сформувати у здобувачів освіти про основні проблеми економіки;
зясувати механізм вирішення основних проблем економіки в різних економічних системах;
розкрити зміст ринкової конкуренції;
розвивати пізнавальні інтереси у здобувачів освіти, логічне мислення, продовжувати формувати вміння працювати з різними джерелами знань, порівнювати, узагальнювати, робити висновки;
виховувати творчу активність, самостійність у формуванні нових знань, сприяти професійній орієнтації здобувачів освіти.
Прочитайте матеріали до уроку. Зробіть опорний конспект.
Дайте відповіді на запитання? (Письмово).
Записати виділенні поняття в "Економічний словник".
Вивчити матеріал уроку.
Підготувати висловлювання вчених-економістів, які мають протилежні погляди на конкуренцію.
Виконай завдання прикріплене в Classroom.
Фото виконаного завдання надішліть викладачу: sukhanova.tetiana@kpel.kiev.ua
Хід уроку
І. Організаційний момент
1. Облік відвідування
2. Перевірка домашнього завдання
3. Повідомлення теми й мети уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь здобувачів освіти
Запитання до здобувачів освіти. Поясніть нижче наведіні вислови:
Не підприємець платить зарплату - він лише вручає гроші. Це товар платить зарплату. Б. Франклін
Будь-яка комерція - це спроба передбачити иайбутнє. С. Батлер
Бізнес, який не робить нічого, крім грошей, - це бідний бізнес. Г. Форд
ІІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності здобувачів освіти
Ринок - це організована структура, у якій "зустрічаються" виробники й споживачі, продавці й покупці, де в результаті попиту споживачів і пропозиції виробників установлються ціни на товари й послуги та обсяги продажу.
Ринкова економіка - це системам економічних відносин, яка повязана з купівлею-продажем товарів і послуг, що здійснюються за допомогою грошей.
Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів і послуг, за отримання найбільших прибутків.
Досконала (чиста) конкуренція - це ринкова ситуація, коли численні продавці, незалежно діючі вирробники продають ідентичну (стандартизовану) продукцію, причому кожнен з них не в змозі контролювати ринкову ціну.
Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів.
Сукупність зазначених рис якраз і відбиває той факт, що ринок — провідна, невіддільна категорія товарного господарства.
Якщо мова йде про ринок як систему ("система" в перекладі з грецької — утворення, складення), то для з'ясування її сутності треба мати на увазі, що цій системі, як і будь-якій іншій, притаманні, по-перше, сукупність господарських одиниць, організаційно об'єднаних, які разом виконують спільну функцію (така спільна функція відбиває сутність самої системи), по-друге, ринкова система являє собою цілісне явище, по-третє, ринок має здатність до відтворення на власних засадах. Виходячи з цього, ринкова економіка може функціонувати і розвиватися як система лише за умов вищезазначених ознак, їх єдності та взаємозв'язку.
До елементів ринкових відносин слід віднести:
а) платоспроможний попит (тобто такий попит, який забезпечений певною грошовою масою);
б) пропозицію товарів, яка, як правило, зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил суспільства;
в) переважно вільні ціни (такі ціни якраз і формують передусім в процесі взаємодії, взаємозв'язку платоспроможного попиту та пропозиції).
Якщо платоспроможний попит віддзеркалює систему потреб суспільства, то пропозиція — масу товарів та послуг, яка може бути вироблена і в будь-який необхідний момент доставлена на ринок. У свою чергу, ціна як певна кількість грошей, що сплачується в процесі реалізації того чи іншого товару (послуги) і формується під впливом багатьох чинників (в т.ч., як вже відзначалося, попиту та пропозиції) виступає сполучною ланкою між попитом та пропозицією.
Виходячи зі змісту визначення ринкової інфраструктури, можна дійти висновку, що вона:
може функціонувати як на мікро, так і на макрорівні;
виконує певні функції;
3) має за мету забезпечити безперебійне, ефективне функціонування всієї ринкової системи.
Інфраструктура як підсистема ринкової системи складається з ряду елементів, до яких відносять:
1) інститути, орієнтовані на переважну взаємодію або з товарними (торговельна мережа, товарні біржі, ін.) або з грошовими потоками (їх обслуговують фінансово-кредитні інститути та фонди);
2) інформаційні мережі і потоки, а також інститути, що їх забезпечують;
3) законодавство, яке регулює функціонування окремих ланок ринкової структури та інститутів інфраструктури (воно забезпечує певні "правила гри" в умовах ринкової економіки);
4) рівень ринкового мислення населення.
