В. Винниченко. Життя і творчість, громадська і політична діяльність.
В. Винниченко. Життя і творчість, громадська і політична діяльність. Новела « Момент ».
Мета: простежити еволюцію творчого і політичного становлення видатного діяча України в контексті національного та європейського культурно-історичного процесу, визначити персональну роль у процесі українського державотворення; проаналізувати «літературний» та «політичний» портрет письменника; вдосконалювати вміння працювати з допоміжними літературно-критичними статтями, довідниками, робити висновки та узагальнення; виховувати виважено-справедливе й тактовне ставлення до мистецької та політичної спадщини Винниченка.
Тип уроку: лекція
Епіграф заняття:
Він найбільший між усіма нашими прозаїками і найбільший письменник гайдамацьких нащадків.
Тодось Осьмачка
Лише людина має історію свого розвитку.
С. Рубінштейн
ХІД ЗАНЯТТЯ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Викладач. «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка» — так говорив про письменника Михайло Коцюбинський.
Справді, постать В. Винниченка — митця європейського рівня, без якого не скласти об'єктивного уявлення про весь літературно-мистецький процес на Україні в XX ст., — зіткана із суцільних суперечностей. Полярність суджень про цю людину вражає: «Літературний геній України...», «Великий партач життя, політики і, передусім, душ нашої молоді...», «Український буржуазний націоналіст...», «Художник, розіп'ятий на хресті політики». У цьому різнобої розібратися нелегко, але — необхідно.
Особистість В. К. Винниченка (1880-1951 pp.)
Родина
Обдарування
Характер
Оточення
Захоплення
Вдача
Освіта
Світогляд
Ідеали Переконання
Творчість: «мала проза», романістика, драматургія Публіцистика
Участь у національно-визвольних змаганнях
Ціннісні орієнтири
Внутрішні суперечності
Політичні погляди
Життя в еміграції
Ознаки модернізму
неореалістичні тенденції
елементи символізму
Малярська спадщина
Словникова робота
Сьогодні на занятті ми будемо оперувати термінами: роман, модернізм, неореалізм, символізм, новела, драма.
Поясніть значення цих понять.
III. РОБОТА НАД СТВОРЕННЯМ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОРТРЕТА В. ВИННИЧЕНКА
У рецензії на збірку оповідань «Краса і сила» 1906 р. І. Я. Франко писав: «Серед млявої тонко-аристократичної та малосильної або ординарно шаблонної та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, всуміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло... І відкіля ти взявся у нас такий? Хочеться по кожнім оповіданні запитати Винниченка».
Ці слова найкраще характеризують малу прозу Винниченка.
А які штрихи до портрета В. К. Винниченка можемо зробити ми?
• розбишакуватий у дитинстві,
• розумний, вольовий;
• гордий, незалежний;
• неспокійний, спокій його ворог;
• талановитий прозаїк, драматург;
• представник неореалізму та символізму.
Пише трактати «Щастя», «Листи до юнака». Обґрунтовує принципи простоти і природності людського щастя. Найкращою дитиною своєю назвав Винниченко велику двотомну філософсько-соціологічну працю «Конкордизм» (конкорд — французьке слово, злагода, примирення).До портрета В. К. Винниченка додамо ще один штрих — він філософ.
Постать В. К. Винниченка є досить драматичною. Широко відомий у 1920-1930 роках не тільки в Україні, Росії, але й у Європі письменник і драматург так і залишився «своїм серед чужих і чужим серед своїх». З'ясуємо, як відбувалося політичне становлення Володимира Кириловича.
Початок політичної діяльності припадає на період навчання на першому курсі юридичного факультету Київського університету. У лютому 1902 року за участь у діяльності Революційної Української партії та в політичній пропаганді В, Винниченка заарештовують. Після звільнення йому забороняють навчатися в університеті і проживати в Києві та його околицях. Навесні 1902 року за завданням РУП він вирушає на Полтавщину, де веде агітаційну роботу серед селян. Восени 1902 року його забирають на військову службу, але Винниченко продовжує підпільну революційну діяльність. 1903 року — другий арешт, після звільнення за амністією його переводять до дисциплінарного батальйону, але він утікає за кордон, бере участь у підготовці нової програми РУП, частина якої на другому з'їзді дістала назву УСДРП. Революція 1905 року в Росії спонукала Винниченка повернутися в Україну, де він веде агітацію і пояснює політику своєї партії. Наприкінці 1906 року його заарештовують. Євген Чикаленко, відомий український громадський діяч, бере в'язня на поруки й, давши під заставу за нього 500 золотих карбованців, допомагає вийти на волю. Володимира Винниченка переправляють за кордон. Усю свою бурхливу енергію зосереджує на літературній діяльності, активно співробітничає в журналі С. Петлюри «Українське життя». Разом з М. Грушевським видає часопис «Промінь». Участь у національно-визвольних змаганнях
Новий період в житті В. Винниченка починається після Лютневої революції в Росії у 1917 році. Разом з М. Грушевським вони приїздять до Києва, щоб бути в центрі подій.
