сформувати уявлення здобувачів освіти про товарне виробництво;
розвивати пізнавальні інтереси у здобувачів освіти, логічне мислення, продовжувати формувати вміння працювати з різними джерелами знань, порівнювати, узагальнювати, робити висновки;
виховувати творчу активність, самостійність у формуванні нових знань, сприяти професійній орієнтації здобувачів освіти.
Прочитайте матеріали до уроку. Зробіть опорний конспект.
Дайте відповіді на запитання? (Письмово).
Записати виділенні поняття в "Економічний словник".
Фото виконаного завдання надішліть викладачу: sukhanova.tetiana@kpel.kiev.ua
Товарне виробництво – основа ринкового господарства
План уроку:
1. Умови виникнення та типи товарного виробництва. Товар та його властивості.
2. Суть та функції грошей. Кредитні, «електронні» гроші.
3. Суть закону грошового обігу. Рівняння І. Фішера.
4. Інфляція: суть, причини виникнення, форми прояву та соціальні наслідки.
5. Закон вартості та його функції. Економічні теорії вартості.
Форма суспільного виробництва – певний спосіб організації господарської діяльності.
Товарне виробництво – тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, які визначаються ринком. Причини виникнення товарного виробництва:
1) суспільний поділ праці – об’єктивна основа необхідності обміну результатами діяльності виробників, спеціалізація виробників на виготовленні продуктів або за певними видами діяльності;
2 ) економічна відокремленість виробників – самостійність виробників, які вирішують що, де і як
виробляти і на яких умовах здійснювати обмін.
Основні риси товарного виробництва:
- відкрита економічна форма господарства;
- між виробниками складаються опосередковані зв’язки, тобто через обмін продуктами своєї праці як товарами;
- товаровиробники економічно вільні у виборі товарів і партнерів;
- функціонує на засадах властивих йому економічних законів (закону вартості, попиту і пропозиції, конкуренції,
грошового обігу).
Типи товарного виробництва:
1) просте товарне виробництво – дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників, селян, що працюють на ринок;
2) розвинуте товарне виробництво (підприємницьке) – засноване на великій приватній власності.
Особливості простого товарного виробництва: базується на особистій праці виробника і приватній власності на засоби виробництва; розміри підприємств і обсяг вироблених товарів незначні; суспільний характер виробництва виявляється через взаємні зв’язки між товаровиробниками; має обмежений характер, оскільки частина продуктів йде на задоволення особистих потреб, а частина - на ринок; кінцева мета – задоволення особистих потреб товаровиробника.
Особливості розвиненого товарного виробництва: базується на найманій праці; великі масштаби виробництва; суспільний характер виробництва виявляється через кооперацію праці; товарні відносини носять загальний характер; мета виробництва – одержання прибутку власниками засобів виробництва.
Товарне виробництво є основою ринкового господарства.
Товар – економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну.
Класифікація товарів за різними ознаками:
1) матеріальні – тривалого використання, короткострокового використання;
2) нематеріальні (послуги);
3) широкого вжитку;
4) виробничого використання.
- споживча вартість – здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини;
- мінова вартість – певне кількісне співвідношення (пропорції), в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.
- вартість – втілена в товарі суспільна праця виробника.
Корисність – поняття суб’єктивне, індивідуальне для кожної людини; показує ступінь задоволення, яку отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.
Гроші - товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів. Вони виконують п’ять функцій:
1) міра вартості - полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни;
2) засіб обігу - виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг;
3) засіб платежу - полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин;
4) утворення скарбу - виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються;
5) світові гроші - полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.
Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Елементи грошової системи: назва національної грошової одиниці; вид грошових знаків; порядок грошової емісії; встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну; наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.
Паперові гроші - грошові знаки, замінники повноцінних грошей, оголошені урядом як обов’язковий до приймання засіб обігу та законний засіб платежу за борги. У зв’язку з функціями грошей як засобу обігу та платежу виникають кредитні гроші - векселі, банкноти, чеки, електронні гроші, кредитні картки.