Інакше кажучи, розглядаючи зміст ринкової інфраструктури, слід виділити чотири складові:
інституціональну;
інформаційну;
нормотворчу;
ментальну, які тісно взаємопов'язані між собою.
Розглянемо детальніше окремі інститути (інституціональна складова інфраструктури), бо вони відіграють вирішальну роль у цій підсистемі.
Передусім, це—біржі (в перекладі з латинської — "гаманець"), які слід розглядати як постійно діючий ринок, де здійснюються операції:
товарні біржі — з оптової реалізації засобів виробництва або предметів споживання, які, в свою чергу, поділяються на універсальні і спеціалізовані (правовий статус товарних бірж визначається законом "Про товарну біржу";
валютна біржа — купівля-продаж за гривні іноземних валют (доларів, дойчмарок, фунтів стерлінгів, європейської валюти—"євро"ін.) відповідно до попиту та пропозиції на ці види валют, функції такої біржі виконує Українська міжбанківська валютна біржа, за результатами торгів на цій біржі Національний банк України встановлює курс гривні стосовно до іноземних валют;
фондова біржа—попит і пропозиція цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу (правовий статус фондової біржі визначається законами "Про цінні папери і фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ;
біржа праці (біржа робочої сили) — збирання і надання інформації про наявність вакансій робочих місць, сприяння підготовки кадрів, створення робочих місць, переміщення робочої сили, забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення; функції біржі праці в Україні виконують служби зайнятості населення (їх правовий статус регулюється Законом України "Про зайнятість населення").
Так, залежно від ступеня обмеження конкуренції, яка, як відомо, є об'єктивною передумовою існування ринку, враховуючи історичний процес його розвитку, доречно виділити такі ринки:
вільний — ринок, на якому реалізуються товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників, жоден з цих товаровиробників не виробляє більшу частку певного товару і тому неспроможний впливати на рівень ринкових цін, а процес ціноутворення здійснюється в умовах вільної конкуренції;
монополізований (від "монополізація", що в перекладі з грецької—"один продаю") — ринок, на якому крупні підприємства, монополістичні об'єднання підприємств (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, тощо), які виробляють переважну кількість певного товару, мають змогу обмежувати конкуренцію і таким чином впливати на процес ціноутворення ("диктатури ціни") і як результат—отримувати високі (монопольні) прибутки; основними причинами виникнення концентрації виробництва та капіталу, що веде до усуспільнення виробництва та праці, до еволюції власності (від приватної до колективної);
олігополістичний (від "олігополія", що в перекладі з грецької — "небагато, кілька продано") — ринок, на якому панують кілька фірм, монополістичних об'єднань, які займають провідне місце у виробництві продукції в більшості галузей промисловості; за своїм змістом олігополію можна розглядати як поєднання монополії і конкуренції, де конкуренція обмежена діями найкрупніших корпорацій; на такому ринку, як правило, ціни встановлює наймогутніша монополія, а інші орієнтуються на неї;
4) змішаний — ринок, на якому має місце певне співвідношення вищезазначених ринків.
В залежності від співвідношення попиту та пропозиції ринок поділяють на:
збалансований — ринок, на якому підтримується певна за загальним обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом та пропозицією; в умовах такого ринку забезпечується безперервна реалізація запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту;
незбалансований — ринок, на якому відсутня відповідність між попитом і пропозицією, баланс між ними відсутній.
В свою чергу, незбалансований ринок можна поділити на: 1) ринок покупця, коли на ринку пропозиція перевищує попит і ринок продавця, коли попит перевищує пропозицію.
За видами або групами товарів, які реалізуються на ринку і задовольняють ті чи інші потреби, даний ринок може розглядатися як:
ринок продовольчих товарів;
ринок непродовольчих товарів;
ринок взуття, одягу, господарчих товарів;
ринок автомобілів;
ринок радіо-, відеотехніки;
ринок комп'ютерної техніки;
ринок послуг (матеріальних і нематеріальних) тощо.
Залежно від ступеня втручання держави в процеси ринкових відносин ринок можна розглядати як:
ринок регульований, тобто ринок, відносини якого чітко і достатньо регламентовано регулюються державою на підставі чинного законодавства;
ринок нерегульований, тобто такий, на який держава істотно не впливає (вільний ринок).
