План уроку:

1. Ринок праці в системі ринкової економіки.

2. Особливості робочої сили як товару.

3. Види ринку праці.

4. Державне регулювання ринку праці

2. Особливості робочої сили як товару.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх видів ринків за структурою, специфікою ціноутворення, зв’язками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Пропозиція робочої сили, на відміну від інших товарів, не може бути значно скорочена або зберігатися до кращих часів, коли підніметься ціна. Заробітна плата найманого працівника включає не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання сім’ї. Товар «робоча сила» - неоднорідний. На його реалізацію впливає сукупність соціально-економічних, екологічних, демографічних, організаційно-технічних факторів. Умови зайнятості, оплати праці визначаються не тільки одним суб’єктом ринку (роботодавцем чи найманим працівником), а також державою і профспілками.

Якість робочої сили майже неможливо встановити відразу при найманні робітника. Вона остаточно визначається пізніше, у процесі функціонування.

Робоча сила – капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила-це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.

Робоча сила реально існує в особі людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства.

Робоча сила як товар відрізняється від усіх інших товарів цілим рядом специфічних характеристик, а саме:

- продаж товару «робоча сила» не відмежовується від людини, а лише використовується згідно з умовами договору про найом, що передбачає безперервне відновлення і коригування умов використання робочої сили і плати за працю;

- найманий працівник і роботодавець – юридично рівноправні люди і однаковою мірою користуються правами людини і громадянина;

- відносини між найманим працівником та роботодавцем юридично оформляються трудовим договором (контрактом), де вказуються взаємні права і обов’язки сторін по виконанню усіх умов куплі-продажу робочої сили;

- робочу силу не можна скоротити, відкласти до кращих часів;

- робоча сила продається в кредит, тобто оплачується роботодавцем після використання її протягом певного часу;

- найманий працівник може відмовитись від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитися за власним бажанням, страйкувати тощо;

- робоча сила не може розглядатися як однорідна субстанція, це – різноякісний товар, навіть якщо працівники належать до однієї професії та спеціальності, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом, технологією.

Специфічність товару «робоча сила» полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером, психологією, бажанням до самовираження, самореалізації; він утримує свою сім’ю, отже потребує соціального захисту у випадку погіршення кон’юнктури на ринку праці.

Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо- правових документів. Держава має створювати правові механізми, що сприяють працівнику вільно продавати чи не продавати свою робочу силу. Конституція України гарантує громадянам право на працю, вільний вибір професій і трудової діяльності. Застосування примусової праці забороняється.

3. Види ринку праці.

Види ринків праці можна розглядати з різних точок зору. Це пов’язано з формуванням ринкових систем господарювання та притаманних їм відносин.

Сегментацію ринку праці у світовій економіці прийнято розподіляти на первинний і вторинний сектори.

Основними критеріями сегментації ринку праці є:

а) спосіб включення робочої сили в процес праці;

б) спосіб координації праці; с) спосіб оцінки праці.

З урахуванням цих критеріїв до первинного ринку праці відносять такі категорії працівників:

- підприємці та менеджери;

- працівники нових гостродефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку;

- інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит;

- працівники органів управління;

- основний персонал підприємств, кооперативів, малих підприємств, новостворених структур, які посіли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємства) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

До вторинного ринку праці в Україні відносять:

- по-перше, всіх зайнятих, рівень праці яких не відповідає потребам підприємства, тобто приховано безробітних;

- по-друге, особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, молоді люди, пенсіонери);

- по-третє, сезонні робітники, тимчасово зайняті за трудовими договорами;

- по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентоспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливі дії для її підвищення обмежені.

Для усього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низькі доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах. Специфікою українського вторинного ринку є те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

Усередині як первинного, так і вторинного ринків, між окремими групами існують відмінності. Це свідчить про те, що всередині ринків є більш вузькі сегменти. Конкуренція розгортається всередині сегментів, міжсегментна конкуренція відсутня.

Ринок праці поділяється на внутрішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці щодо конкретного підприємства. Основний кадровий склад персоналу утворює його внутрішній ринок. Працівники, що залучаються із зовнішніх джерел, утворюють зовнішній.

В масштабі регіону прийняте розмежування повного (загального), фіксованого й внутришньофірмового ринків праці.

З точки зору територіального підходу існують ринки праці:

- внутрішній – місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній – транснаціональний та світовий. Залежно від соціального підходу виділяють ринки:

- робочих кадрів;

- спеціалістів.

4. Державне регулювання ринку праці

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Закон України «Про зайнятість населення України». Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти спрямованим впливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов’язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяє змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити його нормальне функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Отже, регулювання ринку праці – це взаємоузгоджена робота уряду, територіальних органів влади, спілки роботодавців і керівників підприємств.

Регулювання ринку праці здійснюється за двома напрямами:

- пасивним, коли об’єктом уваги є робоча сила, яка активно шукає роботу, тобто розроблені заходи спрямовані в основному на безробітних та їх працевлаштування або перепідготовку;

- активним – спрямованим на попередження безробіття, тобто заходи мають попереджувальний характер.

Регулююча функція держави здійснюється через:

- законодавство, норми державного, трудового та адміністративного права; встановлення рівних можливостей прийняття на роботу, відбору кадрів, їх оцінки;

- соціальний захист незахищених верств населення та звільнених працівників;

- контроль за рівнем безробіття;

- організацію системи підготовки та перепідготовки населення;

- державну програму зайнятості;

- встановлення мінімальної зарплати;

- регулювання тривалості робочого часу;

- забезпечення безпеки здоров’я людей;

- інтеграцію в міжнародний ринок праці і сприяння виїзду робочої сили на роботу за кордон.

Безпосередньо регулювання ринку праці здійснюється Міністерством праці України, Міністерством сім’ї та молоді України, Державною службою зайнятості, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи.

6. Підведення підсумків уроку, виставлення оцінок. 5 хв.

Домашнє завдання: 

Розгадайте кросворд за посиланням https://learningapps.org/22344813

Зробіть скіншот гри та прикріпіть його до https://classroom.google.com/u/0/c/NTQ5Mjk1MjIxODc5?hl=ru

ПІСЛЯ УРОКУ.....