Реакція міжнародної спільноти на голодомор

Тривалий час Голодомор в Україні 1932–1933 рр. було цілковито викреслено з політичної історії. Забороняли писати про нього в пресі й літературі, згадувати в офіційних документах. Лише в період гласності, демократизації й національного відродження України почали говорити про ліквідацію цієї "білої плями", про об’єктивне й повне її висвітлення.

Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи зі спецдонесень закордонних консулів у Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних торговельних організацій. Але політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали за трагедією або взагалі не помічали її, введені в оману сталінською пропагандою. Як, скажімо, прем’єр-міністр Франції Е. Ерріо чи англійський письменник Б. Шоу.

Перші кількісні оцінки загиблих від голоду з’явилися в зарубіжній пресі у серпні 1933 р. Тоді газета "Нью-Йорк геральд трибюн" опублікувала матеріал Р. Барнса, в якому йшлося про 1 млн. смертей від голоду. В газеті "Нью-Йорк таймс" у той самий час наводилася цифра 4 млн. осіб. 1934 р. московський кореспондент газети "Манчестер гардіан" В. Чемберлен опублікував у Бостоні книгу "Залізний вік Росії". В ній повідомлялося, що голод охопив територію з населенням 60 млн., а кількість жертв становила 3– 4 млн. осіб. Наведені оцінки жертв 1933 р. мають одну спільну рису. Іноземні журналісти не володіли статистичною інформацією, але намагалися донести до своїх країн, що в СРСР коїться щось страхітливе.

Лише створена у 1988 році в Торонто зусиллями української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Дж. Мейсом назвала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні геноцидом. Комісія покликана була встановити факти (з чим вона блискуче справилася), а не давати їм правову оцінку. З ініціативи Світового конгресу вільних українців була створена Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні під керівництвом професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Сандберга. У листопаді 1989 року комісія Я.Сандберга опублікувала свій вердикт.

Безпосередньою причиною масового голоду в Україні вона назвала надмірні хлібозаготівлі, а його передумовами – примусову колективізацію, розкуркулювання і прагнення центрального уряду дати відсіч "традиційному українському націоналізму".

Отже, юристи побачили в Голодоморі не тільки прагнення Кремля за допомогою терору голодом нав’язати селянству невластивий йому спосіб життя, але й виокремили в терорі національну складову. Голодомор в Україні був кваліфікований як геноцид.

У 2003 р. відбулося міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору. Проведено спеціальне засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 р., присвячене пам’яті жертв Голодомору, в якому не взяла участі лише фракція комуністів. Учасники засідання ухвалили Звернення до українського народу, в якому визнали, що "...Голодомор було свідомо організовано сталінським режимом і має бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії".

У вересні того ж року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 рр. в Україні як акту геноциду. Розповсюджена як офіційний документ сесії ГА ООН Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації віддати данину пам’яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН. Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів.

Визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу міститься ще в цілому ряді інших офіційних документів:

• Заява парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду;
• Резолюція № 680 щодо голодомору в Україні Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 p., яка визнала події в Україні одним з найжахливіших проявів геноциду в історії людства;
• Декларація про вшанування пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років, ухвалену Сенатом Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р.;
• Резолюція Сенату Канади від 19 червня 2003 р., в якій міститься заклик до уряду Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pp. та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була нічим іншим, як геноцидом. Документ передбачає також призначення останньої суботи листопада Днем жалоби в канадських школах;
• Резолюція Палати представників Конгресу США, у т.ч. № 356 від 20 жовтня 2003 р., а також внесення законопроекту щодо спорудження у Вашингтоні до 75-річчя голодомору в Україні пам’ятника жертвам голодомору-геноциду;
• Постанова стосовно 70-ї річниці великого голодомору в Україні 1932-1933 років” Державних Зборів Угорської Республіки від 24 листопада 2003 р.;
• послання Генерального директора ЮНЕСКО у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні 1932-1933 pp. Від 16 грудня 2003 p.

Дорученням Президента України № 1-1/863 від 14.07.2004 р. щодо гідного вшанування в Україні пам’яті жертв голодоморів, масових політичних репресій і примусових виселень визначено продовжити роботу стосовно визнання світовою спільнотою голодоморів в Україні 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 pp. актами геноциду українського народу.

Указом Президента України від 11.07.2005 № 1087/2005 «Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв репресій та голодоморів в Україні», Кабінету міністрів України доручено утворення Українського інституту національної пам’яті, а також підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.

4 листопада 2005 року президент України В. Ющенко підписав указ "Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні", в якому "здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам’яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу" визначаються як пріоритетні завдання центральних та місцевих органів виконавчої влади.

23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.

28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932—1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму. ПАРЄ також зазначила, що "в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради".

20 вересня 2017 року, Президент України Петро Порошенко, в ході загальних дебатів 72-ї сесії Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй закликав держави-члени ООН визнати Голодомор в Україні в 1932—1933 роках геноцидом українського народу. "Я закликаю держави-члени ООН прийняти власне історичне рішення про визнання Голодомору актом геноциду", — заявив він.

4 жовтня 2018 року, Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, в якій Голодомор 1932—1933 рр. визнається геноцидом українського народу. "Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, яка стала першим в історії правовим актом Конгресу США, де Голодомор 1932—1933 років визнається геноцидом українського народу", — про це повідомило посольство України у США.

Визнання Голодомору актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.