За територіальною ознакою ринок може розглядатися як:
ринок місцевий (регіональний), тобто ринок, обмежений певною територією (містом, областю, кількома областями); такий ринок може створюватися як на підставі адміністративного поділу місцевості, так і за іншими ознаками, що об'єднують території;
ринок національний, який являє собою сукупність всіх елементів ринків, структури та інфраструктури у взаємозв'язку і взаємодіє в межах певної держави;
ринок світовий (міжнародний або зовнішній) — ринок, якому притаманні стійкі торговельні відносини між державами в межах міжнародного (світового) 118 співтовариства, що обслуговують міжнародний поділ праці; цей ринок являє собою сукупність національних ринків окремих держав, пов'язаних між собою міжнародним поділом праці; відносини в межах світового ринку регулюються угодами на міждержавному та міжурядовому рівнях відповідно до чинного законодавства (в Україні такі відносини регулюються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність"1.
Необхідною умовою функціонування ринкового механізму є наявність конкуренції в економічній системі. Водночас, слід пам'ятати про те, що нічим не обмежена конкуренція своїм логічним завершенням неодмінно буде мати виникнення монополії. Справді, у будь-якій боротьбі, врешті-решт, виявляються переможені та переможці : перші — покидають ринок; другі — стають його повновладними господарями, монополістами. Дослідженню сутності конкуренції та монополії в умовах ринкової економіки, їх діалектичного взаємозв'язку присвячений даний розділ.
Конкуренція (в економічному розумінні) - суперництво суб'єктів економічної діяльності за кращу реалізацію своїх господарчих інтересів.
Слід наголосити, що конкуренція — це не прерогатива лише виробників та постачальників товарів і послуг на ринок. В умовах ринкової економіки конкурують справді усі суб'єкти відносин, що виникають під час виробництва та реалізації будь-якої продукції. Мова йде про конкуренцію покупців.
Конкуренцію покупців розрізняють трьох видів:
— грошова, що має у своїй основі використання головного принципу розподілу благ в умовах ринку — хто заплатив більше грошей, той і отримав дане благо;
на основі особистих даних, що дає перевагу тим, хто має кращі розумові та фізичні здібності, має кращу освіту чи більший досвід за допомогою яких має можливості отримати певне благо раніше за інших;
на основі особистих зв'язків, що надає перевагу тим, хто має більш впливових та високо посадових родичів, друзів, знайомих.
Конкуренція покупців має величезне значення для функціонування ринкового механізму. Слід пам'ятати про те, що споживання може бути не тільки особистим, а й виробничим. Споживаються не лише ті блага, які являють собою їжу, одяг та інші предмети особистого споживання. Виробниче споживання означає використання в процесі виробництва товарів і послуг: машин та устаткування, сировини та природних ресурсів.
Ще більше значення для функціонування ринкового механізму має конкуренція продавців.
Конкуренцію продавців розрізняють таких видів.
Цінова конкуренція. Її суть полягає у тому, що виробники та постачальники на ринок товарів і послуг намагаються запропонувати їх за цінами, нижчими за ціни конкурентів. З одного боку, виробники та продавці товарів повинні були б бути зацікавлені у високих цінах на свою продукцію для отримання більш високих прибутків (що, в принципі, відповідає дійсності), але в умовах конкуренції цей принцип дещо модифікується. Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від встановлення надвисоких цін на свою продукцію. Загальне правило можна сформулювати так: чим більше на ринку конкуруючих між собою продавців, тим нижчі на ньому ціни (за інших рівних умов), і навпаки, чим менша на ринку конкуренція між продавцями певної продукції—тим вищою буде ціна на неї (за інших рівних умов). Підкреслимо, що в даному разі мова йде про найширші узагальнення. Більш докладно про цінову політику продавців ми поговоримо у наступному параграфі при розгляді основних типів конкурентних ринків.
Нецінова конкуренція. Це поняття включає у себе всі інші способи ведення конкурентної боротьби (за винятком цінової), що не суперечать діючому в країні законодавству, а саме:
Поліпшення якості продукції. Поліпшення якісних показників продукції (кращі технічні характеристики, більш якісне складання, поліпшений дизайн і т.інш.) дає змогу збільшувати обсяги її продажу без зниження ціни порівняно з конкурентами. Більше того, поліпшення якісних показників товару, часто дозволяє розширювати обсяги його продажу навіть при підвищенні ціни на нього.
