Голокост на території Польщі

1. Початок війни.

У перший місяць боїв з частинами вермахту в вересні 1939 року загинуло близько 35 тисяч із понад 140 тисяч бійців-євреїв польської армії.

Участь євреїв у воєнному спротиву:

• Після окупації Польщі 30 тисяч вступило в РККА, 14 тисяч - в польську визвольну армію (що налічувала 72 тис. бійців), що створюється у Франції. 438 польських офіцерів-євреїв, що виявилися після нападу Німеччини на Польщу на зайнятою Червоною Армією території, було розстріляно в Катинському лісі, в Харкові і Мідному в ході масових страт польських громадян, здійснених навесні 1940 року співробітниками НКВД СРСР.
• До 1944 року з 598 командирів польської армії, створеної на території СРСР, 203 були євреями. Одним із засновників цих частин став генерал Кароль Сверчевский, що командував згодом 2-й армією Війська Польського.
• Більше ста бійців було нагороджено польськими національними і радянськими нагородами, капітанові Юлиушу Хибнеру було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Хибнер став єдиним іноземним євреєм, що заслужив на це звання.
• У ряди армії генерала Андерса записалось безліч євреїв, включаючи майбутнього прем'єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіну. У кінці 1942 року євреї в цій армії складали близько 5 %: їх було 4401 людина, включаючи 143 офіцери (один підполковник, чотири майори, 16 капітанів, і інші - молодші офіцери) і 416 військовослужбовців сержантського складу. Цілий полк, складений з польських євреїв, воював у складі французької армії.
• Уродженець Варшави Биньямин Левинский, що встиг до початку Другий світовий повоювати в званні капітана в рядах ПОУМ в громадянській війні в Іспанії записався добровольцем у французьку армію, після капітуляції Франції вступив в 13-у напівбригаду Іноземного легіону, що підкорялася генералові Де Голлю, воював на Близькому Сході, в Африці і закінчив війну в боях в Ніцці.

Біженці до СРСР:

• З початком вторгнення німецької армії в Польщу 1 вересня 1939 року потік єврейських біженців з цієї країни спрямувався на схід. Спочатку СРСР не перешкоджав польським євреям, проте потім закрив межі і євреїв, що біжать, висилав назад на територію, зайняту німцями.
• 21 вересня 1939 року почалося вигнання євреїв з польських і інших територій, приєднаних до Німеччини. З жовтня 1939 року по березень 1940 року з Гданьську, Західної Пруссії, Познані, Верхньої Східної Силезии, Відня і Моравска-Острави в район Любліна було виселено близько 95 тис. євреїв.
• На початку 1940 року в Білорусії було зареєстровано 65 796 єврейських біженців з Польщі.
• Всього за вересень 1939 року на територію СРСР бігло близько 300 тисяч польських євреїв.
• Восени і зимою 1939 року приблизно 15 тисяч польських євреїв бігли з Польщі в Литву і знайшли тимчасовий притулок у Вільнюсі.

2. Німецька окупація.

Польські євреї найбільше постраждали під час Голокосту. За період війни загинуло близько 6 мільйонів громадян Польщі; половина з них була євреями. Їх страчували в нацистських таборах смерті, в Аушвіці-Біркенау, Треблінці, Майданеку, Белжці, Собіборі, Хелмні або морили голодом в гетто. Багато із них загинуло внаслідок діяльності гітлерівських ескадронів смерті — айнзатцгруп.

Окремі різанини були тільки ініційовані німцями, а здійснювалися за допомогою поляків або й виключно ними - як колабораціоністами, так і польськими націоналістами. Прикладом може слугувати погром у Єдвабному 10 липня 1941 року, під час якого було вбито (за пізнішими підрахунками Інституту національної пам'яті Польщі) мінімум 340 євреїв, включаючи жінок і дітей

Природа участі поляків у різанинах євреїв під час війни до сьогодні залишається предметом суперечок. Польський Інститут національної пам'яті надав докази того, що інциденти, подібні до подій у Єдвабному, траплялися і в багатьох інших місцевостях регіону. Серед причин такої поведінки називають:

• антисемітизм
• бажання помститись євреям, які підтримували комуністів
• банальне прагнення до наживи.

Але, не все було так однозначно. Значне число поляків намагалося допомогти євреям. Наприкінці 1942 року польський уряд у вигнанні створив для цієї мети на території окупованої Польщі спеціальну підпільну організацію Раду допомоги євреям ("Жегота"), яка яка надавала посильну допомогу гетто. З 1942 року польська підпільна Організація допомоги євреям – "Жегота" – сприяла Ірені Сендлер у великомасштабній акції з порятунку єврейських дітей.

Німці організували велику кількість гетто, в яких ув'язнювали євреїв з усіх окупованих територій. Найбільшим були:

• Варшавське гетто (у 1941 році тут проживало 460 тисяч осіб, у 1942—380 тисяч);
• гетто в Лодзі де перебувало близько 160 тисяч євреїв;

• великі гетто повстали і в інших польських містах — Білостоці, Ченстоховій, Кельцях, Кракові, Любліні;
• іноді гітлерівці організовували відкритті гетто, як це було у Шидловці.

