Урок № 1. Предмет і методи економічної теорії.

Вивчення нового матеріалу 

План уроку:

1. Предмет та функції економічної теорії.

2. Економічні категорії та економічні закони.

3. Методи пізнання економічних явищ та процесів.

1. Предмет та функції економічної теорії.

Економіка – (мистецтво ведення домашнього господарства)  

1) господарство певної країни, а також його складові (підприємства, галузі виробництва) або міжнародна економіка;  

2) явища економічних відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг. 

Економічна наука – сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності. 

Економічна теорія  – наука, що розглядає наступні аспекти: 

1) проблеми вибору ресурсів та економічної поведінки людини; 

2) шляхи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів чи управління ними з метою досягнення максимального задоволення життєвих потреб людей і суспільства; 

3) відносини, що виникають між людьми в процесі господарювання.

Виконай завдання за посиланням та отримай додатково 5 балів: https://learningapps.org/4244357 

Функції економічної теорії:

1. Пізнавальна (гносеологічна) - досліджує закономірності економічних процесів і явищ.

2. Методологічна - виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

3. Прогностична – наукове передбачення майбутніх перспектив соціально-економічного розвитку з метою визначення найефективніших способів вирішення змін і проблем в економіці.

4. Практична - наукове обґрунтування економічної політики держави, розробка рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

5. Виховна (світоглядна) - формування у громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях.

Основні етапи розвитку економічної науки:

Меркантилізм (від італ. mercante – торговець, купець) (XVI – XVIІ ст.). Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Це досягалося лише в тому випадку, коли держава проводила активну політику, захищаючи національне виробництво і торгівлю, тобто здійснювала політику протекціонізму (від лат. protectio – заступництво, захист). Меркантилісти (Антуан де Монкретьєн) дали нову назву науці про способи збільшення суспільного багатства – політична економія. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, У. Стаффорд, Ж.-Б. Кольбер, в Росії – А. Л. Ордин-Нащокін, І. І. Посошков, Петро І та ін. Поступово з розвитком сільського господарства як провідної галузі економіки виникла наукова школа фізіократів.

Фізіократи (від грецького «фізіократія» – влада природи) (XVІI – XVІIІ ст.). на відміну від меркантилістів перенесли акценти дослідження зі сфери обігу безпосередньо у сферу виробництва. Джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вони стверджували, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери, а праця людей у цих сферах тільки покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, П. Буагільбер, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе. Але чи може природа сама по собі, без застосування капіталу і праці постійно примножувати суспільне багатство. Найбільш обґрунтовану відповідь на це питання дала класична школа.

Класична школа політичної економії (XVІI – XVІIІ ст.). виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку усіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме  вони започаткували трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу систему. Подальший розвиток економічної теорії відбувався за двома основними напрямами. Марксизм (XIX – ХХ ст.), або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи вивчення трудової теорії вартості, вони зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження.

Маржиналізм (від франц. marginal – граничний, границя, межа) (XIX ст.) – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну в зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" та ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно- психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас. У сучасній західній економічній науці існують різні напрями, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмету й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Але цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм (монетаризм, неолібералізм), кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм. Досліджує і розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії – А. Маршалл і А. Пігу, послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.  Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, неолібералізм, теорію суспільного вибору, теорію раціональних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм – теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Неолібералізм – ще один напрям в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю. Його представники відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Приватне підприємництво само здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її підйом і добробут населення. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і відмовитись від зайвої регламентації ринку. Одним з основоположників та головним теоретиком неолібералізму вважається Фрідріх фон Хайек ("Згубна самовпевненість" і "Дорога до рабства" (1992)). У своїх роботах він відстоює принцип максимальної свободи людини.

Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929-1933), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж. М. Кейнса, викладені в його головній праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.), широко застосовувались провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм змогу швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги. Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас .) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне впровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподіл доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Аж. Гелбрейт, Я. Тінберген, та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально- психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально- етичні норми, звичаї, інстинкти та ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія); мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарств, підприємств, фірм. Вона виходить з проблеми пошуку шляхів ефективного використання обмежених ресурсів окремих економічних суб'єктів та аналізує проблеми функціонування окремих ринків товарів та послуг, фактори формування ринкових цін, та ставить за мету знаходження факторів мінімізації витрат та максимізації прибутку фірм, працюючих в умовах різних типів ринкових структур.

Макроекономіка – це наука про розвиток економічної системи країни в цілому. Вона вивчає агреговану поведінку всіх суб’єктів національної економічної системи, вплив на її розвиток економічної політики держави, досліджує такі значимі для кожної людини проблеми, як інфляція і безробіття, економічне зростання та його вплив на добробут населення, оподаткування і формування ставки банківського відсотку, причини дефіциту бюджету, його наслідки та пошук способів його покриття, коливання валютних курсів та багато інших проблем.

Мезоекономіка ("мезо" – означає проміжний, посередині). Її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства, широко розвиваються різні форми господарських об’єднань та мережевих структур. Тому мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік і вивчає закономірності розвитку окремих регіонів країни, окремі галузі й підсистеми національної економіки

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобальному планетарному рівні. Кожна з цих складових економічної науки розвивається у нерозривному та органічному взаємозв'язку, що забезпечує зростання її ролі у розвитку суспільства.

Загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої і динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях. Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну й нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежності, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку.

2. Економічні категорії та економічні закони.

Економічні категорії – абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила). 

Економічні закони — відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. 

Система економічних законів об‘єднує чотири їх типи: 

всезагальні - функціонують у всіх економічних системах (закон зростання потреб, закон економії часу); 

загальні - у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (закони ринкової економіки);

специфічні - функціонують лише в межах однієї економічної системи (закон додаткової вартості); 

стадійні - функціонують на окремих стадіях даної економічної системи (становлення, зрілості чи занепаду).

3. Методи пізнання економічних явищ та процесів.

Метод економічної теорії – сукупність прийомів, засобів, принципів та інструментів, за допомогою яких здійснюється дослідження закономірностей і законів розвитку та функціонування економічних систем.

Основні методи:

1) філософські (принципи матеріалізму, розвитку, суперечності, відображення, взаємодії);

2) закони діалектики (закони єдності та боротьби протилежностей, кількісно - якісних змін і заперечення);

3) категорії філософії (методи абстракції, синтезу, індукції, дедукції, гіпотеза);

4) закони і категорії економічної теорії;

5) засоби й методи економічного аналізу.

Закріплення нових знань і вмінь 

Виконай кросворд та отримай додатково 6 балів.

https://learningapps.org/create?edit=px01onmw522&ret=1