Реклама продукції. Значного розширення обсягу реалізації продукції вдається досягати тим продавцям, які успішно використовують можливості рекламної діяльності. Вдало проведена рекламна кампанія дозволяє іноді збільшувати продаж товару навіть не витрачаючи зусилля на поліпшення його якісних характеристик. Не випадково значна кількість виробників у сучасній ринковій економіці віддає перевагу витратам на рекламу власної продукції порівняно з витратами на науково-дослідницьку роботу, пов'язану з реальним її вдосконаленням.
Кращі умови продажу товарів та послуг. Кращі порівняно із конкурентами умови продажу товарів та послуг можуть означати цілу низку заходів, до яких вдається продавець певної продукції для більш прихильного ставлення до нього потенційного покупця. Це може бути більший термін гарантії на проданий товар, безплатна його доставка покупцеві та монтаж і введення в експлуатацію співробітниками підприємства-виробника. Умови продажу включають у себе як рівень обслуговування клієнта у магазині під час здійснення ним покупки, так і обслуговування його у період після її здійснення (мається на увазі щільність мережі ремонтних майстерень та сервісних центрів, що здійснюють гарантійний ремонт та поточне обслуговування проданого товару). Потенційний покупець може заохочуватись додатковими призами та подарунками, що виступають обов'язковим додатком до зробленої покупки чи розігруються на умовах лотереї, іншими заходами, які можуть дати позитивний результат з точки зору збільшення обсягів продажу порівняно із конкурентами.
Нечесна конкуренція поєднує в собі всі способи конкурентної боротьби , що засуджуються суспільством та, відповідно, переслідуються згідно з чинним законодавством.
Серед найпоширеніших способів нечесної конкуренції можна навести такі:
Дезінформація про власний товар (нечесна реклама). Даний спосіб завоювання прихильності споживачів справедливо вважається забороненим, бо може бути небезпечним для суспільства. У разі, коли йдеться про завищення технічних даних продукції або наділення її в рекламі властивостями, яких вона насправді взагалі не має, її використання може призвести до важких наслідків як для безпосереднього користувача, так і для оточення.
Незаконне використання чужих товарних знаків. Фактично, це спосіб обдурювання покупця, що є модифікацією попереднього. Зазвичай чужі товарні знаки використовують виробники, які не можуть забезпечити високої якості власної продукції . Споживач купує неякісний товар, приймаючи його за високоякісну продукцію якогось відомого виробника, і це, знову-таки, може нести в собі певну небезпеку. Різновидом незаконного використання чужих товарних знаків є використання схожих товарних знаків. Іноді не обов'язково точно копіювати товарні знаки відомих виробників, щоб ввести в оману потенційних споживачів. Достатньо буває трохи змінити фірмовий знак чи одну букву у назві фірми, і не дуже досвідчений покупець придбає його як якісний.
Компрометація товарів конкурентів. Ще один спосіб незаконної конкуренції. В більшості розвинутих країн світу діють закони про рекламу, де окремо підкреслюється, що рекламування власної продукції не повинно відбуватись за допомогою поширення компрометуючих даних про продукцію конкурентів. Саме тому ми так часто можемо бачити на екранах телевізорів рекламні ролики, де власна продукція виробника порівнюється із "звичайним пральним порошком", "звичайним милом" та "звичайною зубною пастою" хоча в реальному житті таких не існує.
Тиск на постачальників ресурсів для конкурентів — один з найбільш витончених способів незаконної конкуренції. Перевагу над конкурентом можна отримати, позбавивши його потрібних йому ресурсів. Тому, якщо існує одне джерело отримання сировини чи обладнання для декількох конкуруючих між собою виробників, у них може виникнути бажання не змагатися на засадах цілком законної грошової конкуренції, а натиснути в той чи інший спосіб на постачальника ресурсів з метою позбавлення їх конкурентів. Такого роду тиск, як правило, здійснюється таємно, що значно ускладнює протидію даному виду незаконної конкуренції.
Промислове шпигунство. Теж є таємною, прихованою формою діяльності, що відноситься до способів незаконної конкуренції. Сучасні технології виготовлення високоякісної продукції іноді є секретом фірми, іноді продаються, але коштують надто дорого. Тоді застосовується промислове шпигунство як дешевший спосіб отримання потрібної інформації.
Демпінг. Демпінг—це збут продукції на ринку за ціною, що не покриває витрат на її виготовлення. Зрозуміло, що якщо один з продавців запропонує таку занижену ціну, то це може значно підірвати позиції його конкурентів на даному ринку. Але чи варто самому зазнавати збитків, витискуючи з ринку своїх конкурентів? До такого способу незаконної конкуренції вдаються, як правило ті, хто має диверсифіковану структуру виробництва, тобто продають свою продукцію на різних, не зв'язаних між собою ринках, отже, мають можливість дозволити собі тимчасові збитки на одному з них.