Варшавське гетто було організоване генеральним губернатором Гансом Франком 16 жовтня 1940 року. В той час 450 тисяч євреїв, зібраних в гетто, складали 30 % популяції Варшави, а займало воно лише близько 2,4 % поверхні міста. 16 листопада був збудований високий мур, який остаточно відгородив їх від решти світу. Протягом наступних півтора років до гетто звозили євреїв із менших міст і сіл. Попри це, кількість мешканців залишалась відносно стабільною, оскільки багато ув'язнених помирало від голоду та інфекційних хвороб, зокрема тифу. Середній харчовий пайок для євреїв у Варшаві становив 253 ккал, для поляків — 669 ккал, а для німців — 2613 ккал.

22 червня 1942 року розпочалась масова депортація і протягом наступних 52 днів (до 12 вересня 1942 року) близько 300 тисяч осіб потягами було вивезено до табору смерті в Треблінці. Депортацію виконали 50 німецьких солдатів СС, 200 литовських солдатів із батальйонів Шуцманшафту, 200 українських поліцаїв та 2500 членів Єврейської поліції гетто. В обмін на співпрацю працівникам Юденрату, Єврейської поліції та їх родинам була гарантована безпека. Цих гарантій дотримувалися лише короткий час; працівників Юденрату теж було страчено.

Після прийняття гітлерівцями рішення про остаточне розв'язання єврейського питання — винищення євреїв Європи, розпочалась "Операції Рейнхардт", в ході якої з липня 1942 року по жовтень 1943 року в трьох таборах смерті (Белжец, Собибор і Треблинка) були убиті понад 2 млн євреїв і близько 50 тисяч циганів з п'яти округів генерал-губернаторського (Варшава, Люблін, Радом, Краків і Галіція). Останнє гетто на території генерал-губернаторського (у місті Кельце) існувало до серпня 1944 року, коли його жителів депортували в Освенцим.

3. Повстання у Варшавському гетто.

В ніч на 1 9 січня 1943 року, на єврейське свято Пасхи, частина мешканців гетто (серед них члени Єврейської бойової організації та Єврейського військового союзу) здійснила збройний опір проти чергових депортацій. В цей момент у гетто знаходилися лише 50-70 тисяч людей. День за днем відбувалася поступова ліквідація кварталів гетто. Коли німецькі військові і поліційні (в тому числі колабораційні) загони знову увійшли у гетто, то повстанці відкрили по них вогонь.

Впродовж наступних тижнів загони СС та поліції під командування группенфюрера СС Юрґена Штропа придушили повстання і знищили більшість людей (або на місці, або у винищувальному таборі у Треблінці). Все гетто було методично спалене і зрівняне із землею, а після закінчення ліквідації гетто в першій половині травня висаджено в повітря Велику Синагогу. Німці оголосили про придушення повстання 16 травня 1943 року, хоча спорадичні бої відбувалися ще до червня 1943 року

Сили і втрати повстанців:

Кількість повстанців за різними даними становили 1000 - 1500 осіб, в тому числі 400–800 з Єврейської бойової організації (в тому числі багато жінок) та 150–400 Єврейського військового союзу (лише чоловіки). Також було кілька сотень осіб, котрі не були пов'язані з тими організаціями. Інформація про кількість повстанців має дуже багато розбіжностей.

Від польських підпільних організацій повстанці отримували допомогу як перед повстанням, так і під час нього. Зокрема польські підпільники навчали будувати сховки («схрони»), також передавали зброю, бензин та інші хімікати для виготовлення «коктейлів Молотова». Також була невеличка група солдатів, котрі взяли участь у боях. Також використовувалася зброя вбитих німців, проте брак амуніції не сильно покращував ситуацію. Сховки були організовані ще в 1942 році. Вони виявилися дуже придатними для дій повстанців.

За німецькими підрахунками в боях загинуло 7000 євреїв, ще 6000 тисяч згоріли живцем, а близько 50 тисяч було вивезено до Треблінки. Юрґен Штроп у своєму рапорті вказав, що було знищено 56065 євреїв. Проте там не були враховані ті, хто згорів у пожежах. Всього кількість загиблих може сягати 62-63 тисяч.

Сили і втрати німців:

В середньому у придушенні повстання брали учать 3000 вояків, в тому числі 821 солдат Ваффен-СС, 367 «гранатових» (синіх) поліцейських (утворювали кордон навколо гетто). Найбільше використовувалися: 1 і 3 батальйони 22 полку поліції порядку, підрозділи варшавських структур Служби безпеки та Гестапо, батареї легкої зенітної артилерії Вермахту, сапери Вермахту, тимчасовий батальйон з литовських та латвійських поліційних підрозділів, частина українського батальйону з охорони концентраційного табору в Травніку. Також допомагала варшавська пожежна служба. Згідно з рапортом Штропа «активно» брали участь у бойових діях в середньому 2054 вояки і 36 офіцерів. За підрахунками Армії Крайової німецькі сили становили близько 5000 осіб, з підтримкою броньовиків, польової артилерії, міноментів та ін.

Проти різних сховків та бункерів німці застосовували димові шашки, сльозоточивий газ та вибухові пристрої. За наказом Штропа використовувалися вогнемети для підпалу будинків.

Згідно зі звітом Юрґена Штропа втрати німецької сторони склали: 16 вбитих та 85 поранених. Інші джерела дають іншу кількість — навіть 1300 вбитих та поранених. Також запальними пляшками та гранатами було пошкоджено броньований гусеничний тягач Lorraine 38L(f) та два бронеавтомобілі.

Висновок:

За оцінками "Енциклопедії Голокосту" (видана музеєм Яд-Вашем), загинуло до трьох мільйонів польських євреїв. У Польщі було страчено понад 2 000 чоловік, які рятували євреїв чи допомагали їм.