Олесь Гончар — оборонець Соборів. Життя і творчість митця

Тема заняття: «Олесь Гончар — оборонець Соборів. Життя і творчість митця. Загальна характеристика доробку О.Гончара».

Мета заняття:

Методична – Втілення проблемно-пошукового методу навчання

Дидактична – Ознайомити студентів з життєвим і творчим шляхом письменника, його громадською та літературною діяльністю.

Виховна – Утверджувати високі моральні цінності, прагнення зберегти кращі надбання історії і культури.

Вид заняття: Лекція

Методи та форма проведення заняття: Діалог-диспут

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі та забезпечувані: Історія України, Культурологія, Філософія

Технічні засоби навчання: комп’ютер

Методичне забезпечення: опорні конспекти

Література

1. Верес Г. Роман-застереження «Собор» // Слово і час. - 1990. - № 4.

2. Галич В. Асоціоніми в поетиці Олеся Гончара // Дивослово. - 1995.

3. Гончар О. Чим живемо: На шляхах до українського відродження. - К., 1991.

4. Гончар О. Чим живемо, чим житимемо // Слово і час. - 1992. - № 3.

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційна частина

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

Студенти розказують доповіді про Олеся Гончара, які пригоували як випереджаюче завдання

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Олесь Гончар — оборонець Соборів. Життя і творчість митця. Загальна характеристика доробку О.Гончара.

3.2 Мотивація вивчення теми:

Необхідно знати матеріал для розвитку моральних цінностей студентів

3.3. План вивчення нового матеріалу:

· Хронологічна таблиця

· Новелістика Олеся Гончара

4. Виклад нового матеріалу.

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки «кинув синій портфель» і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім «Прапороносців».

Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. В цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде», завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія «Прапороносці». На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеев, Остап Вишня.

Після завершення роботи над трилогією «Прапороносці» героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 40-х і на початку 50-х років він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена Полтавчанка», очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.

Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.

Якісна новизна романів «Людина і зброя» (1960) та «Циклон» (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, на проблемах незнищенності її.

Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор «Прапороносців» у нових своїх творах, що з'явилися протягом 60 — 70-х років. Серед них — романи «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974) та ін.

Якщо роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію (1964р.), то доля написаного наприкінці 60-х років «Собору» склалася драматично. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі вульгаризаторська критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.

Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М. Коцюбинського і В. Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника.

Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

НОВЕЛІСТИКА ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Протягом усього творчого життя Олесь Гончар звертався до малих літературних жанрів — новел та оповідань, ставлячи їх на один філософсько-естетичний щабель з великими прозовими полотнами. Новелістика Гончара — високохудожня частина його творчого доробку. Причому, тематика його новел дуже різноманітна. Все письменницьке життя Гончара сповнене спогадів про минулу війну і вболівань за сучасне та майбутнє людства, про що свідчать новели «Модри Камень» (1946), «Весна за Моравою» (1947), «За мить щастя» (1964), «З тих ночей» (1974), «Плацдарм» (1985) і багато-багато інших.

Ранні довоєнні твори Гончара свідчать про його тяжіння до малих прозових жанрів в яких сконцентровано великі проблеми і важливі теми. Письменник довів, що можна «у невеликому відкрити велике, у краплі води побачити сонце і почути гомін моря... Таке вміння властиве талантові народнопоетичному».

Новела «Модри Камень» продовжує воєнну тематику творів О. Гончара. Написана через два роки після війни, вона являє собою спогад солдата-розвідника про один воєнний епізод, який відбувся у словацькому містечку Модри Камень («модри» — голубий).

Виконуючи завдання в тилу ворога, розвідник був поранений. Його рятувала словацька дівчина Тереза. Між молодими людьми зародилось чисте палке кохання, яке не мало продовження, бо Терезу було вбито поліцаями за переховування радянського воїна, коли в неї знайшли закривавлені бинти.

