«Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника

Тема заняття. «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника — новела про щиру й віддану любов, людську чесність і порядність

Мета заняття:

Навчальна: допомогти студентам усвідомити ідейно-художнє багатство й естетичну цінність твору; продовжувати навчати працювати над текстом художнього твору, аналізувати зміст прочитаного, уміти визначати головне, тлумачити образи та символи.

Розвивальна: розвивати навички аналізу та інтерпретації прозових творів малих форм, логічне мислення, естетичний смак; уміння висловлювати власні роздуми про поведінку героїв і проблеми, порушені у творі.

Виховна: виховувати прагнення до щирості, моральну чистоту, доброту, толерантність, повагу до почуттів оточуючих.

Тип заняття: лекція

Методи і прийоми: інформаційно-пошуковий, пояснювально-ілюстративний («Перемішайтесь /завмріть /об’єднайтесь у пари», бесіда, робота в групах, ділова гра, асоціативний кущ).

Обладнання: портрет письменника, текст твору, опорні таблиці й схеми, роздавальний матеріал.

Студенти повинні знати:

зміст новели Г.Тютюнника «Три зозулі з поклоном», її ідейно-художні особливості; жанрову своєрідність твору, його особливості; проблематику твору, основні ідеї та образи; символіку, значення назви твору.

Студенти повинні вміти:

характеризувати ідейно-стильові особливості новели «Три зозулі з поклоном»; визначати проблеми та ідеї твору, пояснювати символіку новели;

висловлювати власні думки щодо прочитаного та робити узагальнення;

виконувати різноманітні творчі завдання, готувати повідомлення на запропоновану тему; користуватися допоміжними джерелами інформації (критичною літературою, публіцистикою, Інтернетом) при виконанні домашнього завдання.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності студентів

Чи вірите в кохання з першого погляду?

За що люблять людину? (краса зовнішня, доброта душевна, розум, багатство, сексуальний потяг, духовні потреби…).

Що таке нерозділене кохання? Як ви його розумієте?

(Кохання – це жити і дихати людиною. Це коли серце починає частіше битися, і ти стаєш добрим. Це почуття робить людину щасливою. Це безкорисна і радісна турбота. Воно ніколи на вимагає, вона тільки дає. Кохання – це те, від чого ти посміхаєшся, навіть коли утомився. Це коли серед мільярдів ти знаходиш людину, яка відчуває таку ж потребу у тобі, як і ти в ній. Воно пробуджує бажання жити, спонукає бути кращим. Це турбота про кохану людину).

Почніть зараз.

Викладач. Дякую. А тепер скажіть, які відповіді ви дали на поставлені запитання. Відмінний початок.

Викладач. Як ви зрозуміли, сьогоднішня наша розмова піде про кохання. Кохання… Це почуття оспіване поетами всіх віків і поколінь, проте й сьогодні залишається загадкою людської душі. Воно своєю невидимою рукою торкається струн серця й виграє ніжною мелодією, спонукаючи до конкретних дій, непередбачених вчинків. Воно наділяє силою й робить немічним, окрилює й сковує, надає простір і забирає волю. Колись і вам життя запропонує зробити вибір. І від того, як ви це зробите, що оберете, буде залежати, можливо, не тільки ваша доля, а й доля інших людей. Отже, любов. Для когось це – велике щастя, а для когось – страждання та мука. Герої новели Г. Тютюнника теж любили, але чи були щасливі? Поміркуємо над цим.

ІІІ. Оголошення теми заняття

Тема уроку: «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника — новела про щиру й віддану любов, людську чесність і порядність. Епіграфом до нашого уроку стануть слова Г.Тютюнника, які розкривають нам авторське розуміння поняття любові:

Якщо тебе ніколи не охоплювало бажання обійняти всю землю, прилащити бродячого собаку, підняти із землі зірваний листок і цілувати його – значить, ти ще не любив. Григір Тютюнник

ІV. Сприйняття й засвоєння студентами навчального матеріалу

Питання 1. Історія написання новели.