Очолює перший уряд УНР — Генеральний секретаріат і призначається генеральним секретарем внутрішніх справ. Він був автором чи не всіх декларацій та універсалів. Політична криза в уряді призвела до того, що соціал-демократи на чолі з В. Винниченком вийшли зі складу Центральної Ради. Свої обов'язки прем'єра він склав через три дні після проголошення ІУ Універсалу.
26 квітня 1918 року Винниченко, виступаючи на останньому засіданні Центральної Ради, сказав: «Нам не можна в справі національного відродження покладатися ні на кого, ні на яку автономію в чужій державі».
Винниченко був одним із керівників повстання проти гетьмана П. Скоропадського. 14 листопада 1918 року його було обрано Головою Директорії. Особисте суперництво з Петлюрою негативно впливало на діяльність Директорії. У лютому 1919 року, не погоджуючись із політичною орієнтацією на Антанту, Винниченко вийшов зі складу Директорії і виїхав за кордон.У Відні написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації». (Історія української революції березень 1917 р. — грудень 1919 р.) На початку травня 1920 року Винниченко приїхав до Москви, де зустрівся з більшовицькими лідерами і дістав пропозицію обійняти пост заступника голови РНК, наркома закордонних справ України. Володимир Кирилович подас заяву із проханням прийняти його до лав КП(б). Лідери українських комуністів позитивно розв'язують це питання, але висловилися проти його входження до Політбюро. Невдоволений цим, Винниченко повертається до Москви й публікує в журналі «Комуніст» «Лист до українських робітників та селян», у якому піддає нищівній критиці національну політику більшовицької партії. 23 вересня 1920 р. В. К. Винниченко залишив назавжди Україну, у «Щоденнику» записавши такі рядки: «...Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти». Повернувшись за кордон, В. Винниченко ще більше активізує свою політичну діяльність. Він оселяється в Целлендорфі під Берліном, який перетворюється на центр політичного життя української еміграції.. Еміграційний період для Винниченка був дуже складний. У лютому 1925 року Винниченки — Володимир Кирилович і Розалія Яківна переїхали до Парижа. У багатолюдному Парижі Винниченко почувався самотнім. Зрештою на березі Середземного моря, за тисячу кілометрів від Парижа, Винниченко знаходить напівзруйновану ферму, яку купує. Це був 1934 рік. Сім років у Мужені, у «Закутку» (так письменник назвав свою садибу), — особлива доба в його долі. Дедалі болючіше відчувається ізольованість і покинутість. Настає рішуча переоцінка суспільних, моральних і політичних цінностей.
Рятувала письменника літературна праця. Часто писав цілими ночами. Любив людину, сонце та гармонію космосу. Ненавидів насильство та тиранів, війни. Закоханий був в Україну та матір-землю.
Був суворим до власного життя і своїх творів: «Доки робиш якусь роботу, вір у себе, як у генія. Коли скінчив, стався до неї, як до витвору твого ворога, не прощаючи жодної помилки, жодного недогляду». Виходячи з цього, можна зрозуміти, чому письменник щиро іноді бажав спалити половину чи дві третини написаного. Звичайно, настільки він був щирий — настільки й несправедливий до себе: його твори є високого мистецького рівня і ще довго будуть зразком в українській, а деякі і у світовій літературі.Ще більше погіршилося життя Винниченка в роки Другої світової війни. Його родина голодувала. На початку війни німецькі представники запропонували Володимиру Кириловичу створити в Україні маріонетковий уряд на допомогу Третьому рейху. Він відмовився і був покараний перебуванням протягом кількох тижнів у концтаборах. У 1949 р. нова еміграція звертається до В. Винниченка поділитися своїми думками про колишні перемоги і причини поразок.Самотність і старість все частіше нагадували про себе. На схилі літ Винниченко висловив прохання бути похованим в Україні. Радянський уряд надіслав йому брутальну відмову. 6 березня 1951 року В. Винниченка не стало. Дружина згадувала: «Перші краплі дощу і білі пелюстки почали падати на обличчя. Обличчя його було прекрасне, ми положили його на Муженському кладовищі, де він буде лежати до того часу, поки Україна не зможе прийняти його до себе».
