелла, Нонна, Римма, Сусанна, Стелла.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості вживання апострофа в іншомовних словах.

2. Для чого в іншомовних словах вживається м’який знак?

3. Чи є випадки, коли м’який знак не вживається?

4. Назва столиці Лаосу по-російському пишеться Вьентьян, по- українському - В’єнтьян; назва місцевості у В’єтнамі по-російському - Дьенбьенфу, по-українському - Дьєнб’єнфу. Чому українською мовою не можна ці назви написати так само з двома м’якими знаками, як у російській мові?

Практична стилістика і культура мовлення.

Стилістичні засоби фонетики

ТЕМИ:

1. Загальна характеристика звукового складу мови. Норми вимови. Склад і наголос. Правила переносу слів.

2. Складні випадки правопису м’якого знака.

3. Складні випадки правопису апострофа.

4. Складні випадки правопису великої букви.

5. Складні випадки правопису слів із ненаголошеними голосними.

6. Ділові папери. Загальні вимоги до складання документів. Документація щодо особового складу. Автобіографія. Заява.

7. Складні випадки правопису слів із подвоєнням і подовженням приголосних.

8. Складні випадки правопису слів зі спрощенням у групах приголосних.

9. Складні випадки правопису слів із чергуванням голосних і приголосних звуків.

10. Складні випадки правопису слів іншомовного походження.

v Студенти повинні знати:

• загальну характеристику звукового складу мови, норми вимови, склад і наголос, правила переносу слів;

• складні випадки правопису м’якого знака, апострофа, великої букви;

• складні випадки правопису слів з ненаголошеними голосними;

• складні випадки правопису слів із подвоєнням і подовженням приголосних;

• складні випадки правопису слів зі спрощенням у групах приголосних;

• складні випадки правопису слів із чергуванням голосних та приголосних звуків;

• складні випади правопису слів іншомовного походження.

v Студенти повинні вміти:

• дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки;

• розрізняти звуки і букви шляхом звукового запису (транскрипції);

• грамотно писати слова з апострофом, м’яким знаком; дотримуватись правил подвоєння, спрощення та чергування приголосних;

• грамотно відтворювати на письмі слова іншомовного походження.

ТЕМА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВУКОВОГО СКЛАДУ МОВИ. НОРМИ ВИМОВИ. СКЛАД І НАГОЛОС. ПРАВИЛА ПЕРЕНОСУ СЛІВ

Звуковий склад мови

У процесі комунікації люди вимовляють і чують велику кількість звуків, але для розуміння й висловлення думки важливими є лише ті, які розрізняють значення слів та їхні форми.

Хоч звуки мовлення набувають індивідуального забарвлення завдяки тембру голосу, його висоті, інтенсивності, проте вони сприймаються носіями певної мови однаково й легко вичленовуються з мовного потоку.

Звук у мові - найдрібніша акустично-артикуляційна неподільна одиниця мовлення. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнання та розрізнення їхніх значень, наприклад: бік - вік - лік; зір - кір; дар - дер - дур; іди - іде - іду - ідеш - ідуть - ішов і под.

Звуки створюють зовнішню (звукову) оболонку слова. Для того, щоб відрізнити звук від літери на письмі, звук беруть у квадратні дужки, наприклад: літера с (ес) позначає звук [с], літера б (бе) позначає звук [б] і т. д.

Норми вимови

Краса і неповторна мелодика кожної мови - у її звуковому складі. Українська літературна мова має свої норми вимови звуків - орфоепічні норми. Основний принцип українського правопису - фонетичний, тому переважно читаємо, як написано. Важче записувати з почутого. Отже, треба добре знати правила вимови.

Склад і наголос

Склад - це частина слова чи мовного потоку, яка вимовляється одним поштовхом повітря. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, серед яких один обов’язково голосний, тому в слові стільки складів, скільки в ньому глосних звуків: о-мрі-я-ний, ба-жа-ння, здо-ров’-я.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові (смак), двоскладові (ма-ти), трискладові (нав-ча-ння) і багатоскладові (лі-ку-ва-ти, о-здо-ров-лю-ва-ти).

Якщо склад закінчується на голосний звук, він називається відкритим (со-ло-до-щі), а якщо на приголосний - закритим (без-барв- ний).

Виділення у слові складу з допомогою артикуляційних засобів (посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону) називається словесним наголосом.

Наголос у багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.

Однак різномісність і рухомість наголосу не означає його довільності. Він підпорядкований певним закономірностям. В українській мові вже склалася стала система наголошування. Основу її становлять середньонаддніпрянські говори південно-східного наріччя.

Більшість простих самостійних слів мають один наголос: головА, вИсоко, задовОлений, винагорОджувати. Проте в уповільненому мовленні, головним чином при виразному читанні поетичних творів, по обидва боки наголошеного складу (не ближче ніж через склад) з’являються побічно наголошені склади в усіх простих словах.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ!

Орфографічні правила переносу

Частини слів з одного рядка в другий треба переносити за складами: кни-га, но-ве-ла, му-зи-ка, ком-по-зи-тор, ар-хі-тек-ту-ра.

При цьому:

1. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Mapi-я), прислі-в’я (а не прислів’-я). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як: або, моя, мрія, орел, шия тощо.

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це, Аук’-ян, низь-ко.

3. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (де буває, коли д належить до префікса, а ж або з - до кореня), то їх треба розривати: від-жити, над- зви-чай-ний, під-жив-ляти.

4. Не відривається й від попередньої літери, що позначає голосний: бай-ка, гай-ка, мий-ний.

Буквосполучення йо, ьо теж не розриваються: га-йок, третьо-го, міль-йон. АЛЕ: най-обережніший (префікс най-).

5. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: біло­сніжний (а не білос-ніжний), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).

6. При збігу приголосних одна буква залишається в попередньому рядку, а інша переноситься в наступний: письмен-ник, щоден-но, ір­-раціональний, міськ-ком.

АЛЕ: допускається подвійний перенос двох однакових приголосних, що виникли внаслідок подовження: жит-тя і жи-ття, розріс-ся і розрі-сся, колос-ся і коло-сся.

7. Односкладові префікси перед наступним приголосним кореня не розриваються: роз-писати, під-писати, об-писати. Такі ж префікси перед наступним голосним кореня можна переносити двояко: без-­оглядний і бе-зоглядний.

Кількаскладові префікси можна розділяти: пере-нести і пе-­ренести, піді-гріти і пі-дігріти.

8. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС (атомна електростанція), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), МАУ (Міжнародна асоціація україністів), НТШ (Наукове товариство імені Шевченка), УАПЦ (Українська автокефальна право­славна церква).

9. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-npo й Дніп-ро, Оле­-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо­зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г. // Шевченко), гр. Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. (доц., проф.), Гончаренко (а не акад. (доц., проф.). //Гончаренко).

Примітка. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел Кримський і т. ін.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.)., 150 га (а не 150 // га), 5 г (а не 5 // г), 20 см³ або 20 куб. см (а не 20 // см³ або 20 // куб. см).

Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т. ін.

3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2-//й), 4-го (а не 4-//го), 10-му (а не 10- //му) і т. ін.

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу т-во, вид-во, і т. д., і т. ін., та ін. тощо.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть й визначте головні одиниці фонетики.

2. На основі яких ознак звуки поділяються на голосні й приголосні?

3. За якими ознаками здійснюється класифікація голосних звуків?