Новела «Три зозулі з поклоном» чи не найглибше з усіх творів віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світобачення. Підсвідомо до її написання він прямував усе своє життя. А поштовхом стала незначна подія: у 1976 р. до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, який виконував народні пісні. Особливо вразила письменника «Летіла зозуля через мою хату…», де йшлося про нещасливе кохання та вічне, непереборне ніким і нічим страждання людини. Ще не стихли звуки бандури, як Григір схопився з місця й побіг у свою кімнату. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст.

Звучить пісня «Летіла зозуля».

Питання 2. Автобіографічність твору.

Новела має автобіографічний характер. Батька Григора Тютюнника, героя новели, звали Михайло. 1937 року його заарештували й вивезли з рідної Шилівки до Полтави, а згодом на край світу, аж до “Сибіру несходимого”, де він і загинув. Це пам’ятає Григір, як він п’ятирічним хлопчиком, плачучи, біг за возом.

Питання 3. Які особливості побудови цього твору як новели ви побачили?

Новела – невеликий за обсягом прозовий твір, написаний на основі незвичайної, але справжньої, невигаданої події, має напружений розвиток дії, невелику кількість дійових осіб, незвичайну композицію.

Твір має мозаїчну будову – це є особливістю його композиції. Більше того, перед нами – новела, а в ній, що притаманно хіба романові, – цілих три сюжетні лінії, пов’язаних одним почуттям людей. Ще однією відмінною рисою «Трьох зозуль з поклоном» є обрамлення, яке автор використовує, щоб обʼєднати події. У кожному фрагменті є інший головний герой: оповідач-студент, Софія, Марфа, Михайло.

Питання 4. Що означає вислів «Три зозулі з поклоном»?

В українського народу існує віра не лише в приворотне зілля, а й у відворотні замовляння. Коли закоханій людині не могли відповісти взаємністю, щоб позбавити страждань, через малу дитину або старця передавали їй «три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, відпусти.

Героя новели Михайла палко та безнадійно покохала Марфа Яркова. Михайло, щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не може відповісти взаємністю, із Сибіру шле їй “три зозулі з поклоном”, що й означало: забудь, покинь, відпусти.

Відомо, що зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття.

Питання 5. Яку присвяту має новела і що це означає?

Ця новела присвячена «Любові всевишній». А це кохання дійсно було неземне: безнадійно закохалася у свого сусіда Михайла, батька оповідача, молода жінка Марфа Яркова. Вона жила лише тим, що могла зрідка його бачити. Але тридцятитрьохрічний Михайло був репресований і опинився в сибірських концтаборах. Тепер Марфу тримали на світі лише листи Михайла, які він писав до своєї родини. Марфа крадькома просила листоношу хоча б потримати листа від Михайла в руках: «Сльози рясно котяться їй по щоках, — пригортає його до грудей, цілує зворотну адресу…»

Епіграфом до новели є слова: «Любові всевишній присвячується». Автор прагнув відродити в читачів християнське духовне начало. Він зумів піднести над усім грішним і земним саме любов, адже любити, на думку Гр.Тютюнника, — то найвище призначення людини. «Всевишній» в українського народу лише Бог. Отже, це почуття підносить людину, робить її духовно багатою.

У новелі автор підніс над усім грішним і земним саме любов чисту, щиру, безкорисну й безнадійну. Любов заволоділа серцями трьох людей. Три зозулі – то три долі: Марфи, Михайла та Софії, то три «туги», освячені любов’ю.

Любити – то найвище призначення людини Всевишнім. Це почуття підносить людину, робить її духовно багатою. Тому й уклонився автор героям, заявивши нам, що людина гідна високої любові, даної Богом.

Питання 6. Що означають імена головних героїв: Михайло, Софія, Марфа? Чи випадково автор обирає такі імена для своїх героїв?