Чиста конкуренція — ринкова ситуація, за якої численні, незалежно діючі виробники продають ідентичну (стандартизовану) продукцію і жоден з них не в змозі контролювати ринкову ціну.
Розглянемо основні ознаки ринку чистої конкуренції більш докладно.
Дуже велика чисельність виробників. Основною рисою ринку чистої конкуренції є наявність великої чисельності на ньому незалежно діючих продавців, що пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку. Як приклади можна навести ринки сільськогосподарських товарів, фондові біржі та ринки іноземних валют.
Стандартизована продукція. Конкуруючі виробники виробляють стандартизовану або однорідну продукцію. При існуючій ціні споживачеві байдуже, у кого з продавців купується продукт. На конкурентному ринку продукти фірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем як точні аналоги продукту фірми А. Внаслідок стандартизації продукції відсутня основа для нецінової конкуренції, тобто конкуренції через різницю в якості продукції, рекламу чи умови продажу.
Єдність цін. На ринках чистої конкуренції окремі виробники здійснюють незначний контроль над ціною продукції. Ця властивість випливає з двох попередніх. В умовах чистої конкуренції кожен виробник виробляє настільки незначну частину від загального обсягу виробництва, що збільшення або зменшення її випуску не буде відчутно впливати на загальну пропозицію і, відповідно, на ціну продукту. Інакше кажучи, окремий конкуруючий виробник погоджується з існуючою ціною. Конкурентна фірма не може встановлювати ринкову ціну, а може лише пристосовуватись до неї.
Отже, окремий конкуруючий виробник підкорюється владі ринку; ціна продукту є дана величина, на яку виробник не впливає. Фірма може отримати ту саму ціну за одиницю продукції як при більшому, так і при меншому обсязі виробництва. Встановлювати вищу ціну, ніж існуюча ринкова було б безглуздям. Покупці не придбають нічого у фірми А по ціні 2,05 грн., якщо її 9999 конкурентів продають ідентичний продукт по 2 грн. за штуку. і навпаки, внаслідок того, що фірма А може продати стільки, скільки вона вважає необхідним, по 2 грн. за штуку, для неї немає сенсу встановлювати будь-яку нижчу ціну, наприклад 1,95 грн. Це б викликало лише зменшення її прибутків.
Вільний вступ та вихід з галузі. Нові фірми мають можливість вільно входити, а існуючі фірми—вільно виходити з суто конкурентних галузей. Не існує жодних серйозних перешкод — законодавчих, технологічних, фінансових та інших, які могли б завадити виникненню нових фірм і збуту їх продукції на конкурентних ринках.
Монополістична конкуренція—ринкова ситуація, за якої численні продавці реалізують схожі товари, намагаючись надати їм реальних чи уявлених виняткових якостей.
Різниця між чистою та монополістичною конкуренцією досить вагома. Для монополістичної конкуренції не потрібно сотень або тисяч фірм, достатньо відносно великої їх чисельності, скажімо 25, 35, 60 чи 70.
Така кількість фірм, що діють на певному ринку, визначає кілька важливих ознак монополістичної конкуренції. По-перше, кожна фірма здійснює контроль над відносно невеликою часткою всього ринку, отже, вона має дуже обмежений вплив на ринкову ціну. Крім того, наявність відносно невеликої чисельності фірм до того ж гарантує, що таємні домовленості, узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва та штучного підвищення цін, майже 138 неможливі. За такої чисельності фірм у галузі відсутнє відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих з нею фірм.
На противагу чистій конкуренції, однією з основних ознак монополістичної конкуренції є також диференціація продукту. Фірми в умовах чистої конкуренції виробляють стандартизовану, або однорідну продукцію; виробники в умовах монополістичної конкуренції випускають різновиди даного продукту. При цьому диференціація продукту може набувати різноманітних форм.
Якість продукту. Продукти можуть розрізнятися за своїми фізичними або якісними параметрами. "Реальні" розбіжності, включаючи функціональні особливості, матеріали, дизайн і якість роботи, є вкрай важливими складовими диференціації продукту. Персональні комп'ютери, наприклад, можуть розрізнятись з точки зору потужності апаратури, програмного забезпечення, графічного виводу та ступеня їх "орієнтованості на споживача". Існує багато підручників з курсу основ економічної теорії, що відрізняються з точки зору змісту, структури, доступності викладення матеріалу, методичних порад, графіків, малюнків і таке інше. Будь-яке місто достатньо великого розміру має певну кількість роздрібних магазинів, що торгують чоловічим та жіночим одягом, який значно відрізняється від аналогічного одягу з магазинів іншого міста за стилем, матеріалами та якістю роботи.