Вексель - боргове зобов’язання, яке видасться при купівлі товару в кредит. Боржник зобов’язаний оплатити свій вексель, виданий кредитором у строго визначений термін.
Банкнота - кредитні знаки грошей, які випускаються емiсiйними банками. Це безстрокові зобов’язання i підлягають оплаті в будь-який час.
Чек - письмовий наказ власника поточного рахунку банку про виплату зазначеної суми тому, хто отримав чек або про переведення цієї суми на його рахунок.
Електронні гроші – банківська система переказу грошових засобів за допомогою комп’ютерної техніки та засобів зв’язку, які замінюють паперові гроші та інші грошові документи при безготівкових розрахунках.
Кредитна картка – іменний платіжно - розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.
Рівняння І. Фішера - монетарне рівняння для визначення кількості грошей.
М*V=P*Q,
де M - пропозиція грошей , V- швидкість обігу грошей , P- рівень цін товарів ,
Q- обсяг виробництва товарів і послуг.
Інфляція – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення (зниження купівельної спроможності) та зростання загального рівня цін в країні. Розрізняють такі типи інфляції:
1. За темпами зростання цін: повзуча (до 10 %% на рік), галопуюча (2-3 цифрове значення на рік), гіперінфляція;
2. За джерелами утворення – інфляцію попиту (надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції); інфляцію пропозиції (внаслідок підвищення витрат виробництва);
3. За ступенем прогнозування – очікувана (можна спрогнозувати), неочікувана (раптовий стрибок цін);
4. За характером прояву – відкрита (розвивається вільно і не регулюється), прихована (держава вживає заходи, спрямовані на стримування цін).
Внутрішні причини інфляції: зростання державного боргу і дефіциту державного бюджету; надмірна емісія паперових грошей; порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, грошовою масою і сумою товарних цін; мілітаризація економіки; монополія великих фірм; випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.
Зовнішні фактори інфляції – інтернаціоналізація господарства, структурні світові кризи (енергетична, фінансова, продовольча).
Методи подолання інфляції:
· нуліфікація – процес анулювання старих паперових знаків, проведення грошової реформи.
· девальвація (ревальвація) – пониження / підвищення курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти.
· ревалоризація – процес відновлення до інфляційної вартості паперових грошей шляхом вилучення з обігу надлишкових грошей.
Антиінфляційна політика включає: скорочення дефіциту бюджету, скорочення ставок податків, стимулювання середнього й малого бізнесу, регулювання валютного курсу, структурну перебудову економіки, роздержавлення і приватизацію.
Антиінфляційна політика має два види:
· адаптивна політика, яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси;
· активна політика (шокова терапія) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції.
Соціальні наслідки:
1) зниження життєвого рівня усіх верств населення;
2) знецінення грошових заощаджень населення в банках та інших паперових активів;
3) посилення соціальної диференціації населення і напруги в суспільстві;
4) зменшення обсягу інвестицій.
Вартість - як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Величина вартості визначається суспільно необхідними затратами праці й вимірюється суспільно необхідним робочим часом. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.
Закон вартості – закон функціонування і розвитку товарного виробництва. Він регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю. Відповідно до цього виробництво і обмін товарів відбувається на основі їх вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості.
Функції закону вартості:
1) регулює пропорції суспільного виробництва (капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва);
2) стимулює розвиток продуктивних сил;
3) обумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і банкрутство інших).
Альтернативні теорії вартості:
1) Теорія трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.
2) Теорія факторів (витрат) виробництва (Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа) визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво (праці, землі, капіталу).
3) Теорія попиту і пропозиції – (Л. Вальрас, К. Менгер) визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.
4) Теорія граничної корисності (Л. Кларк, Е. Бем-Баверк) визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці певного блага для споживача. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.
Виконайте завдання: (за правильно виконане завдання отримаєш 6 балів)