4. За якими ознаками поділяються приголосні звуки? Розкажіть про поділ приголосних звуків за місцем творення, способом творення, участю голосу й шуму, твердістю/м’якістю.

5. Назвіть співвідносні приголосні: дзвінкі - глухі, свистячі - шиплячі, тверді - м’які.

6. Чому українську мову називають повнозвучною і дзвінкозвучною? Чому про неї кажуть «співуча»?

7. Які звукові явища властиві українському мовленню?

8. Назвіть особливості вимови приголосних звуків.

9. За якими ознаками відбувається уподібнення звуків?

10. Чим уподібнення звуків відрізняється від чергування?

11. Для чого мова потребує уподібнення і чергування звуків?

12. Чому відбувається спрощення у групах приголосних?

13. Розкажіть про норми вимови голосних звуків.

14. Який наголос властивий українській мові?

15. Що таке основний і побічний наголоси?

16. Розкажіть про особливості наголошення слів в українській мові.

17. Наведіть приклади слів, що відрізняються за допомогою наголосу.

18. Чи є в українській мові слова з подвійним наголосом? Наведіть приклади.

19. Назвіть орфографічні особливості переносу слів.

20. Яких технічних правил потрібно дотримуватися при переносі слів?

Словотворчі засоби стилістики

ТЕМИ:

1. Морфеми і словотвірна структура слова. Стилістичне забарвлення значущих частин слова: префіксів і суфіксів.

2. Основні способи словотвору.

3. Основні орфограми в коренях, суфіксах та закінченнях (орфограми в дієслівних та прикметникових афіксах).

4. Написання складних слів. Правопис складних іменників та прикметників.

v Студенти повинні знати:

• поняття «морфема», «будова слова»;

• основні способи словотвору;

• особливості стилістичного забарвлення префіксів та суфіксів;

• основні орфограми в коренях і суфіксах;

• правила написання складних іменників та прикметників.

v Студенти повинні вміти:

• визначати будову слова;

• утворювати слова різними способами словотворення;

• застосовувати основні орфограми в коренях, префіксах і суфіксах на письмі;

• грамотно писати складні іменники та прикметники.

ТЕМА: МОРФЕМИ І СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА СЛОВА. СТИЛІСТИЧНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ ЗНАЧУЩИХ ЧАСТИН СЛОВА: ПРЕФІКСІВ І СУФІКСІВ

Кожне слово, вживане в мові, характеризується будовою. Структурний характер слова визначається його значенням і граматичними властивостями, експресивно-стилістичним забарвленням, вживаністю, походженням.

Морфема - найменша значуща частина слова. Вона функціонує у слові, тому не має самостійного лексичного значення, граматичної оформленості, синтаксичної самостійності.

За своєю роллю, значенням і місцем у слові морфеми поділяються на кореневі і службові (афіксальні).

Корінь - головна частина слова (без закінчення), що виражає його основне (лексичне) значення.

Наприклад, слова земля, земляний, земелька, земельний, наземний, підземний мають спільний корінь -зем-; слова молодий, молодь, молодість, молодіти, замолоду - спільний корінь - молод-.

Такі групи слів називають спорідненими.

Слова з одним і тим самим коренем називають однокореневими, або спільнокореневими:

серце - сердечний - серцевина - серцеїд - спересердя;

праця - працівник - співпрацюючи - опрацювати - перепрацюва­тися - працелюбний - непрацюючий.

ü Отже, щоб визначити корінь, треба підібрати споріднені слова й визначити їхню спільну частину.

Службові (афіксальні) морфеми - префікс, суфікс, закінчення (афікси), постфікс, інтерфікс - служать для творення нових слів і форм слова, а тому бувають: словотворчі:

день - щодень; правда - неправда; туман - туманний; берег - прибережний; стрибати - стрибок; бігти - збігтися;

формотворчі:

казка - казки - казку - казкою... (відмінкові форми); мудрий - мудріший - наймудріший (форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників); читати - читав (форма минулого часу дієслова); робити - зробити (форма доконаного виду дієслова); відпочивати - відпочиваючи (дієприслівник як форма дієслова).

Префікс (від лат. praefixus - прикріплений перед чим-небудь) - частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів (смерть - безсмертя, мороз - паморозь, звуковий - надзвуковий, будувати - перебудувати, нині - донині) або форм слів (білий - пребілий, писати - написати).

Найчастіше у слові один префікс, але їх може бути два (що-най-вищий) і більше (пере-роз-по-діл).

До префіксів, а точніше префіксоїдів, зараховують початкові елементи складних слів на зразок пів-, напів-, супер-, контр-, екс-: півроку, напів’яскравий, супермодний, контр-адмірал, екс-чемпіон.

Суфікс (від лат. suffіхus - прикріплений, підставлений) - службова морфема, яка стоїть після кореня й служить для утворення нових слів і словоформ.

Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу роль: брат - братерство; бандура - бандурист; саджати - саджанець; море - морський; фарба - фарбувати.

Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порівняння прикметників та прислівників, дієприкметників: гукати - гукнути, коротко - коротше, зачинити - зачинений.

Постфікс (від лат. postfixus - прикріплений після) - службова морфема, що стоїть у кінці слова (після закінчення) і має словотворче чи формотворче значення. До постфіксів належать частки -ся (-сь), -який, -небудь, -но, -бо: вчити - вчитися, будь-який, хто-небудь, прийди-но, читай-бо.

Інтерфікс (від лат. interfixum - прикріплений між) - сполучна голосна, що використовується при утворенні складних слів. Інтерфікси (о, е, є, а, ох) поєднують корені (два і більше) в одне самостійне слово: лісостеп, зорепад, двохсотий, працездатний, життєрадісний, сорокаметровий, грязеводолікарня.

Закінчення (флексія, від лат. flexio- згинання, перехід) - службова змінна морфема, яка утворює нові словоформи і служить для зв’язку слів у реченні. Наприклад, слово картина граматично пов’язується з дієсловом за допомогою закінчення -у (малювати картину), з іменником - за допомогою закінчення -и (малювання картини), а з дієприкметником - закінчення -ою (зачарований картиною).

Закінчення виражає граматичне значення слова (відмінок, рід, число, особу).

Щоб визначити закінчення, треба слово провідміняти за відмінками (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієприкметник) або особами (дієслово). Отже, закінчення мають тільки змінні слова.

Питання для самоконтролю

1. Що таке морфема?

2. Які морфеми можуть входити в основу слова?

3. Чим змінювані слова відрізняються від незмінюваних?

4. Яка значуща частина слова називається закінченням?

5. Які функції виконує закінчення?

6. Яке закінчення називається нульовим?

7. Що називають основою слова?

8. Що називається коренем слова?

9. Яка морфема містить у собі лексичне значення слова?

10. Для чого служать префікс і суфікс?

11. Що таке постфікс?

12. Що таке інтерфікс?

13. Що таке афікс?

ТЕМА: ОСНОВНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРУ

Словниковий склад мови чутливо реагує на життя народу - носія і творця мови. Безпосередньо пов’язаний з різноманітною діяльністю людини в суспільстві, він змінюється весь час. Найбільш активним процесом у розвитку лексики української мови, збагаченні її ресурсів є творення нових слів від уже існуючих.

Твірне слово - це слово, яке є базою для утворення іншого. Так, іменники ліс, вода, степ є твірними словами для прикметників лісовий, водяний, степовий. А ці прикметники у свою чергу є твірними словами для утворення нових іменників лісовик, водяник, степовик.