Послуги. Послуги та умови, пов'язані з виробництвом продукту, є важливими аспектами диференціації продукту. В одному магазині можуть надавати особливого значення обслуговуванню покупців. Його працівники упакують куплені вами товари та віднесуть їх до вашої автомашини. Конкурент у вигляді великого роздрібного магазину може пропонувати покупцям самим пакувати та переносити свої покупки, але продавати їх за нижчими цінами. Термінова чистка одягу часто виглядає більш привабливою, ніж аналогічна за якістю чистка, що виконується у триденний строк. Усе це приклади диференціації продукту, пов'язаної з послугами.
Розташування. Продукти також можуть бути диференційовані на основі розташування та доступності. Невевикі мінімаркети чи продовольчі магазини самообслуговування успішно конкурують з великими супермаркетами, незважаючи на те, що останні мають набагато більший асортимент продуктів та нижчі ціни. Володарі маленьких магазинів розташовують їх ближче до покупців, на найбільш пожвавлених вулицях, працюючи по 24 години на добу. Близьке сусідство бензозаправної станції з пожвавленою автомагістраллю дозволяє їй продавати бензин за ціною більш високою, ніж могла бути встановлена на бензоколонці, що розташована посеред міста до 2-3 км від такої магістралі.
Стимулювання збуту. Диференціація продукту може також бути результатом уявних розбіжностей, створених за допомогою реклами, упаковки та використання торгових знаків і торгових марок. Коли та чи інша марка джинсів або парфумів пов'язується з ім'ям якоїсь видатної особи, то це може вплинути на попит на ці продукти з боку споживачів.
Ще одним видом недосконалої конкуренції є олігополія.
Олігополія — це панування на ринку декількох фірм, що виробляють ідентичні або схожі товари.
Визначальною рисою олігополії є нечисленність. Коли відносно мала кількість фірм займає пануюче становище на ринку товарів чи послуг, галузь є олігополістичною. Як правило, коли ми чуємо: Велика трійка, Велика четвірка чи Велика шістка, вочевидь, вказана галузь є олігополістичною.
Олігополії можуть бути однорідними або диференційованими, тобто в олігополістичній галузі можуть вироблятись стандартизовані чи диференційовані продукти. Багато промислових продуктів: сталь, цинк, мідь, алюміній, свинець, цегла, технічний спирт та ін. — є у фізичному розумінні стандартизованими продуктами. З другого боку, багато галузей, що виробляють споживчі товари: автомобілі, миючі засоби, листівки, тютюнові та горілчані вироби, побутові електроприлади, є диференційованими олігополіями.
Чому певні галузі складаються лише з кількох фірм? Відповідь міститься в економії витрат, існуванні перешкод для вступу у галузь та злитті фірм.
Ефект масштабу. Існують галузі, де ефективне виробництво можливе тільки при незначній кількості виробників; іншими словами, ефективність потребує, щоб виробничі потужності кожної фірми забезпечували більшу частку сукупного ринку. Збільшення деяких фірм обов’язково буде відбуватись за рахунок конкурентів. Реалізація ефекту масштабу деякими фірмами передбачає , що чисельність конкуруючих виробників одночасно скорочується внаслідок банкрутств та злиттів.
Перешкоди для вступу у галузь. Однією з причин виникнення олігополії є перешкоди до вступу інших фірм у дану галузь. Володіння патентами та контроль над стратегічною сировиною надзвичайно важливі в електроніці, хімічній та алюмінієвій промисловості. Додатковим фінансовим бар'єром для вступу у галузь можуть бути значні витрати на рекламу, що має місце у виробництві цигарок та горілчаних виробів.
Спонукаючі мотиви для злиття фірм. Приводом для злиття можуть виступати різні причини. Безпосередньою причиною є те, що з'єднання двох чи більше конкуруючих фірм може істотно збільшити їх ринкову частку і дати можливість новій, більшій виробничій одиниці досягнути більшого ефекту масштабу. Іншою важливою причиною,що спонукає фірми до злиття, є досягнення ринкової влади. Фірма, що має більшу здатність контролювати ринок та ціну своєї продукції, ніж дрібніший виробник, має безперечні переваги.