Коли розвідник повернувся після звільнення Модри Каменя — Терези вже не було.

Глибоко і проникливе змалював Олесь Гончар образ Терезиної матері, яка втратила у дій війні двох дітей (брат Терези загинув у боротьбі з фашистами)- Впізнавши солдата, згорьована жінка згадала свою дочку, яка могла б бути щасливою з цим юнаком.

Образи твору досконалі у зображенні, адже уособлюють чисті почуття, глибокі переконання.

Побудова твору незвичайна, адже безіменний боєць через багато років повертається у минуле, згадує воєнні літа, згадує Терезу і її матір. Якщо центральна частина твору — це спогади розвідника про знайомство з Терезою і розповідь її матері про загибель дівчини, то початок і кінець твору — своєрідне обрамлення, видіння розвідника. Це видіння — уявний образ Терези, з якою він розмовляє.

Новела «Модри Камень» написана в романтично-піднесеному стилі. Несміливе і нерозквітле кохання, яке зароджувалось між радянським бійцем і словацькою дівчиною, виступає як засудження війни. Це засудження значно глибше за інші фактори, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.

В 1966 році Олесь Гончар створив ще один твір, в якому засудив жорстокість, але тепер вже жорстокість людини по відношенню до природи. Це новела «На косі».

Потрапивши на невеличкий краєчок землі — необжиту косу, яка сягає далеко в море, — людина відчуває надзвичайну гармонію буття, в якій перебуває, відчуває себе маленькою часточкою всесвіту, краплинкою вічності.

Героїня твору, в недавньому минулому студентка біофаку, а тепер співробітник заповідника, Ольга, відчуває себе щасливою. Вона окрилена своєю роботою, свіжим повітрям, незайманістю і чистотою природи. Більше за все дівчина боїться стати байдужою до краси, перестати нею милуватись. Адже найбільшим гріхом людини вона вважає практицизм, який призводить до байдужості.

Дівчина навіть не сподівалась, що байдужість, як і ницість — не така вже й поодинока риса. Яким було її розчарування, коли чоловік, якого вона вподобала, в якого навіть закохалась, виявився підлабузником і негідником. Саме негідником, бо порушив не тільки обов'язки єгеря, захисника природи, а і всі загальнолюдські норми. Принижуючись перед начальством, він не тільки дозволив, а навіть спонукав їх до полювання на птаха. Ні один із сторожів заповідника не погодився готувати лебедя на вечерю. Для всіх присутніх цей птах вважався святим, крім найвищого начальства, якому догоджав єгер. Жахливо ще й те, що під час прогулянки на косі ніхто з присутніх посадових осіб, навіть кандидат наук з контори заповідника, не попередили злочину, дозволили вбити довірливого птаха. Виникає суперечливе питання щодо причетності до злочину. Винен той, хто вбивав лебедя чи той, хто стояв поруч і догідливе мовчав?

5. Закріплення нового матеріалу:

Фронтальне опитування за лекцією

6. Підсумки заняття.

Рекомендації щодо домашнього завдання.

7. Домашнє завдання: підготуватися до практичної роботи за планом

Проблематика роману “Собор” О. Гончара

План

1. «Собор» і навколо «Собору»: драматична доля твору.

2. Роман «Собор» – «горда поема степового козацького зодчества».

3. Проблематика роману ( проблема духовної сутності сучасного українця, проблема батьків і дітей, наступності поколінь, історичної пам'яті та національних цінностей, екологічна проблема тощо).

4. Художня символіка «Собору» (козацький собор, урочище Скарбне, монумент Титану, партикулізм) та її роль у розкритті ідейного задуму твору. Лободизм як уособлення денаціоналізації потурнацтва, національного нігілізму. Історична та художня глибина цього явища.

5. Образи молоді у романі (Микола Баглай, Єлька Чечіль та ін.). Художні засоби їх моделювання.

6. Поетичний реалізм як стильова домінанта «Собору».