Похідне слово - це слово, яке утворилося на базі того, що вже існує в мові. Хронологічно воно є вторинним щодо твірного, від якого утворилося.

Твірна основа - спільна частина твірного і похідного слів.

Ø ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Для того, щоб визначити твірну основу, треба співставити твірне і похідне слова й виділити в них спільну частину. Так, у парі слів правда і правдивий твірною основою є правд-, а в парі правдивий і правдивість твірна основа - правдив-. Похідне слово предобрий відрізняється від твірного добрий префіксом пре-. Тут словотворчим афіксом є префікс пре-. Похідне слово казковий підрізняється від твірного казка суфіксом -ов (ий). Тому в наведеному прикладі словотворчим афіксом виступає суфікс -ов. В інших похідних словах афіксом може бути префікс і суфікс одночасно: похідне прибережний і твірне берег. Афікси - префікс при- і суфікс -н-.

РОЗРІЗНЯЙТЕ! Поняття «твірне слово» і «твірна основа» не тотожні. Проте твірною основою може бути й ціле твірне слово. Зверніть увагу, що в наведених нижче прикладах твірне слово й твірна основа збігаються: Крим - кримський, креслити - накреслити, звичайно - надзвичайно, хто - хто-небудь.

ІІ. Неморфологічні способи словотворення: морфологічно-синтаксичний, лексико-синтаксичний та лексико-семантичний.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення - це спосіб творення нових слів шляхом переходу слів з однієї частини мови в іншу. Слово не зазнає змін в написанні чи звучанні, лише змінюється роль, яку воно виконує в реченні, а також його значення.

У сучасній українській мові спостерігається:

• перехід прикметників у іменники: коханий, зустрічний, перехожий, варенична, учительська, хордові, передова, перше, друге, холодне (страва), сучасне, приголосний (звук);

• перехід дієприкметників у прикметники: лежачий, освічений, стиглий, печений, поранений;

• перехід іменників у прислівники: повернеться весною; кругом темрява;

• перехід числівників у іменники: одна книжка - залишилася одна;

• перехід займенників у сполучники: Що ти хотіла? - Я побачила, що комп’ютер зламався.

Лексико-синтаксичний спосіб словотвору полягає в зрощенні словосполучень в одне слово при збереженні слів повністю, на відміну від основоскладання, коли опускаються закінчення: сьогодні (сього + дня), шістдесят (шість + десять), вічнозелений, спасибі (спаси + Бог), вельмишановний, вищезгаданий, дотла, втридорога, чимдуж, горілиць, обидва.

Ø Порівняймо: перекотиполе і другорядний. Перше слово створено лексико-синтаксичним способом (перекоти поле), а друге - основоскладанням (другий ряд).

Лексико-семантичний спосіб словотворення - це спосіб творення нових слів унаслідок розщеплення значення слова на два самостійні значення, тобто процес утворення омонімів від багатозначного слова: титан (гігант, метал, кип’ятильник), піонер (військо в Іспанії; перший; член дитячої організації), супутник (проводжатий, космічний об’єкт), корінь (дерева, зуба, слова, математичний), Дніпро (річка, готель).

Питання для самоконтролю

1. Що таке твірне слово і твірна основа? Чи тотожні ці поняття?

2. Як визначити твірну основу слова?

3. Яке слово називається похідним?

4. Які способи словотворення виділяють у сучасній українській мові?

5. Які способи словотворення називають морфологічними?

6. Який спосіб творення слів називається префіксальним?

7. Який спосіб творення слів називається суфіксальним?

8. Який спосіб творення слів називається префіксально-суфіксальним?

9. Який спосіб творення слів називається безафіксним?

10. Який спосіб творення слів називається складанням основ або слів?

11. Який спосіб творення слів називається складанням скорочених слів?

12. Що таке абревіація?

13. Які способи словотворення зараховують до неморфологічних?

14. Який спосіб творення слів називається зрощенням?

15. Який спосіб творення слів називається переходом однієї частини мови в іншу?

ТЕМА: ОРФОГРАМИ В КОРЕНЯХ, СУФІКСАХ ТА ЗАКІНЧЕННЯХ (ОРФОГРАМИ В ДІЄСЛІВНИХ ТА ПРИКМЕТНИКОВИХ АФІКСАХ)

І. Орфограми в дієслівних коренях та закінченнях

У теперішньому часі дієслова змінюються за числами та особами, відповідно у дієслівних формах відбуваються зміни особових закінчень.

За характером голосного в особових закінченнях розрізняють дієслова першої та другої дієвідмін.

До першої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -уть (-ють), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосну фонему е (-еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте): ідуть, ідемо, ідеш, ідете; розмовляють, розмовляємо, розмовляєш, розмовляєте.

До другої дієвідміни належать дієслова, які в третій особі множини мають закінчення -ать (-ять), а в закінченнях першої особи множини, другої однини і множини - голосні и чи і (-иш (-їш), -ить (-їть), имо (-їмо), -ите (-їте): біжать, біжимо, біжиш, біжите; стоять, стоїмо, стоїш, стоїте.

Зразки дієвідмінювання дієслів у теперішньому часі

За такими зразками відмінюються й дієслова доконаного виду в майбутньому часі.

При визначенні особових закінчень дієслів треба мати на увазі, що:

Øдо другої дієвідміни належать

1) дієслова, які мають в інфінітиві основу на -и-, -і-(-ї-) або на -а- (після ж, ч, ш) і в першій особі однини та в третій особі множини теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні втрачають:

2) усі дієслова на -отіти: булькотіти, бурмотіти, муркотіти, цокотіти, а також такі дієслова, як боя-тися, стоя-ти (з основою на -я-), спа-mu (з основою на -а- не після шиплячого), біг-mu (з основою на приголосний);

Ø до першої дієвідміни належать усі інші дієслова, а саме:

1) дієслова з односкладовою інфінітивною основою на голосні -и-, -у, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них:

ü В особових формах дієслів бити, вити (док. звити), лити, пити кореневий голосний и не зберігається: б’ю - б’ють, в’ю - в’ють, ллю - ллють, п’ю - п’ють.

2) дієслова з основою інфінітива на -і-, що зберігається при дієвідмінюванні:

3) дієслова з основою інфінітива на -а- не після шиплячого приголосного або після шиплячого, коли це -а- при дієвідмінюванні зберігається; також на -я-:

4) дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього та майбутнього часу дієслів доконаного виду втрачають компонент

-ва-:

Примітка. Від суфікса -ува- (-юва-) треба відрізняти суфікс -ва-, що зберігається в особових формах: бу-ва-ти - бу-ва-ю, бу-ва-ють; відчу-ва-ти - відчу-ва-ю, відчу-ва-ють.

Але: ку-ва-ти - ку-ю, пізна-ва-ти - пізна-ю, ста-ва-ти - ста-ю.

5) дієслова з основою інфінітива на -оло-, оро-:

6) дієслова з основою інфінітива на -ну-:

7) дієслова з основою інфінітива на приголосний:

8) дієслова з основою на -ота-:

9) окремі дієслова:

Примітка. Дієслова, у яких в інфінітиві перед кінцевим р основи виступає е, втрачають його як в особових формах, так і у формах наказового способу: завмер-ти - замр-у, замр-уть, замр-и; тер-ти - тр-у, тр-уть, тр-и; упер-ти - упр-у, упр-уть, упр-и.