Конкуренція серед невеликої кількості фірм породжує новий ускладнюючий фактор: загальну взаємозалежність. Загальна взаємозалежність, що проявляє себе у необхідності для фірми враховувати можливі зворотні дії конкурентів у разі зміни її цінової політики є виключною властивістю олігополії. Велика кількість конкурентів, яка характеризує як чисту, так і монополістичну конкуренцію, виключає існування загальної залежності у цих ринкових структурах. Відповідно олігополію можна визначити як ситуацію, за якої чисельність фірм у галузі настільки мала, що кожна з них при формуванні власної цінової політики повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.
Висновок: олігополія існує, коли невелика кількість фірм панує на ринку однорідного чи диференційованого продукту. Олігополія виникає завдяки злиттям та різним перешкодам для вступу у галузь — таким, як ефект масштабу, патенти або володіння сировиною.
Будь-яка конкуренція (за умови невтручання держави) своїм логічним завершенням має виникнення монополії. Справді, якщо конкуренція—це боротьба за завоювання якомога більшої частки ринку, то, врешті решт у ній повинен виявитись переможець, що витіснить з даного ринку своїх конкурентів і, відповідно, перетвориться на монополіста. Парадокс конкуренції полягає в тому, що вона перетворюється з часом на свою протилежність—монополію.
Чиста монополія — ринкова ситуація, за якої існує лише один продавець товару, що не має близьких замінників.
Розглянемо основні ознаки чистої монополії докладніше.
Одноосібний продавець. Чистий , або абсолютний, монополіст є галузь, що складається з однієї фірми. Одна фірма виступає єдиним виробником даного продукту чи єдиним постачальником послуги; відповідно, фірма та галузь — синоніми.
Відсутні близькі замінники. З першої ознаки випливає, що продукт монополії є унікальним у тому розумінні, що не існує якісних чи близьких замінників. З точки зору споживача, це означає, що відсутні прийнятні альтернативи даного товару. Споживач повинен купувати продукт у монополіста чи обходитись без нього.
Те, що не існує близьких замінників монополізованого продукту, має важливе значення з погляду реклами. Залежно від типу товару чи послуги, що пропонуються, монополіст може займатись або не займатись широкою рекламою та діяльністю щодо стимулювання збуту. Наприклад, чистий монополіст, що продає предмети розкоші, такі, як діаманти, міг би здійснювати широку рекламу, намагаючись збільшити попит на цей продукт. Можливо, що внаслідок цього більше людей буде заохочено до купівлі діамантів, навіть за рахунок скорочення їхніх витрат на власний відпочинок. Місцеві комунальні служби, з другого боку, не бачать сенсу у великих витратах на рекламу: місцеві жителі, які відчувають потребу у воді, газі, електричній енергії та телефонному зв'язку, вже самі знають, у кого вони повинні купувати ці предмети першої необхідності.
Контроль за ціною. Як уже було сказано, окрема фірма, що діє в умовах чистої конкуренції, не впливає на ціну продукту: вона "погоджується з ціною", що складається внаслідок існуючих попиту та пропозиції. Це пов'язано з тим, що вона виробляє незначну частку у складі сукупної пропозиції. Яскравим контрастом виступає чистий монополіст, що диктує свою ціну: фірма здійснює значний контроль над ціною. Причина очевидна: монополіст виробляє і, відповідно, контролює загальний обсяг пропозиції товару. Згідно з кривою попиту на свій продукт монополіст може викликати зміни його ціни, маніпулюючи кількістю запропонованого продукту.
Блокування вступу у галузь. Якщо, за визначенням, чистий монополіст не має прямих конкурентів, то повинні бути причини її відсутності. І вони є: існування монополії залежить від наявності перешкод для вступу у галузь. Будь вони економічними, технічними, юридичними чи іншими, певні перешкоди повинні існувати, щоб утримувати нових конкурентів від вступу у галузь, якщо монополія збирається продовжувати своє існування. Вступ у галузь в умовах чистої конкуренції буде заблоковано.
Головною небезпекою монополізації економіки є знищення нею конкуренції як однієї з основних умов функціонування механізму ринку. Проте існують й інші негативні риси монополії.
Неефективність розподілу ресурсів. Монополісти вважають можливим і доречним обмежувати випуск продукції та призначати більш високі ціни порівняно з тими, що існували б у даній галузі, якби вона була організована на конкурентних засадах.