Не випадково. Імена точно відповідають персонажам і допомагають розкрити їхні образи.

Михайло – головний герой новели

Ім’я походить від давньоєврейського імені Мікаель, що означає «рівний, подібний до Бога. Ім’я Михайло означає- дуже компанійська людина. Він завжди все робить правильно і добре, дуже чуйний. Узагалі-то за церковним календарем Михайло досить важлива постать, він є охоронцем людей і посідає одне з перших місць серед архангелів.

Софія – дружина Михайла

Ім’я Софія має давньогрецьке походження, означає мудрість. Софія – ніжна, добра, делікатна. У відносинах з незнайомими людьми соромлива, довірлива. У той же час вона здатна виявити співчуття до слабкої й беззахисної істоти й надати посильну допомогу людині, що потрапила в скрутну ситуацію.

Свята Софія була дуже мужньою жінкою, турбувалася про інших, саме вона була матір’ю Віри, Надії, Любові.

Марфа Яркова

Ім’я Марфа переводиться з арамейського як “пані”. Святою покровителькою імені є свята мучениця Марфа Перська. На Русі ім’я вважалося дуже розповсюдженим, але в основному серед простого народу. У вищих колах це ім’я ніколи не користувалося популярністю.

2. Бесіда

Якою є історія написання твору «Три зозулі з поклоном»?

У чому полягає автобіографічність цього твору?

Які особливості побудови цього твору як новели ви побачили?

Що означає вислів «Три зозулі з поклоном»?

Яку присвяту має новела і що це означає?

Що означають імена головних героїв: Михайло, Софія, Марфа? Чи випадково автор обирає такі імена для своїх героїв?

3. Робота в групах (випереджувальні завдання)

(Студенти вдома підбирали цитати до образів, підготували запитання для інтервʼю з персонажами)

Викладач. Пропоную вам розіграти ситуацію: узяти інтервʼю в головного героя. Удома кожна група повинна була підготувати характеристику та цитати для розкриття одного з героїв новели та запитання до інших образів, щоб якнайкраще охарактеризувати їх. А група-герой відповідає на них, спираючись на знання тексту, підтверджуючи відповідь цитатами з твору. Поступово заповнюєте асоціативний кущ «Риси характеру головного героя».

I група «Стражденне кохання «маленької» Марфи»

– Ви одружені?

– Як звати вашого чоловіка?

– Чи любите ви його?

– Чому ні?

* «Я – Марфа Яркова – дружина того рудого, як стара солома, Карпа. Гріх беру на душу, але не кохаю я його. Мучусь біля нього, дивлячись, як він сидить та у стелю дивиться, чи у вуса дує, або тьопає галушки, «як за себе кидає». Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. «Я, — каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». І зовні негарний: товстоногий, товстопикий, матінко ти моя. Проте не від нього туга на серці невимовна».

– А кого ви кохаєте?

– Але ж Михайло набагато старший за вас та одружений?

– Чому ви не боретеся за своє щастя?

* «Я кохаю іншого. Михайло набагато старший за мене, має дружину і синочка. Я все розумію, але вдіяти із собою нічого не можу. Серцю не накажеш. У сім’ю чужу я не втручатимусь, мені б тільки голос його чути та глянути на нього разочок. Не судилося… між нами сніги та морози Сибіру. Тільки листи приходять, і ті не мені. Я їх відчуваю душею. Пригорну до грудей і віддам листоноші, щоб ніхто не бачив. Отак і пронесла я свою любов у серці, вона не поменшала, тільки стала мудрішою. А душа моя нещасна блукає ще й досі , когось чекаючи».

– Як ви відчували, що прийшов лист від Михайла? І навіщо той лист потрібен був вам, адже адресований іншій жінці?

* «Марфа серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку – тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиванійсорочині й рясній спідничці над босими ногами, – і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».