Але: дер-ти - дер-у, дер-уть, дер-и; жер-ти - жер-у, жер-уть, жер-и.

v УВАГА! ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Виділяють кілька пар однакових за значенням спільнокореневих дієслів, одне з яких належить до 1-ї, а друге до 2-ї дієвідміни: женуть - гонять, прохають - просять, мажуть - мастять, тупочуть - тупотять, пророкують - пророчать, ґелґочуть - ґелґотять.

У процесі словозміни в основі дієслів відбувається чергування приголосних.

У дієсловах першої дієвідміни приголосні г, к, х послідовно змінюються на ж, ч, ш: могти - можу, можеш, може, можемо, можуть; кликати - кличу, кличеш, кличе, кличемо, кличете, кличуть; колихати - колишеш, колише, колишемо, колишете, колишуть; в усіх особових формах чергуються з - ж: мазати - мажу, мажеш, мажемо, мажуть; с - ш: чесати - чешу, чешеш, чешемо, чешуть.

У дієсловах другої дієвідміни чергування приголосних відбувається лише в першій особі однини:

т - ч: світити - свічу, платити - плачу;

з - ж: лазити - лажу, возити - вожу;

с - ш: носити - ношу, косити - кошу;

д - дж: ходити - ходжу, сидіти - сиджу, бродити - броджу, садити - саджу;

зд - ждж: їздити - їжджу;

ск, ст - шч (орфографічна щ); пускати - пущу, мастити - мащу;

губні б, п, м, в, ф - губний + [л']: любити - люблю, ловити - ловлю, графити - графлю, купити - куплю, ломити - ломлю.

Чергування губних із сполученням губний + [л'] відбувається і в третій особі множини: робити - роблять, ловити - ловлять, графити - графлять, спати - сплять.

Дієслово бігти - належить до другої дієвідміни, але в його основі в усіх особових формах [г] чергується із [ж]: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать.

ІІ. Орфограми в прикметникових суфіксах

При творенні відносних прикметників залежно від кінцевого приголосного твірної основи використовуються суфікси -ов-, -ев-, -єв-.

1. Після твердих приголосних використовується -ов-. Зокрема, й після шиплячих та кінцевого [й] твірної основи, якщо наголос падає на закінчення: кленовий, зимовий, казковий, сливовий, дощовий, плащовий, речовий, крайовий, буковий, столовий, калиновий, польовий.

2. Суфікс -ев- уживається після м’якого приголосного твірної основи й після шиплячих, якщо наголос падає переважно на основу: березневий, грудневий, ситцевий, овочевий, грушевий.

3. Суфікс -єв- уживається в прикметниках, твірна основа яких закінчується на [й] або на подовжений м’який приголосний, а наголос падає на основу: алюмінієвий, життєвий, насіннєвий, мовленнєвий, суттєвий.

Питання для самоконтролю

1. Які дієслова належать до першої дієвідміни? Які до другої?

2. За якими особливостями дієслова поділяються на дієвідміни?

3. Які чергування приголосних відбуваються в коренях дієслів?

4. Які суфікси беруть участь у творенні відносних прикметників?

5. Як добирати суфікси до твірної основи при творенні прикметників?

ТЕМА: НАПИСАННЯ СКЛАДНИХ СЛІВ. ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ ТА ПРИКМЕТНИКІВ

1) двох або кількох основ, одна з яких - дієслівного походження, за допомогою сполучного звука: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз;

2) прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорногуз, чорнозем;

3) двох іменникових основ за допомогою сполучного звука: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок;

4) дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийніс, Убийвовк (прізвища);

5) кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто - називного) та іменника: дванадцятитонка, шестиденка, стоп’ятдесятиріччя, сторіччя;

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! 750-річчя, 35-річчя, 70-річчя і т.п.

6) частини пів-, напів-, полу- та іменника: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів’яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок;

АЛЕ! Пів-Європи, пів-Києв

7) трьох і більше основ: автомотогурток, світловодолікування, термогідродинаміка;

8) іншомовного компонента та іменника: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, мойв-, мото-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото- й под.: авіалайнер, агропромисловість, біокефір, екстраординарний, лжепатріот, макрокосмос, метаморфози, радіохвилі та ін.

А також разом пишуться усі складноскорочені слова й похідні від них: Міносвіти, міськрада, облвиконком, профспілка, соцстрах.

1. Складні іменники з обома відмінюваними частинами:

а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж, розтяг-стиск;

б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;

в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка.

2. Складні іменники з другою відмінюваною частиною:

а) іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, Свят­-вечір, стоп-кран;

б) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем’єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;

в) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр.

3. Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер.

4. Іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост.

5. Субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля.

6. Перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою ж другою частиною: кулько- й роликопідшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектро­станції.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Складні прикметники, утворені від іменників, що пишуться через дефіс, теж зберігають цей дефіс: Івано-Франківськ - івано-франківський, але іванофранківець (мешканець міста).

7. Поєднання близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа).

Прикладка - це різновид означення, вираженого іменником.

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднувальних складників.

1. Якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Львів, ріка Дніпро, трава звіробій.

Якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Дніпро-ріка, Сапун-гора.

2. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга вовк, красуня дівчина.

3. Якщо пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-математик і математик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник.

4. Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення в складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишемо через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-довгунець.

Складні прикметники

а) утворені від складних іменників, що пишуться разом:

б) утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов’янський (східні слов’яни);

в) з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, машинобудівний, карколомний;

Примітка. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно- вимірювальний.

г) в яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний;

ґ) в яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний;

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Пишемо окремо: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово - трохи.

Примітка 1. Прислівники, які походять від відносних прикметників, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв’язаний.

Примітка 2. У складних термінах прислівник-компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишемо разом із цим прикметником: видовженокінцевий, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний.

д) термінологічне значення (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також: глухонімий, сліпоглухонімий;

е) першою частиною яких є кількісний числівник, написаний буквами: двадцятиповерховий, семиразовий, двобічний, тривідсотковий, стодвадцятип’ятирічний, чотиримісячний, сімдесятиріччя, трикутник, але 125-річний;

є) утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат);

а) утворені від складних іменників, що пишуться із дефісом:

б) утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному, а перебувають у сурядному зв’язку (південно-східний - і південний і східний; мовно-літературний - і мовний і літературний):

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний

в) у яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний;

г) з першою частиною військово-, воєнно-: військово-спортивний, воєнно-стратегічний, військово-морський;

АЛЕ! Військовозобов’язаний, військовополонений (полонений у війську)

ґ) у яких перша і друга частини є однорідними і з’єднані за допомогою сполучного звука о або е: м’ясо-молочний, крохмале-патоковий;

АЛЕ! Складні наукові нові терміни: головоногі, грудочеревна (перепона)

д) які означають відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори);

е) першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий;

є) для вираження великої міри, ознаки: білий-білий, легенький-легенький, багато-багато, синьо-синьо;

з) утворених поєднанням двох слів з тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами й суфіксами: великий-превеликий, радий-радісінький, тихий-тихесенький.

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте правила написання іменників разом. Відповідь проілюструйте прикладами.

2. Визначте групи іменників, що пишуться через дефіс.

3. Що таке прикладки? Як пишуться прикладки? Наведіть приклади.

4. Сформулюйте правила написання прикметників разом. Відповідь проілюструйте прикладами.

5. Визначте групи прикметників, що пишуться через дефіс.

6. Назвіть винятки з правил.

Практична стилістика і культура мовлення.

Морфологічні засоби стилістики

ТЕМИ:

1. Стилістичне забарвлення граматичних форм. Поняття роду, числа. Власні і загальні назви.