Новела «Момент» — перлина творчості В. Винниченко
Наше знайомство з текстом новели починається з доволі дивного підзаголовка — «Із оповідань тюремної Шехерезади». Загальновідомо, що Шехерезада — казкова принцеса, яка, відтерміновуючи свою загибель, розповідає жорстокому царю Шехрияру 1001 казку. Ім’я Шехерезади асоціюється з чимось тендітним, життєлюбним, надзвичайним і величним. Винниченкова Шехерезада — в’язень, який майстерно й лаконічно розповідає про вдалий перехід через кордон. І хоча історія героя-оповідача не видається нам вигаданою, вона дуже нагадує чарівну казку зі щасливим фіналом.
У творі йдеться про коротку мить кохання, яке, наче спалах метеора, осяяло життя молодого революціонера й загадкової панни, а потім зникло, залишивши по собі муки «осиротілого щастя». Це кохання {«нездоланна сила, яка не підлягає контролю і не знає перешкод і нехтує моральними приписами») допомогло героям перемогти страх і смерть у драматичній, ризикованій подорожі, зберегти життя і свободу. В. Винниченкові після оповідання «Момент» дорікали, що він постає в цьому творі як співець «вільного кохання».
Поза нашою увагою не залишається коло проблем, про які автор хоче поспілкуватися зі своїми читачами. Це передусім філософія людського буття, де мить може дорівнювати вічності, гармонія людини та природи, природність душевних і тілесних поривань. За жанром «Момент» В. Винниченка — новела, оскільки має невеликий обсяг, декілька головних персонажів, динамічний і напружений сюжет, в основі якого незвичайна життєва подія, а драматичний фінал, пройнятий духом вітальності, «безумного щастя побіди життя», поезією молодості й любові, важко передбачити. Текст твору насичений тропами й художніми деталями, кожна з яких допомагає автору розкрити творчий задум.
За художнім методом і напрямом «Момент» — це модерністська імпресіоністична новела з виразною колористикою, слуховими та зоровими образами (сонячні барви, лісова зелень, небесна блакить), що увиразнюють тло, на якому розгортаються події.
Головний герой твору — революціонер — сильна, вольова людина, яка прагне змінити світ, установити нові політичні порядки в країні. Думка про ймовірну смерть не лякає його, а зустріч із панною Мусею наповнює серце весною — «Я тільки міг дивитись на неї», «Вона ставала все ближчою і ближчою, і мені щоразу хотілося взяти її за руку, притулитись, злитись з нею і так іти далі». Герої мали разом долати повний небезпек шлях через кордон, і хоча з першої миті відчули закоханість, під вагою моральних приписів, суспільних вимог стримували свої почуття.
Рух почуттів персонажа письменник подає співзвучно до картин природи. Герой прагне такої ж гармонії у почуттях, яка є в природі: «Дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку... несподівано зливались в обіймах. Літали сплетені коханням метелики або в щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками... Одбувався великий, прекрасний процес життя». Його приваблює ліс, «не скалічений цими моралями людей, не заслинений лицемір’ям похоті, сильний, одвертий, простий». Світ природи у творі протестує проти лицемірства й цинізму людини: «На, дивись, нам не треба ховатись, у нас нема незаконнорождених, у нас нема пашпортів, моралів...»
Уже подолавши небезпечний кордон, Муся й Шехерезада пізнали момент щастя. «Це було торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який замітає все сміття — «не треба», «не можна»; це було щастя крові, мозку, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі». Але далі їхні шляхи мали розійтися, бо героїня переконана, що «щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Її слова — слова сильної жінки, яка здатна вирішити, що для неї є добро, й упевнено поставити крапку там, де вона потрібна. За Ф. Ніцше, на такий вчинок здатна лише ідеальна харизматична людина. Оповідач не міг не погодитися з Мусею, бо, як носій авторських ідей, вважав: справжнє щастя — це тільки мить! Він як шляхетний лицар «схопив край її сукні, поцілував і випустив».
У діалогах Мусі й оповідача проглядає відмінність їхнього світовідчуття, духовної культури — зневажливо-байдуже ставлення до навколишнього світу в Мусі, і шанобливе — у юнака. Муся зосереджена на власних переживаннях, вона чутливіша до можливої смерті як індивідуального кінця. Життя умовно поділяється дівчиною на високе, духовне і низьке, буденне, а тому позбавлене його розуміння як єдиного природного потоку. Для юнака, навпаки, смерть — природна складова життя, вона «оселилася» в ньому і не знищить його.
