Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий індивід) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

* що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?

* як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

* для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується почуттям нестачі певних благ та послуг і бажанням володіти ними.

Сучасна наука розглядає людські потреби як складну ієрархічну систему, в яку входять потреби як біологічного, так і соціального характеру. Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Широко відома «піраміда потреб» американського вченого Маслоу, в яку потреби вписуються за їх важливістю і чисельністю тих, хто їх потребує (див.рис.1.).

Рис.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Потреби — явище об’єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб’єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб’єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні, платоспроможні і перспективні.

- Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки.

- Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни.

- Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

- Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, та колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Споживче благо як засіб задоволення потреб

Економічна діяльність людини завжди спрямована на задоволення її потреб. Усе, що призначене задовольняти ці потреби, називається економічними благами, або ресурсами. У сучасній економіці, де більшість економічних благ продається і купується, їх називають товарами (продуктами і продукцією) та послугами. Економічні блага – це товари та послуги, які задовольняють потреби людей. Благо – загальне поняття для позначення цінності предметів і явищ.

Ресурси – це природні, сировинні, трудові, матеріальні запаси і засоби, фінансові цінності, кошти, які можуть бути використанні у господарській діяльності людини. Товари – продукти праці, які задовольняють певні потреби людини і виготовляються для продажу, обміну. Послуга – це така дія або вчинок людини, що дає користь чи допомогу іншій людині. Послуги, які ми отримуємо від інших людей, можуть бути матеріальними, фізичними чи духовними. Якщо товари використовуються, наприклад, для харчування або задоволення інших повсякденних потреб, вони називаються предметами споживання. Якщо якийсь із ресурсів використовується для виготовлення інших продуктів, він має виробниче призначення і є засобом виробництва.

Усі товари, послуги, соціальні й економічні вигоди, які людина так чи інакше використовує, називаються споживчими благами. За своїми характеристиками ці блага поділяються на групи:

1) За шляхами надходження:

- вільні - споживаються через привласнення без обмежень;

- економічні - споживаються шляхом купівлі-продажу на ринку;

- суспільні - надаються через суспільні та державні інститути.

2) За співвідношенням між собою:

- взаємозамінні (субститути), які можуть замінювати один одного у використанні;

- взаємодоповнюючі (комплементи), які можуть використовуватися у поєднанні.

3) За доступністю:

- винятково доступні - благо, доступне для тих, хто готовий заплатити за нього ринкову ціну;

- загальнодоступні - благо, споживання якого не можна обмежити шляхом встановлення плати за його використання.

4) За конкурентністю:

- конкурентні - споживання блага одним суб'єктом виключає можливість його споживання іншим суб'єктом;

- неконкурентні - споживання блага одним суб'єктом не виключає можливість його споживання іншим суб'єктом.

Причини безмежності потреб

Потреби людей безмежні. Ця безмежність породжена:

-по-перше, людською фантазією;

-по-друге, на потреби в ринковій економіці впливає конкуренція виробників, які постійно пропонують нові споживчі блага;

-по-третє, сучасні комунікації, зокрема засоби масової інформації, стимулюють потяг людини до нових потреб або нових способів задоволення старих.

Змальована ситуація безмежності потреб є характерною для вільних, конкурентних, демократичних, відкритих, отже, багатих суспільств. Поряд з такими існують й інші суспільства, що через економічні та ідеологічні причини уніфікують потреби, проголошуючи невибагливість у споживанні нормою життя. Це здебільшого суспільства, які називали себе соціалістичними. Сьогодні в Україні ми маємо наслідки, так званого, соціалістичного способу життя, тому можемо щодо більшості населення спостерігати обмеженість можливостей та уніфікованість споживання. Маємо на увазі райони однакової забудови у різних містах, схоже обладнання помешкань, близький за змістом і характером використання, так званий, вільний час. Був час, коли вимагалась й однаковість думок, оцінок явищ культурного і громадського життя суспільства. На щастя, останнє вже відходить у минуле. Але загалом обмеженість потреб і способів їхнього задоволення залишилась. Це і пригнічує людей, особливо молодь. Для того, щоб знайти шляхи виходу з такого стану, щоб правдиво відповісти на запитання, чому інші країни і народи багаті у своїх потребах та їхньому задоволенні, ми і вивчаємо економічну теорію.