Непрогресивність. У більшості галузей фірмам треба охопити тільки невелику частку (у багатьох випадках 2-3%) усього обсягу ринку, щоб досягти виробництва з низькими витратами: монополія не забезпечує необхідну умову виробничої ефективності. Факти не підтверджують думку про те, що великий розмір та ринкова влада перебувають у тісному взаємозв'язку з науково-технічним прогресом. В дійсності захищене становище підприємця-монополіста породжує неефективність та бездіяльність; у ньому відсутній конкурентний стимул для виробничої ефективності.
Нерівність доходів. Монополія також критикується як фактор, що сприяє нерівності доходів. Завдяки існуванню перешкод для вступу у галузь монополіст може назначати ціну, що перевищує середні витрати, і отримувати відповідні економічні прибутки. Ці прибутки привласнюються акціонерами та керівниками корпорацій, що належать, як правило, до груп осіб із найбільш високим рівнем доходів.
Політична небезпека. Останнє критичне зауваження базується на припущенні, що економічна влада і політичний вплив тісно пов'язані між собою. Вважається,що величезні корпорації здійснюють тиск на уряд, і це відбивається на законодавстві та державній політиці, які сприяють реалізації не суспільних інтересів, а скоріше збереженню та зміцненню цих промислових гігантів.
Перелічивши аргументи проти монополії, слід назвати й ті, що висуваються на її захист. Річ у тому, що в сучасній економічній літературі можна зустріти висловлювання на користь монополій, деякі з яких ми назвемо нижче.
Продукти кращої якості. Одним з виправдань підприємницької монополії є твердження про те, що представники монополій завоювали домінуюче становище на ринку, пропонуючи кращі за якістю продукти. Споживачі прийняли колективне рішення, що дані продукти є кращими за ті, що їх пропонують інші фірми. Відповідно, вважає дехто, монопольні прибутки та великі ринкові частки були "зароблені" завдяки кращому виконанню.
Недооцінка конкуренції. Інший аргумент на користь підприємницької монополії полягає у тому, що економісти розглядають конкуренцію надто вузько. Наприклад: хоча фірм, які виробляють даний продукт, може бути лише декілька, вони можуть стикатись із сильною міжгалузевою конкуренцією. Тобто вони можуть відчувати конкуренцію з боку виробників товарів, що відрізняються від продукції даних фірм, проте здатних її замінити. Також повинна бути взята до уваги іноземна конкуренція. Товари іноземців, що потрапляютьна внутрішній ринок внаслідок розвитку торгівлі, складають конкуренцію товарам вітчизняних виробників-монополістів. Окрім того, великі прибутки, які отримує монополіст внаслідок максимального використання своєї ринкової влади, виступають стимулом для потенційних конкурентів, що спонукає їх до вступу у дану галузь. Потенційна конкуренція діє на фірми, які мають уданий час ринкову владу, як стримуючий фактор при прийнятті ними рішень про ціни та обсяги виробництва.
Ефект масштабу. Там, де використовується високо прогресивна технологія, тільки значні виробники—значні і в абсолютному значенні і щодо розміру ринку фірми — можуть досягти низьких витрат на одиницю продукції і тому продавати її споживачам за відносно низькими цінами. Традиційний аргумент проти монополії—що монополія означає менший обсяг виробництва, більш високі ціни та неефективний розподіл ресурсів, передбачає, що економія на витратах була б однаково досяжною для фірм і у високо конкурентній і у повністю монополізованій галузі. Насправді ситуація часто складається зовсім інакше; ефект масштабу може бути досягнутий тільки у разі, коли конкуренція—у значенні великої чисельності фірм — відсутня.
Науково-технічний прогрес. Багато хто з економістів відстоює позицію, згідно з якою монополізовані галузі сприяють високим темпам науково-технічного прогресу. На їхню думку, монополії мають і фінансові ресурси, і стимули для проведення технологічних досліджень.
Окремо слід сказати про так звану природну монополію.
Природна монополія — це чиста монополія, існування якої визнається суспільством доцільною.
Природна монополія існує тоді, коли ефект масштабу настільки великий, що одна фірма може забезпечувати продукцією увесь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на одиницю продукту, ніж вони були б за наявності декількох конкуруючих фірм. Такі умови є характерними для так званих підприємств суспільного користування, до яких належать підприємства електро-, водо- та газозабезпечення та ін. У таких випадках конкуренція є просто нерентабельною. Якби такий ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не був би досягнутий, витрати на одиницю продукції були б високими і потрібні були б високі ціни для покриття цих витрат.
Виконайте кросворд.
https://learningapps.org/create?new=40&from=ps95cu7ma22#preview