2. Особливості творення ступенів порівняння прикметників.

3. Правопис часток.

4. Правопис часток НЕ і НІ з різними частинами мови.

5. Правопис прислівників.

6. Складні випадки правопису прийменників та сполучників.

7. Особливості відмінювання числівників та їх зв’язок з іменниками.

v Студенти повинні знати:

• суттєві особливості частин мови;

• правила добору закінчення в іменників II відміни в родовому відмінку;

• форми ступенів порівняння прикметників та особливості їх утворення;

• особливості відмінювання числівників;

• правила зв’язку числівників з іменниками;

• правила правопису різних частин мови.

v Студенти повинні вміти:

• вживати нормативні граматичні форми відмінюваних частин мови;

• відмінювати іменники, числівники;

• утворювати різні форми ступенів порівняння прикметників;

• грамотно писати складні слова.

ТЕМА: СТИЛІСТИЧНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ. ПОНЯТТЯ РОДУ, ЧИСЛА ІМЕННИКА. ВЛАСНІ І ЗАГАЛЬНІ НАЗВИ

Іменником називається повнозначна частина мови, яка має значення предметності. Напр.: стіл, вікно, дерево, їжак, муха, риба, людина, Олена, грім, юнь, суворість, ходіння, перенесення, кипіння. Ці іменники означають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття, опредмечені ознаки, процеси, дії, стани.

Лексичні категорії

За значенням іменники поділяються на назви істот (відповідають на питання хто? - батько, мати, брат, студентка, актор, Микола, Лисиця, Осел) і назви неістот (відповідають на питання що? - вікно, ліс, вільха, вівторок, травень, Чернігів).

Іменники можуть бути назвою ряду однорідних предметів (ручка, лопата, яблуня) або індивідуальною назвою одного предмета (Житомир, Галина, Рябко, Марс, Україна, Прут). За цією ознакою вони поділяються на загальні та власні назви.

Конкретні та абстрактні назви. Конкретні іменники - це розряд слів, які означають предмети та явища навколишньої дійсності, що їх людина сприймає органами чуттів: робітник, риба, квітка, виделка, ліфт, озеро, дощ. Предметність розуміється ширше за її побутове сприйняття: день, тиждень, мітинг, Дунай, Карпати. Абстрактні іменники - це слова, що означають абстраговані, узагальнені поняття, що не сприймаються органами чуттів людини. Це переважно іменники на позначення властивостей і ознак (врода, гіркота, мужність, хитрощі, героїзм), психічного стану (ревнощі, гнів, любов, радість), дій і процесів (боротьба, ходіння, спів, зловживання, від’їзд), назви міри і ваги (метр, грам, літр, ват), наукових понять (відмінок, композиція, категорія, буддизм) тощо.

Речовинні іменники - лексико-граматичний розряд слів, що означають однорідну за своїм складом речовину, яку можна поділити на частини, котрі підлягають виміру, а не лічбі: корисні копалини, будівельні матеріали, хімічні елементи (нафта, вугілля, стронцій, кисень), зернові культури (пшениця, овес), ліки (аспірин, валідол), харчові продукти (вершки, сир, дріжджі, халва) та ін.

Збірні іменники – це іменники, що позначають сукупність однакових або подібних предметів, які сприймаються як одне ціле: дітвора, птаство, геральдика, ластовиння, студентство.

Граматичні категорії

Іменники, що вживаються тільки в одній формі числа, як правило, не поєднуються з кількісними числівниками, крім тих, які позначають предмети парної або симетричної будови.

Рід іменників

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки в множині) належать до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ, буряк, комар, онук, коваль, дощ, Іван, струмок, діяч), жіночого (осока, дошка, доля, совість, мідь, честь, вісь, річ, піч, розкіш, благодать, паморозь, акварель) чи середнього (море, поле, листя, повідомлення, теля, курча, ведмежа, немовля). Іменники чоловічого роду співвідносні з займенником він, жіночого - вона, середнього - воно.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Ø Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал - зала, клавіш - клавіша, санаторій - санаторія, жираф жирафа, сусід - сусіда, плацкарт - плацкарта, спазм - спазма, птах - птаха, змій - змія, округ - округа.

Ø У середньому або чоловічому роді вживаються іменники: забудько, незнайко, хлопчисько, ледащо, громило, здоровило.

Ø То в жіночому, то в чоловічому роді бувають іменники купіль, харч, фальш.

Ø Іменник біль у чоловічому і жіночому роді розрізняється за значенням:

біль (чол. рід) - зубний біль, з болем у серці;

біль (жін. рід) - опредмечена ознака: білість.

Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи родом діяльності (професор, доцент, інженер, токар, суддя, психолог, геолог), хоч і можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду: Моя сестра математик, а брат архітектор.

Від деяких з них творяться назви осіб жіночого роду, але вони мають стилістичні обмеження: вчителька, секретарка, поетеса, професорша, директорша (уживані в розмовно-побутовому стилі).

В українській мові є ще іменники спільного роду, у яких рід визначається за статтю: сирота Ольга, сирота Петро. До них належать іменники типу базіка, бідолаха, гультіпака, жаднюга, каліка, листоноша, лівша, недотепа, непосида, нероба, нікчема, приблуда, причепа, плакса, п’яниця, розмазня, сіромаха, староста.

У цьому випадку рід визначається за синтаксичним зв’язком іменника з іншими словами - прикметниками, займенниками, дієсловами, тобто в контексті: відповідальний староста, цей плакса, якийсь причепа, наша непосида, листоноша приніс, бідолаха поїхала.

Визначення роду невідмінюваних іменників

Граматичний рід невідмінюваних іменників іншомовного походження визначається за таким алгоритмом:

• назви осіб - за віднесеністю до статі: маестро, аташе, денді, мосьє, портьє, джентльмен, Гейне, Золя, Дюма - чоловічий рід (він); леді, мадам, міс, фрау, Беатріче, Зегерс - жіночого роду (вона);

• назви істот (тварин) чоловічого роду (можливе розрізнення за статтю): кенгуру, шимпанзе, поні, колібрі, фламінго;

але: роздратована шимпанзе, маленька колібрі, муха цеце (жін. рід);

• назви неістот - середнього роду:

кіно, журі, таксі, метро, шосе, рагу, пюре, фойє, інтерв’ю, резюме;

але: до іменників чоловічого роду належать слова сироко, торнадо (назви вітрів); до іменників жіночого роду - авеню (вулиця), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса); комі, гінді, бенгалі (назви мов);

• у власних географічних назвах - за родовою назвою (місто, село, озеро, річка, острів, країна): Капрі (острів - чол. рід), Тбілісі (місто - сер. рід), Перу (країна - жін. рід), Калахарі (пустеля - жін. рід), Онтаріо (озеро - сер. рід), Онтаріо (штат - чол. рід), Онтаріо (річка - жін. рід), Міссісіпі (річка - жін. рід).

В абревіатурах (ініціальних, буквених) рід визначається за основним словом: відомий ХТЗ (завод - чол. рід), Київська ГЕС (електростанція - жін. рід), міське ПТУ (училище - сер. рід).

Рід змінюваних складноскорочених слів визначається граматично (за типом відмінювання): КрАЗ - КрАЗа - КрАЗові - КрАЗ - КрАЗом - на КрАЗі; ТУМ- ТУМу - ТУМові - ТУМ- ТУМом - у ТУМі.