Погляди В. Винниченка, як і його твори, несуть на собі відбиток ідей екзистенціалізму. Екзистенціалісти вважали, що межова (критична) ситуація, у яку потрапляє людина, допомагає їй зрозуміти своє життя, відкрити нові смисли заради самоствердження як особистості.
Знайомство з героями новели відбувається в складній для них ситуації — вони опинилися на межі життя і смерті. Межова ситуація прискорила їхнє усвідомлення того, що щастя — лише мить. Віддаючись революції, спільній справі, вони не мали права на довготривалі плани. Не випадково автор підкреслює, що саме тоді, коли Муся зрозуміла пристрасний погляд свого товариша, його спроби «пригорнутись ближче... і притулитись лицем до плеча...», вона стримує свої почуття до моменту, коли небезпека відступить і крихка надія на свободу зажевріє попереду. Такий вчинок свідчить не про байдужість і тиск моралі та етикету, а про відповідальність, осмисленість та глибину почуттів. Героїня Винниченкового твору напруженням усіх сил долає загрозу смерті, і саме це сприймається нею як щастя: «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя». Саме межова ситуація змушує героїв відчути справжню суть життя, у якому кохання є життєдайною й життєстверджувальною силою.
Запитання і завдання
1. Чи може одна мить життя стати справжньою подією, змінити долю людини? Поясніть свої міркування.
2. Чи може щастя тривати завжди? Обґрунтуйте свою думку.
3. Навіщо автор вдається до метафори, називаючи звичайного арештанта царської тюрми Шехерезадою? Поясніть, чому Винниченко не дав героєві-оповідачу імені. Яку роль у реалізації задуму митця відіграє прийом деперсоналізації?
4. Доберіть епіграф до новели «Момент», обґрунтуйте його доцільність.
5. Поясніть, що є щастям для героя-оповідача.
6. Випишіть із твору цитати, які розкривають особливості світоглядів героїв.
7. Підготуйтеся й обговоріть у групах (парах) проблеми, порушені автором новели «Момент». Поділіться своїми міркуваннями щодо особливості їхнього розв’язання митцем.
8. Визначте й прокоментуйте філософський підтекст новели.
9. Проаналізуйте засоби художньої виразності, визначте їхню роль у розкритті авторського задуму.
10. Доведіть або спростуйте думку деяких критиків, що В. Винниченко в новелі «Момент» виступає співцем «вільного кохання».
11. Випишіть 5 ключових слів або фраз із новели «Момент», які вважаєте важливими для розуміння твору. Свій вибір аргументуйте.
12. Уявіть і прокоментуйте колористику новели «Момент», графічно покажіть зміну кольорів, до цих змін доберіть цитати з тексту.
13. Якби у вас була можливість запропонувати свою назву новелі В. Винниченка, яку ви обрали б і чому?
14. Чи змінилося ваше уявлення про митця після знайомства з новелою «Момент»? Якщо так, у чому?
IV. ПІДСУМОК РОБОТИ. ОЦІНЮВАННЯ
Від Єлисаведграда до Мужена простяглася життєва дорога В. К. Винниченка. На вершечку альпійської гори, з якої видно Середземне море, — його могила. Дітей у Володимира Кириловича і Розалії Яківни не було, отож «Закуток» перейшов до українських художників Іванни Винників та Юрія Нальчицького. Восени 1992 року вони ще встигли передати в дар Україні робочий кабінет письменника, його особисті речі (тепер вони експонуються в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї). Через кілька місяців художники померли, і «Закуток» тепер належить комусь із французьких громадян.
Життя завершилося: усі тріумфи і поразки, усі вчинки і думки, півстолітня літературна праця — все залишено на суд нащадків. Хочеться вірити, що цього разу він не буде поспішним та упередженим.
V. РЕФЛЕКСІЯ
Отже, прошу вас зробити висновок: що для вас значить постать В. К. Винниченка. Ким був Винниченко — героєм чи людиною, що мала неабиякі політичні амбіції і боролася за владу, не зупиняючись ні перед чим?
Мікрофон
• Для мене Винниченко обдарована людина, драматург, письменник ще й маляр;
• палкий патріот України;
• людина незвичайної долі, яку не визнала у свій час Україна;
• видатний політик, лідер УНР, очолював Директорію;
• філософ і публіцист;
• неспокійний, непокірний, активний діяч української соціал-демократії;
• просто людина з трагічною долею.
Сенкан
Винниченко
захоплює, вражає, переконує
бореться за незалежність України,
політик
талановитий, емоційний
сперечається, дискутує
відтворює психологію людини
письменник
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Прочитати новелу «Момент», написати твір-роздум «У чому складність долі В. К. Винниченка».