* «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка – ще синіші…

* «Вона хапає з Левкових пучок листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…»

* «Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче:

– Ну от бачите, нічого я йому і не зробила…»

* «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах».

Зробіть висновок про те, як ці вчинки характеризують Марфу.

Марфа – тиха, лагідна, чиста душею, здатна на велике почуття, незрадлива, порядна, вміє відчувати душею, тужить, переживає, страждає, мучиться, знаходить втіху у синові коханої людини.

Викладач. Біль Марфиної душі переходить у тугу і страждання, але витримати можна все, коли серце переповнене світлим почуттям, перед силою якого схиляємо голови. Нехай життя Марфи склалося нещасливо… Але ми можемо тільки захоплюватися тим, як сильно вміла кохати ця жінка, яку чистоту та силу свого почуття вона мала, не бажаючи собі винагороди, розуміючи, що її мрія — бути поруч з коханим чоловіком — є нездійсненною…

II група «Всеобіймаюча любов Михайла»

– Розкажіть про себе: як звати, хто ваша дружина, чи є діти, чим займаєтеся?

* «Я – Михайло. Марно сподівався на щастя, мабуть, доля моя така. У світлих спогадах – моя дружина Софія і синочок, моя надія. Робота, яка приносила задоволення і радість людям, бо робив вікна, двері, столи, ослони».

* «Тато ж… він якось і не старів, однаковий зоставався і у двадцять, і в тридцять годочків… Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було,— просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось».

* «…співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах – наче дві свічечки голубі. До тата… Я то бачу. А він затулить надбрів’я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько».

– Що з вами сталося? Звідки приходять листи? (Листи приходять із Сибіру, тому можна здогадатись, що батько знаходиться в сталінських таборах).

* «А в один день став ворогом народу, за що – не знаю. Обірвалося все , як нитка, в душі, у серці, у житті. Тільки спогади ятрять душу. Далеко я від своєї рідної землі, від своєї єдиної у світі Соні, від синочка».

* «А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману».

* Михайлу не судилося щастя на цьому світі. І сім’я була: жінка, син, але, мабуть, своєї долі не обминеш. Його репресували і відправили в Сибір, як ворога народу. А який він ворог? Усе своє життя працював: робив вікна, двері фільончасті, столи, ослони.

Навіть тут, на засланні, «руки засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі». Але чомусь не таке все виходить, як вдома. Бо душа залишилася в рідному селі, а без душі — яка робота?

– Скажіть, будь ласка, що вам не дає спокою?

* «Ось тільки біля мене Марфина душа бродить, не дає мені спокою, чую її за тисячі верств. Сам не знаю, як це може бути. Не щасливий я, то хоч синочок мій хай виросте в любові. За жодних обставин я не одступлюся від своєї сім’ї, і любов мою ніхто не відбере».

– А чому ви не відповіли взаємністю Марфі?

– Але знаючи, що вона вас любить, чому хоча б поглядом не підтримали її? Може б, їй легше було б?

* «Ти, Михайле,— кажу,— хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться».

* «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна».

Зробіть висновок про те, як ці вчинки характеризують Михайла.

Михайло – ніжний, чуйний, люблячий батько, вірний чоловік, порядний, працелюбний, відчуває чужий біль, терплячий, сповнений бажанням бачити своїх рідних щасливими, вірить у свого сина, довіряє дружині.

Учитель. Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружину, ні сина, бо відчував відповідальність за всіх. Передав сину в спадок силу любові невгасиму. Отак і катувався в снігах та морозах між любов’ю та обов’язком, затемав право сказати «моя єдина в світі Соню».

III група «Мудра любов«єдиної у світі» Софії»

– Скажіть, як вам жилося без чоловіка, чи не важко самій виховувати сина?

* «Я – Софія, мене називають мудрою, але якби хто знав, якою ціною вона мені дається. Відірвали від мене половину – забрали чоловіка, тепер я одна виховую сина. Живу у чеканні отримати вісточку, листи рятують душу».