Закінчення -а (-я) або -у (-ю)

в іменниках II відміни у родовому відмінку

Закінчення -а (-я)

Іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я):

Закінчення -у (-ю)

Іменники чоловічого роду другої відміни в родовому відмінку однини мають закінчення -у (-ю):

Питання для самоконтролю

1. Що таке іменник?

2. Які ви знаєте групи іменників за значенням (лексичними категоріями)?

3. Які є граматичні категорії іменників?

4. Які іменники вживаються тільки в множині?

5. Які іменники вживаються тільки в однині?

6. Які іменники не мають роду?

7. Які іменники належать до невідмінюваних? Як визначити рід таких іменників?

8. Які іменники належать до спільного роду?

9. Які іменники можуть мати два роди?

10. Назвіть особливості визначення роду окремих іменників у порівнянні з російською мовою.

11. Які групи іменників II відміни мають закінчення -а, -я?

12. Назвіть групи іменників II відміни, що мають закінчення -у, -ю?

ТЕМА: ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ СТУПЕНІВ

ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметник - це повнозначна змінна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета й відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяються на три розряди: якісні, відносні, присвійні.

Якісні прикметники можуть мати ступені порівняння, тобто вияв ознаки в предметі різною мірою. Розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий.

Вищий і найвищий ступені порівняння мають просту і складену форми, а найвищий - ще й складну форму.

1. Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (О. Гончар). 2. Твій ранок, земле, все ясніший, все гарячіший розмах твій (М. Рильський). 3. Дорога до серця людського - найламкіша з доріг (В. Коломієць). 4. Що стрункіше від тополі? (П.Тичина). 5. Розмови ставали більш різнобарвні й розростались (М.Коцюбинський). 6. Внаслідок природ­ного добору організми ставали більш пристосованими до навколишніх умов.

При творенні вищого ступеня порівняння прикметників можуть відбуватися зміни (подані нижче у таблиці).

Творення простої форми вищого ступеня порівняння

1. Хоч життя людське дається раз навіки, та воно не найдорожче в боротьбі (В. Забаштанський). 2. Життя - найкращий ідеолог, життя - найвища школа шкіл (П. Тичина). 3. Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона (Леся Українка). 4. На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться (Л.Глібов). 5. Що віддаєш - то багатший стаєш (Л. Первомайський). 6. Уже не та блакить над нами, уже коротші стали дні (В. Сосюра).

Творення форм найвищого ступеня порівняння

Найвища наука в житті - мудрість, а найвища мудрість - бути добрим (Г.Тютюнник). Краща за всіх на землі є лиш Батьківщина моя! (А. Малишко).

УВАГА! Треба уникати неправильного творення форм вищого і найвищого ступенів порівняння.

Стилістичною (граматичною) помилкою є:

• дублювання суфіксів -ш-, -іш- та слів більш, менш, найбільш,найменш;

• творення складеної форми найвищого ступеня за допомогою слова самий.

Ознайомтеся з таблицею і запам’ятайте випадки правильного вживання прикметників вищого і найвищого ступенів порівняння у мовленні.

Потрібно пам’ятати, що не всі прикметники можуть мати ступені порівняння.

1. Прикметники з префіксами пре-, за-, над-, пра-, архі-, ультра-: пречудовий, завеликий, заважкий, надзвичайний, прадавній, архіважливий, ультрафіолетовий.

2. Прикметники із суфіксами:

• -уват- (-юват-), -ав- (-яв-), що виражають невелику міру якості: холоднуватий, білуватий, жовтавий, чорнявий;

• -еньк-, -есеньк-, -юсіньк-, -езн-, -енн-, що утворюють зменшувально-пестливі та згрубілі форми: глибоченький, малесенький, тонюсінький, дрібнюсінький, білесенький, величезний, старезний, здоровенний.

3. Прикметники, утворені складанням (і повторенням) основ: жовтогарячий, темно-синій, білосніжний, білий-білий.

4. Назви кольорів, що перейшли з розряду відносних прикметників: кавовий, волошковий, каштановий, малиновий, салатовий, кремовий, бурштиновий.

5. Назви мастей тварин: гнідий, вороний, сивий, буланий.

6. Назви, що означають абсолютний поріг ознаки (не підлягає кількісному виміру): німий, глухий, сліпий, кривий, босий, голий, мертвий, хворий, порожній, готовий.

Питання для самоконтролю

1. Яка частина мови називається прикметником?

2. Які граматичні ознаки властиві прикметнику?

3. Як поділяються прикметники за розрядами?

4. Яке значення виражають якісні прикметники?

5. Яке значення властиве відносним прикметникам?

6. Які прикметники називаються присвійними?

7. Які ступені порівняння мають прикметники? Назвіть їхні форми.

8. Як утворюються форми вищого ступеня порівняння?

9. Які зміни відбуваються при утворенні простої форми вищого ступеня порівняння?

10. Назвіть особливості творення трьох форм найвищого ступеня порівняння.

11. Яких помилок необхідно уникати при утворенні ступенів порівняння?

12. Від яких якісних прикметників не утворюються ступені порівняння?

ТЕМА: ПРАВОПИС ЧАСТОК

Частка - де службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткових відтінків або служить для творення деяких граматичних форм і нових слів.

Словотворчі частки служать для творення нових слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами).

1. Разом пишуться

а) Частки аби-, ані-, ні-, де-, чи-, чим-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещо, хтось, якийсь, чималенький, чимало, чимдуж, щовечора, щогодини, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін.

1. Батьківське надбання не абищо! (Леся Українка). 2. Море дедалі втрачало спокій (М. Коцюбинський). 3. Щохвилі, щомиті, як птиця в блакиті, співай, моє серце, співай! (В. Сосюра). 4. Ляля анітрішечки не змінилася за цей рік (Ірина Вільде). 5. Сьогодні йому, як ніколи, хотілося чимскоріш виїхати за місто (Л.Дмитерко).

б) Частки би (б), то, що в складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо і частка же (ж) у складі стверджувальних часток: авжеж, атож, тож.

1. А серце б’ється, свіжий вітер дише, немовби хоче остудить чоло (М.Рильський). 2. Тож як мудрості доходиш,- хочеться і жить, і жить! (П.Тичина).

в) Частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь).

г) Частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась, якесь; десь, колись, хтось, щось.

2. Окремо пишуться

а) Частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускались.

б) Частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Що то за дівка, що то за квітка!

3. Через дефіс пишуться

а) Частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-таки, так-таки.

Увага! Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити), все ж таки.

Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

б) Компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- і под. у складі займенників і прислівників: будь-де, який-небудь, казна-хто, хтозна-чий, бозна-де, казна-скільки.

1. Вже хтозна-скільки часу минуло з тої пори (В. Кучер). 2. Сонце тільки-но сіло десь за лісовими хащами (М. Коцюбинський). 3. Не так- то робиться все хутко, як швидко оком ізмигнеш (І. Котляревський). 4. Гукати в минуле - даремна турбота, гукай у майбутнє - хто-небудь почує (О. Підсуха). 5. Я зрозумів в труді-таки, що крила мрії - дві руки (М. Нагнибіда). 6. Чарівне море, та наймиліша серцю таки земля (Р. Іваничук). 7. Вона не терпіла будь-якого бруду (О. Гончар).

Увага! Якщо між часткою та займенником є інша частка або прийменник, то всі три слова пишуться окремо: будь з яким, казна до чого, хтозна від кого, бозна з чого.