– Чи відчували ви листи свого чоловіка?

- Чи знали ви, що Марфа кохала Михайла?

* «Ти, Михайло, – кажу, – хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». А він: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться».

– А звідки ви дізналися, що Марфа першою відчувала листи Михайла? Хто вам про це сказав?

* «…А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?

— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я бо теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже напоріжку сидить, жде… Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься».

* «Проте Марфа чомусь їх відчувала, а я ні. Як то воно може так бути? Але я не ображалась, я знала про те стражденне кохання і розуміла Марфину душу. Мене Бог ощасливив материнством, а вона з любов’ю вдивляється в мого сина, бо він схожий на Михайла. Горе об’єднало нас, тому немає ні образи, ні ревнощів, ні злоби,в «горінні на кого серця немає. Саме горе».

– А ви сердилися на Марфу за те, що вона відчувала листи, а ви – ні?

* «— І ви на неї не сердилися?

— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.

— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?»

Зробіть висновок про те, як ці вчинки характеризують Софію.

Софія – спостережлива, розуміюча, співчутлива, надійна,вірна й любляча дружина, ніжна й добра мати, мудра, розважлива, сильна духом, терпляча, горе нерозділеного кохання Марфи болем відгукується в її душі.

Викладач. Так, Софія мудра у своїй любові, тому спогади її вже не щемлять, не болять – вони закам’яніли… Михайло писав дружині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився.

«Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває він цілий світ почуттів — сум за родиною, за втраченою свободою за життям та безмежну любов. Пропоную вам прослухати його й сказати, до яких висновків підводить нас автор.

«Лист до Софії». «Софіє! Соню!Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова вся, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній…Більше не дивитимусь.Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фильончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі… А руки як не свої. Дерево тут хороше, у нашій стороні з нього білі палати робили б. Але сире. Та й інструмент не той, що в мене був. Ти його ще не спродала? Як буде скрута — не жалій. Коли повернуся, на новий розживемось. Соню, аби ти знала, як хочеться вижити. Не так то й далеко я зайшов, та далеко вертатися.

Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не звикати.

Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна — а за нею річки синє крило… Ніти, нісинок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся.Сусіда мій по землянці молиться увісні, а Бога не називає. До кого молиться?..Соню!Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, щодесь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.

Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму…»

Ця новела схожа на притчу, і автор нас підводить до певних висновків: любов — почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.

4. Скринька

Викладач.Що таке художня деталь? У новелі багато символів. Я пропоную вам дістати предмет із скриньки, що є символом цього твору, і пояснити його значення.

Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що в сконцентрованому, спресованому вигляді економно й з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору.

Зозуля – символ туги, тривоги, нещастя. Безмірні сльози, тихе ридання в українському фольклорі – це образ зозулі. Зозуля ні гнізда не вміє вити, ні пари не шукає, ні діточок не леліє, усе вона чужим горем переймається, чужим літам і чужому горю лік веде.

У новелі зозуля – символ суму, символ душ, тривоги; нещастя, провіщення. Кування зозулі – ніби заклинання, що означає: покинь, забудь, відпусти. Три зозулі з поклоном – в останньому листі Михайла – це святість трьох душ, що автор утілює їх у трьох образах: Софії, Михайла, Марфи.

Символічне число 3: три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі. Можливо, це позначає побажання щастя, спокою, любові. Для автора – це підказка назви твору, для читача – ключ для розуміння непростого плетива трагічного й високого в долях героїв. Три – християнський символ. У цьому творі це число безпосередньо пов’язано з епіграфом «любов Всевишня», а значить вчить не засуджувати, розуміти, прощати.

Колосок – символ основи життя. Колосок («…синок мій колосок…») – це символ основи життя, адже син Михайла – продовжувач роду.

Сосна – символ самотності. Символічним у творі є образ сосни. Вона тихим голосом, майже пошепки, співає свою пісню, у якій відчувається ледь уловима туга самотності. І кожен із персонажів відчуває це.

Сосна біля Карпової хати уособлює самотню Марфу. Сосна, яку посадив Михайло, нашіптує йому вві сні про присутність самотньої жінки, яка його кохає. До сосни подумки звертається наприкінці новели й сам оповідач, а вона, велика «Татова сосна», дає йому відповідь: «Тоді не було б тебе».

Чорна хустина – символ жалю, туги, горя.

Ромашка – символ кохання і чистоти. Частенько дівчата, відриваючи пелюстки ромашки, питають:”Любить, не любить…”

“Сидить Марфа на поріжку й обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: «Є, нема, є, нема, є…»»

Річка – це час. Час – це ріка, води якої згладжують усе. Образ річки з’являється Михайлові вві сні. У неволі вона є також символом. Вона тече там, де росте посаджена ним самотня сосна, де його відсутність спустошила душі Софії та Марфи. Проте життя йде, тече, як ріка, і змінюється.

Софія — мудрість, а ще — мучениця, матір Віри, Надії, Любові.

Викладач. На початку заняття один із керівників груп вам дав відповідь на питання «Чому твір носить таку назву?». А тепер, коли ми проаналізували твір, скажіть, чому Григір Тютюнник дав назву своїй новелі «Три зозулі з поклоном»?

Учитель. Зозуля – це багатозначний символ наших пращурів. Зозуля віщує весну й пророкує людині, скільки років та житиме. Кажуть, що зозуля кує тільки навесні від Благовіщення до Купала, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «давиться» і перестає кувати. Вірили в те, що в зозулі-золотоключниці зберігаються ключі від вирію, а тому вона прилітає останньою, а у вирій летить першою. Це символ туги, бездітної вдови, але найголовніше – це символ віщування.

Відомо, що зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття.

І Марфа, і Софія, і Михайло сподівалися на щастя. Але даремно. Із змісту зрозуміло, що до всіх них линули три зозулі з поклоном. Герої залишаються на роздоріжжі: Михайло безслідно зникає на каторзі, Соня одна ростить сина, Марфа продовжує чогось чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

Який зміст вкладає Михайло в останні слова: «Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму»?

(У цих словах і ніжність чоловіча, і мужність, і певність, що Любов ніхто не може відібрати, вона помирає разом з людиною… Та чи вмирає? Ні, таки не вмирає, а переходить від батька до сина з надією, що син буде щасливішим).

Чому герої новели не борються за своє щастя?

(Тому що вони благородні і душевно красиві люди, вони так відчувають болі один одного, що не можуть відстоювати свої почуття і відкрито ворогувати через кохання. Тобто вони жертвують своїми почуттями заради спокою і щастя іншої людини).

Чому не одружилися Михайло й Марфа, якщо вони так відчували одне одного?

(У житті, на жаль, далеко не всі подружжя «чують одне одного», а ті, що оточують, не завжди живуть у парі).

Який же секрет відкрили «три зозулі з поклоном» студентові-оповідачеві?

Чи здатна людина в реальному житті на такі глибокі й довготривалі почуття, як у цьому творі?

Якою ж є любов для Гр. Тютюнника за новелою «Три зозулі з поклоном»?

Висновок учителя: Складні перипетії доль героїв, багато горя і смутку в цій новелі. Проте автор зумів винищити над усім грішним і земним любов – саможертовну, від Бога, яка нічого не вимагає, адже любити – це вище призначення людини. Отже, любов – почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом і запереченням).

V. Підсумки заняття. Рефлексія.

Про яке кохання мрієте ви?

Яку роль відводите цьому почуттю у своєму житті?

Чи готові заради нього чимось пожертвувати?

Свої думки з порушених проблем викладіть у творі-роздумі «Над чим змушує задуматись новела «Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника? Це ваше домашнє завдання.