1. Любіть працю на Землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті (О. Довженко). 2. Цей дріт приносить телеграми хтозна з якої далини (М. Рильський). 3. Тішся, дитино, поки ще маленька, ти ж бо живеш навесні (Леся Українка). 4. Земле чужая, яка ж бо ти рідна для мене! (Леся Українка). 5. Що кілька метрів зупинялися передихнути (О. Гончар), 6. Що не день, то все тривожніш ставало на слободі (А. Головко).

в) Частка не, вживана як префікс в іменниках - власних назвах, пишеться через дефіс: не-Європа, але в загальних - разом: нелюдина, неістота.

Формотворчі частки служать для творення дієслівних форм.

Окремо пишуться

а) Частки хай, нехай, за допомогою яких утворюються форми третьої особи однини й множини наказового способу.

Хай живе мир між народами! Нехай міцніють дружні відносини між країнами!

б) Частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслова: зайшов би, пішла б.

Пішов би я в Україну, пішов би додому, там би мене привітали, зраділи б старому (Т. Шевченко).

Модальні частки надають смислові та модальні відтінки.

Окремо пишуться

а) Частка же (ж), що відіграє підсилювальну, видільну роль у реченні: Ходи ж зі мною; Він же великий учений.

б) Частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?

1. Як же не любити всемогутній труд! (В. Сосюра). 2. Все так же над озером мріє калина, де юність моя протекла (В. Сосюра). 3. Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було (Т. Шевченко).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Є три частки то: вказівна - пишеться окремо (що то за краса), підсилювальна - пишеться через дефіс (отака-то погода) і словотворча - пишеться разом (тобто, немовбито, начебто).

Питання для самоконтролю

1. Чому частки належать до службових слів? Яка їх службова функція ?

2. Які ще функції виконують частки? Наведіть приклади.

3. Дайте визначення поняття «частки». Назвіть їх розряди.

4. Чому частки називають формотворчими? Які граматичні форми вони утворюють?

5. Які частки належать до словотворчих? Наведіть приклади різних частин мови, утворених за допомогою часток.

6. Які частки пишуться окремо?

7. Які частки пишуться через дефіс?

8. Які частки пишуться разом?

ТЕМА: ПРАВОПИС ЧАСТОК НЕ, НІ З РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ

Правопис НЕ з іменними частинами мови та прислівником

Правопис частки НІ

Правопис НЕ з дієсловом

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо між НЕ і відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе Є (був, була тощо), частку НЕ треба писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує смисл, частку НЕ треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований); Ця вправа не (є) складна (а звичайна); Ця вправа (є) нескладна.

ВАРТО РОЗРІЗНЯТИ заперечне слово НЕМАЄ (його можна замінити формою НЕМА), у якому НЕ пишеться разом, і дієслово НЕ МАЄ (він не має), з яким частка НЕ пишеться окремо: Немає в світі нічого страшнішого за нелюдяних людей (І.Жиленко). Хто розуму не має, тому й коваль не вкує (Нар. тв.)

Питання для самоконтролю

1. Як пишеться частка НЕ з іменниками, прикметниками?

2. Як пишеться частка НЕ з дієсловами?

3. Визначте особливості написання частки НІ.

4. З якими частинами мови й за якими правилами частка НЕ пишеться разом?

5. Сформулюйте правила, спільні для різних частин мови, за якими частка НЕ пишеться окремо.

ТЕМА: ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Прислівник - незмінна повнозначна частина мови, що виражає ознаку дії або стану та ознаку якості: працюють (як?) наполегливо, старанно; надзвичайно приємна людина (приємна якою мірою? - надзвичайно); сказано досить влучно (сказано як? - влучно; влучно якою мірою? - досить); надворі холодно (холодно де? - надворі; надворі як? - холодно).

Виражаючи ознаку дії чи місце, прислівники пояснюють дієслівні форми, а тому в реченні найчастіше виконують функцію обставини: Ополудні йду до моря і здаля бачу, що воно сміється (Д. Павличко) - йду (коли?) - ополудні, бачу (звідки?) - здаля; Нагомонівшись досхочу, жінки порозходилися - нагомонівшись (якою мірою?) - досхочу.

Пояснюючи іменник, прислівник виконує функцію неузгодженого означення: Дорога направо була коротшою - дорога (яка?) - направо.

Виступаючи незалежним словом, прислівники виконують функцію головного члена односкладного речення: Надворі зимно.

Деякі з прислівників не є членами речення, вони надають певних відтінків мовленню: На жаль, буде дощ.

За походженням прислівники є первинними та вторинними. До первинних прислівників належить незначна кількість прислівників: тут, там, тоді, сюди, де, куди, коли, крізь, як, досі, доки, поки, інакше, усяк, ледве, якось.

До вторинних належать прислівники, що утворилися від інших повнозначних слів. Лексичне значення вторинного прислівника зумовлене лексичним значенням тих частин мови, від яких він утворюється.

Способи творення прислівників

Правопис прислівників, утворених від прикметників

1. Прислівники, утворені від прикметників за допомогою суфіксів -о, -е, повністю зберігають правопис цих прикметників: туманний - туманно, нескінченний - нескінченно, шалений - шалено, нежданий - неждано, коротший - коротше, важчий - важче, дорожчий - дорожче.

2. Прислівники, утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом [з + далек = здалека, по + прост = попросту]: віддавна, востаннє, вручну, завидна, заново, звисока, зліва, нашвидку, дочиста, насухо, потиху, помаленьку, згарячу.

Потихеньку підвода просувалася густим лісом. Завидна чумаки виїхали в дорогу.

3. Прислівники, утворені злиттям прийменника по з прикметником чи займенником на -ому, -и, пишуться через дефіс [по + давній = по- давньому, по + український = по-українському]: по-новому, по-сільському, no-київськи, по-батьківському, по-батьківськи, по-німецьки, по-вовчи, по-іншому, по-всякому, по-вашому, по-твоєму.

Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, написаних через дефіс, ставимо дефіс тільки після по-: по-соціалдемократичному (хоча - соціал-демократ);

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Три прислівники, утворені за допомогою прийменника в, пишуться окремо: в основному, в цілому, в середньому.

ü Розрізняйте прислівник та сполучення прийменника з прикметником, прийменника з займенником!

Прислівники типу по-новому треба відрізняти від поєднання прислівника з прикметником по новому. Прислівник відповідає на питання як?: Робимо по-новому. Прийменник з прикметником відповідає на питання по якому?: Машини пішли по новому мосту. І прийменник у цьому словосполученні пов’язується не з прикметником, а з іменником: по мосту.

Правопис прислівників, утворених поєднанням

прийменника з іменником

1. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який уже не вживається, завжди пишуться разом: влітку (немає слова «літку»), дощенту (немає слова «щент»), восени (немає слова «осени»), навпростець, навколішках, невтямки, спересердя, упереміш, ущент.

1. Знадвору влітає в хату приглушений гомін (М. Коцюбинський). 2. Невже пішло все нанівець: бесіди, розмови, читання, робота в гуртку... (О. Донченко). 3. На дереві спросоння тьохнула пташка, обриваючись з гілки. 4. Перебіг подвір’ям вітер, зашуміли попідвіконню вишняки (З тв. М. Стельмаха). 5. Медсестри у білих халатах ходять навшпиньки палатами (В. Лучук). 6. Дівча бігло босими ноженятами навпростець по ріллі (П. Панч). 7. Не хочеться нам товариша кидати напризволяще (О. Гончар).

2. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається, теж пишуться разом: надворі, нагору, вдень.

Відрізняйте прислівник від сполучення прийменника з іменником або частки з іменником!

Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет (якийсь двір, подвір’я, якусь гору, якийсь день), а прислівник лише абстрактно вказує на місце (надворі - тобто не в приміщенні), напрямок (нагору - означає, що дія спрямована вверх), час (удень - йдеться про пору, коли надворі видно) тощо.

Такі ж абстрактні поняття виражають і прислівники звечора, надвечір, пополудні, спідлоба, зроду, зсередини, запанібрата, вголос, вплач, наяву і т. д.

Іноді відрізнити прислівник від сполучення прийменника з іменником допомагає наголос: навíки - на віки, надвóрі - на дворí, нáбік - на бíк, нáсміх - на смíх.

Отож, запам’ятайте правопис складних прислівників, що виникли від сполучення прийменника з відмінковою формою іменника чи колишнього короткого прикметника або утворені за зразком таких прислівників:

1. Десь здалеку чутно втомлену пісню (М. Коцюбинський). 2. Змалку кохайтесь в освіті, змалку розширюйте ум (П. Грабовський). 3. А вже березень бродить соком, усміхається сонце звисока (В. Лучук). 4. Пахне димом, прілою травою, і димлять помалу димарі (О. Гончар). 5. Потихеньку шумлять очерети (Остап Вишня). 6. Марійка ще раз переглянула чернетку, переписала твір начисто (О. Донченко).

3. Частина прислівників (прислівникові сполучення), утворених поєднанням прийменника та іменника, пишуться окремо. Це зумовлено тим, що такі іменники ще не зовсім втратили своє конкретне лексичне значення й граматичну форму (між прийменником та керованим ним іменником можна вставити третє слово - означення до іменника).

Запам’ятайте найуживаніші прислівникові сполучення:

Запам’ятайте написання: по-латині і на-гора.

1. Шторм лютував без угаву (Ю. Яновський). 2. Він правді дивився у вічі, нещадно він кривду разив (М. Рильський). 3. Сонце ходить до нас не в гості - сонце з нами живе! (В. Симоненко). 4. Ні, не прощай, моя Маріє, а до побачення, мій друг (В. Сосюра). 5. Найбільше мені до вподоби руки творців (Ю. Яновський).

Правопис прислівників, утворених від числівників

та прислівників

1. Прислівники, утворені злиттям прийменника з числівником, пишуться разом: вперше, вп’яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, сімох, поодинці, подвічі, потричі, утричі.

Як винятки пишуться:

а) через дефіс: по-перше, по-друге, по-третє і т. д. - вказують на порядок виконання дії і є вставними словами в реченні);

б) окремо: по одному, по двоє, по троє і т. д. (Заходили до аудиторії по одному, по двоє, ... Сиділи за столиками по троє, по четверо, ...).

Відрізняйте ці прислівники від однозвучних сполучень прийменника з числівником, які пишуться окремо: у перше (в яке?) вікно, у трьох (у скількох ?) кабінетах, на семеро (на скількох?) дітей.

Прийменники у цих словосполученнях пов’язуються не з числівником, а з іменником: у вікно, у кабінетах, на дітей.

2. Прислівники, утворені злиттям прийменника з прислівником, пишуться разом: відколи, відтепер, відтоді, забагато, назавжди, назавтра (те саме, що й «завтра»), післязавтра, позавчора.

Але окремо пишуться: на коли, на потім, на завтра (в значенні «на завтрашній день»), до завтра, на відмінно.

1. Побратаються віднині у новій моїй оселі труд натхненний на рівнині і пісні нові, веселі (М. Нагнибіда). 2. Відколи на світі пісні гомоніли, такої не чуто ніколи (Леся Українка). 3. Сліпі лірники сиділи; по шелягу брали і ту саму грали, що й позаторік (Т. Шевченко).

Правопис складних і складених прислівників

1. Прислівники, утворені від підрядних словосполучень або поєднанням двох основ, пишемо разом: у різні боки - урізнобіч, обома руками - обіруч, на швидку руку - нашвидкуруч, на самий перед - насамперед, має бути - мабуть, не сам хотів - несамохіть, мимо ходити - мимохідь, в один час - водночас, натщесерце, споконвіку.

Прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як- з будь-якою частиною мови, пишемо разом: абиколи, аніскільки, дедалі, чимало, чимскоріш, чимдуж, чимдалі, чимраз, щодня, якраз.

Але в прислівникових сполученнях у стократ, тим часом (хоч сполучник тимчасом як), все одно, всі частини пишемо окремо.

1. Епоха повсякчас жде подвигу від тебе (О. Підсуха). 2. Сонце стояло якраз над головою; не гріло - палило (Панас Мирний). 3. Тим часом короткий осінній день гас. 4. Та й що варт селянин без землі? Усе одно, що пташка без повітря, риба без води (З тв. М. Коцюбинського).

2. Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишемо через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо- невидимо.

Через два дефіси пишемо прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не- коли.

Першу частину (частка, прийменник) пишемо окремо, а дві наступні - через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але з усіх усюд).

1. До могил героїв повік-віків не заросте тропа (М. Рильський). 2. З усіх усюд мені Вітчизну видно (М. Сингаївський). 3. Всі дні моєї подорожі я був віч-на-віч із народом (П. Тичина). 4. У тиху погоду в лісі ані шелесне: тихо-тихо, тільки коли-не-коли флейтою іволга заграє (Остап Вишня). 5. Рано-вранці крізь віконце зазирнуло в хату сонце (В. Лучук). 6. Не сьогодні-завтра до неї прийдуть старости (І. Нечуй-Левицький).

3. Прислівникові сполучення утворені повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках пишуться окремо: кінець кінцем (наз. в. + ор. в.), день у день, рік у рік, раз у раз, сам на сам, один в один (наз. в. + зн. в.), час від часу (наз. в. + род. в), з дня на день, з роду в рід, з кінця в кінець (р. в. + зн. в).

1. Я повний приязні до сония і йду просто на нього, лице в лице [називний + знахідний відмінки] (М. Коцюбинський). 2. Блискавка миготіла раз у раз [називний + знахідний відмінки] (І. Нечуй Левицький). 3. Одним єдине [орудний + називний відмінки] при долині, в степу, край дороги, стоїть дерево високе (Т. Шевченко). 4. Корови одна по одній [називний + місцевий відмінки], обчухруючи рогами листя з вільшинок, виходять на галявину (Гр. Тютюнник). 5. Вовка він раз сам на сам [називний + знахідний відмінки] відігнав від овець (Панас Мирний).

Питання для самоконтролю

1. Що таке прислівник?

2. Яку функцію в реченні виконують прислівники?

3. Які прислівники називаються первинними? вторинними? Від чого залежить значення вторинних прислівників?

4. Від яких частин мови утворюються прислівники?

5. Якими способами творяться прислівники?

6. Як пишуться прислівники, утворені від прикметників?

7. Як розрізнити прислівники та сполучення прийменника з прикметником чи займенником?

8. Як пишуться прислівники, утворені від іменників?

9. Як відрізнити прислівники від сполучення прийменника або частки з іменником?

10. Які прислівникові сполучення пишуться окремо? Як можна пояснити таке написання?

11. Як пишуться відчислівникові прислівники?

12. Які складні прислівники, утворені від простих прислівників, пишуться разом, а які окремо?

13. Як пишуться прислівники, утворені від різних сполучень слів?